Сенс освячення верби в Вербну неділю

Молитва Вербної неділі на окроплення вірян

Під час полієлею Вербної неділі – найурочистішої частини святкового вечірнього богослужіння, після Євангелія, під час читання покаянного 50-го псалма священник кадить народ, що стоїть із гілками верби.
Після чого читається молитва: «Господи Боже наш, седяй на херувимех, возставивый силу Твоего Сына, Господа нашего Іісуса Христа, да спасет мир Крестом, и погребением, и воскресением Своим. Егоже и ныне пришедша во Иерусалим на вольную страсть, людие седящии во тьме, и сени смертней, приемше воскресения знамения, ветви древес, и ваиа финик, воскресение знаменующе сретоша. Сам Владыко и нас по подражанию онех, в предпразднственный сей день, ваиа и ветви древес в руках носящих соблюди и сохрани. Да якоже онии народи и дети осанна Тебе приношаху, и мы такожде в песнех и пениих духовных, животворящаго и тридневнаго Воскресения достигнем, в томже Христе Иисусе Господе нашем: с Нимже благословен еси, с Пресвятым, и Благим, и Животворящим Твоим Духом, ныне и присно, и во веки веков, аминь».

Після цієї молитви людей, котрі стоять у храмі з гілочками верби в руках, окропляють свяченою водою.

Що означає вербова гілочка в руках вірянина

Хоча і вважається, що освячують гілочки дерев (найчастіше верби), проте в молитві мова йде про зовсім інше: ми просимо Господа освятити нас, дати нам Свою рятівну благодать, щоб ми, тримаючи віття, як незлобиві діти при зустрічі Господа в Єрусалимі, такими і залишилися, щоб не стали подібними до тих, що спочатку кричали «Осанна!», а потім біснувалися: «Розіпни Його!» Навіть, якщо ми і не говоримо таких слів, то все одно своїми гріхами, своєю черствістю і лінню ми ще і ще раз розпинаємо Христа і робимо Його Жертву для нас марною.

Вербова гілочка в руках – знак того, що Вхід Господній у Єрусалим на вільні страждання для нас так само важливий і зворушливий, як і для тих, хто дві тисячі років тому вітав його пальмовими гілками і кричав «Осанна!».
Ось як про це співається в тропарі свята: «Общее воскресение прежде Твоея Страсти уверяя, из мертвых воздвигл еси Лазаря, Христе Боже. Темже и мы, яко отроцы победы знамения носяще, Тебе победителю смерти вопием: Осанна в вышних, благословен Грядый во имя Господне».

Церква Христа поза часовим виміром

Церква, взагалі, позачасова. На богослужіннях практично неможливо почути що-небудь про священні події в минулому часі, наприклад, що Господь входив в Єрусалим. Рідше можна почути, що Він «увійшов у Єрусалим», але найчастіше – «входить», і причому «днесь», зараз. У душах людей євангельські події переживаються кожного разу по-новому. Тому і приносимо верби в храм, стоїмо з ними під час богослужіння, щоб показати, що і ми вітаємо Господа як свого Царя та Месію.

Обереги та зовнішня обрядовість

На жаль, ця прекрасна традиція з часом була переосмислена в категоріях зовнішньої обрядовості. Якщо богослужбові тексти весь акцент робили на «Грядущому в ім’я Господнє» – Христі та людей, що Його зустрічали, то народна традиція весь сенс свята звела до освячення верби.

Приносити до храму вербу (а, точніше, нести з храму), виходить, уже потрібно не для того, щоб засвідчити перед Господом свою любов, а для того, щоб запастися хорошим оберегом.

Із року в рік повторюється одна і та ж історія: упродовж дня, коли святкова Літургія вже давно закінчилася, в храм заходить безліч людей із однаковим питанням: «А де тут роздають вербу?». Верби не шкода, але чомусь завжди від цього стає сумно.

У численних брошурах із розряду «навколоправославної» літератури, розмовах, настановах можна зустріти безліч порад, що робити з вербою, куди її ставити, скільки років зберігати, навіть, у яких випадках потрібно з’їсти вербну бруньку.

Історія освячення

Люди сподіваються отримати від верби допомогу, адже верба освячена. Але якщо розібрати текст молитви, то виявиться, що в ній немає жодного слова про те, що освячується верба, її зміст зводиться до фрази: «… и нас, по подражанию онех, (тобто нас, у наслідування людей, тих, хто зустрічав Господа гілками) в предпразднственный сей день, ваия и ветви древес в руках носящих, соблюди и сохрани».

Об’єктом освячення Церква бачить не вербу, а саму людину.

У Требнику – збірнику священницьких молитов, що містить Послідування Таїнств і обрядів – навіть немає вказівки окропляти вербу святою водою. Ця вказівка є в Служебнику – книзі, що містить Послідування Літургії, Вечірні, Утрені, але там вона з’явилося вже пізніше, як відображення усталеної практики.

Зазвичай окроплення повторюється в сам день свята, після Літургії.
При освяченні верб читається молитва: «Освящаются вербы сии, Благодатию Всесвятаго Духа и окроплением воды сия священныя, во имя Отца и Сына и Святаго Духа. Аминь!».

Але при здійсненні цього обряду не можна забувати внутрішній його зміст.

Головне – це куди йде Господь і заради чого. Святом Вербної неділі починається для нас Страсна седмиця.

Упродовж цих кількох днів Господь завершить Свою земне життя. У цьому завершенні буде звершення всього. Як Він Сам скаже в Своїх останніх словах на Хресті: «Звершилося!».

За матеріалами orthodoxy.org.ua