День пам’яті преподобної Софії Київської

22 березня/4 квітня Православна Церква вшановує пам’ять преподобної Софії Київської, ігумені, сповідниці.

Свята Софія (Софія Євгеніївна Гриньова) народилася в 1873 році в дворянській сім’ї Євгенія Івановича та Лідії Дмитрівни Гриньових. Вони жили в Тульській губернії. У дворянського подружжя було троє дітей: Софія, Марія та Борис.

Батько Святої був секретарем у суді. Якось він застудився і через три дні помер. Так Лідія Дмитрівна у 26-річному віці овдовіла й залишилася з дітьми без засобів до існування. Тому діти змушені були жити з родичами.

Певний час Софія, Марія та Борис проводили у монастирі, де ігуменею була їхня колишня гувернантка.

Коли Софія гралася вдома, то часто відтворювала побачене в обителі. У довгій пелерині вона зображувала ігуменю, ставала на підвищене місце, а брат із сестрою ніби кадили прив’язаними на нитках котушками. При цьому дівчинка благословляла їх, а вони їй кланялися.

З 16-річного віку Софія жила разом із бабусею та тіткою в Калузькій губернії поблизу Оптиної пустині. Угодниця Божа стала духовною дочкою оптинських старців.

Якось після Літургії в одному з храмів монастиря батюшка вийшов благословляти народ і сказав людям, щоб вони пропустили ігуменю.

Люди почали оглядатися й не знали, про кого говорить старець. Потім стало зрозуміло, що батюшка має на увазі Софію.

Коли дівчинка поцілувала хрест, старець погладив її по голові та сказав: «Яка ігуменя буде!». Іншого разу один із схимників, що подвизався самітником у лісі, мовчки вклонився в ноги Софії.

У дитинстві Святої був випадок, коли до її матері підійшла селянка-каліка й сказала, щоб та не видавала дочку заміж, бо вона бачила уві сні замість образу Богородиці в іконостасі Софію.

Якось у студентські роки угодниця Божа йшла темним зимовим вечором через ліс. Тоді до неї наблизився великий вовк і зупинився.

Дівчина подумала, що загине. Вона перехрестила вовка й почала молитися. Звір постояв і повільно відійшов до яру. Тоді ж Софія дала обітницю присвятити себе Богу.

Проте молоде, сповнене енергії життя захопило її. Вона закінчила гімназію і, маючи дуже гарний голос, стала студенткою Київської консерваторії. Люди, що оточували її, що на Софію чекає життя оперної співачки.

Життєрадісна дівчина відвідувала бали та музичні вечори. У той час в її душі, очевидно, відбувалася сильна боротьба. Свята то перебувала в молитовному настрої, то віддавалася безтурботності та юнацькому запалу.

Господь приготував для Софії чернече життя, і сталося так, що вона тяжко захворіла на гнійну ангіну.

Під час хвороби дівиця вирушила до Свято-Троїцького жіночого монастиря, де в чернечому чині подвизалася її подруга. Там її хвороба загострилася, і Софія наблизилася до смерті. Лікарі не давали надії на її одужання.

До хворої, що втратила голос, прийшов священник зі Святими Дарами, і вона плакала на його грудях. Після Причастя Софія заснула. Прокинулася вона вранці повністю здоровою.

З цього часу дівиця почала виконувати послухи в монастирі, а згодом її призначили керівницею общини «Відрада та Втіха», названою так на честь ікони Богородиці.

Община розташовувалася на березі річки Оки в Калузькій губернії навколо запустілої церкви Іоанна Милостивого. Сестри общини часто голодували.

За 10 років, коли Софія керувала общиною, кількість сестер зросла до 150 чоловік, храм відновили, і в ньому стали звершуватися Богослужіння.

У той час Свято-Покровський монастир у Києві залишився без ігумені, і Київський митрополит Флавіан побачив, що Софія найкраще зможе керувати обителлю.

У 1913 році Свята прийняла постриг у чернецтво, і її звели в сан ігумені.

Заснування Свято-Покровської обителі передрік блаженний Феофіл, який молився на пагорбах, де вона розташована.

Монастир був заснований Великою княгинею Олександрою у 1889 році. Сама Олександра потай прийняла постриг у чернецтво з іменем Анастасія.

Сестри монастиря піклувалися про паломників і хворих. На його території було створено декілька лікарень, де надавалася безкоштовна допомога.

Матушка Анастасія сама доглядала хворих, була асистентом під час операцій. Після смерті вона удостоїлася канонізації в чині преподобних.

Ігуменя Софія наслідувала свою попередницю. У роки війни та революції монахині лікували поранених. Разом із тим вони намагалися зберегти монастир від вандалізму та руйнування.

У 1923 році за сприяння оновленців безбожна влада ліквідувала обитель.

У 1924 році ігуменя Софія перебувала 1,5 місяці за ґратами.

У 1928 році Свята потрапила до тюрми вдруге. У той час вона перенесла тяжке гнійне запалення щелепи. На початку 30-х років матушку заарештували втретє.

У 1932 році Преподобна вийшла на волю. Їй заборонили жити у великих містах. Угодниця Божа не мала засобів до існування та поневірялася.

Останні роки життя ігуменя Софія провела під Москвою в селі Покрові біля Свято-Покровської церкви. У той час вона прийняла постриг у схиму.

Кончина Преподобної настала 4 квітня 1941 року. У день смерті хвора на бронхіальну астму Свята побажала усамітнитися та попросила одну зі своїх улюблених книжок. Коли вона гортала її, то закашлялася. Дихати їй ставало все важче й важче. Ясними очима ігуменя дивилася на ікони, потім поглянула на улюблений образ і міцно заплющила очі, які вже більше не відкрилися.

У жовтні того ж року Києво-Покровський монастир відновив свою діяльність.

У 2012 році за рішенням Священного Синоду УПЦ ігуменю Софію прославили в сонмі місцевошанованих святих сповідників Київської єпархії.

Тепер її чесні мощі почивають у Свято-Миколаївському соборі Свято-Покровської жіночої обителі в Києві.

Слава Богу вовіки. Амінь.