Як подібно мудрим дівам увійти до Небесних осель

В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття та сестри, коли наближалися дні Його страждань, Господь був особливо близький і відвертий зі Своїми учнями.

“Не називаю вас більше рабами, бо раб не знає, що робить господар його; а Я назвав вас друзями, тому що сказав вам усе, що чув від Отця Мого” ¹, – казав Спаситель апостолам.

Тепер Він вже не таємно, але з особливою ясністю сповіщав їм про те, що Йому потрібно постраждати, щоб таким чином підготувати їх до Своїх страждань: “Ви знаєте, що через два дні буде Пасха, і Син Людський виданий буде на розп’яття”². Бачачи скорботу, що охопила Апостолів, Він утішає учнів обіцянкою, що не залишить їх.

Але в той же час Господь не приховує від них і того, що на них, і на всіх взагалі християн чекає така ж доля, як і Його – їхнього Божественного Учителя: “Пам’ятайте слово, яке Я сказав вам: раб не більший за господаря свого. Якщо Мене гнали, то гнатимуть і вас; якщо Мого слова дотримувались, будуть дотримуватись і вашого. Якщо світ вас ненавидить, знайте, що Мене перше, ніж вас, зненавидів. Якби ви були від світу, то світ любив би своє; а оскільки ви не від світу, але Я обрав вас від світу, тому ненавидить вас світ”³.

І знову, бачачи їх скорботними, Господь утішає їх: “У світі зазнаєте скорботи, але мужайтесь: Я переміг світ… І Я вблагаю Отця, й іншого Утішителя дасть вам, щоб був із вами повік… Я з вами по всі дні, до кінця віку… Мир залишаю вам, мир Мій даю вам. Нехай не тривожиться серце ваше та нехай не страхається”⁴.

Господь просить Своїх учнів, щоб вони перебували в Ньому та виконували Його заповіді, бо без Нього вони не можуть творити нічого: “Перебувайте в Мені, і Я у вас. Як гілка не може приносити плоду сама від себе, якщо не буде на лозі, так і ви, якщо не будете в Мені. Якщо перебуватимете в Мені, і слова Мої в вас будуть, то, чого б ви не захотіли, просіть, і буде вам… Я йду приготувати місце вам. І коли піду й приготую вам місце, прийду знову” ⁵.

Господь утішає їх і відкриває, що за скорботою послідує радість, що їм уготована нагорода в Майбутньому Царстві.

І оскільки учнів Його цікавило питання, яким буде Пришестя Господа на землю, то Спаситель сповіщає їм ту Божественну істину, що наприкінці світу Він прийде зі славою великою судити живих і мертвих, і всіх тих, хто щиро вірить у Нього, сподобить Царства Свого, а тих, які не вірували, чи зреклися, засудить на муку вічну.

“Коли це буде?”⁶ – запитували учні. Але Господь відповідав їм: “Про день же той і годину ніхто не знає, ні ангели небесні, а тільки Отець Мій один”⁷.

Таким чином Священне Писання зберігає в глибокій таємниці та не відкриває нам ясно часу Другого пришестя для того, щоб ми завжди тримали себе в чистоті та непорочності й готові були зустріти Господа повсякчас.

Тому Господь і застерігає учнів: “Отже, пильнуйте, бо не знаєте, в яку годину Господь ваш прийде… І як було в дні Ноя, так буде і в дні Сина Людського: їли, пили, одружувалися та виходили заміж, аж до того дня, як увійшов Ной у ковчег, і прийшов потоп, і погубив усіх… Отже, пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли Син Людський прийде”⁸.

У наш час більше, ніж колись, треба пам’ятати це застереження, бо тепер особливо багато тих, що дрімають і сплять.

Душевний сон – це не тілесний сон, що зміцнює організм, а навпаки, сон нездоровий, хвороблива сплячка, в якій люди ганяються за метушнею та думають, що вони живуть справжнім життям, забувають про душу, про Бога та про Майбутнє Вічне Життя.

Для того, щоб глибше відчути почуття небезпеки, необхідності пильнування та пробудити нашу совість від духовної дрімоти, Господь розповів притчу про десять дів.

Ця притча навчає нас тому, щоб, прийнявши віру, ми супроводжували її добрими справами, якими тільки й може підтримуватися наше духовне життя.

Нерозумні діви, які вийшли назустріч Нареченому, не приготували для своїх світильників єлею добрих справ. Мудрі ж разом зі світильниками запаслися й добрими справами, щоб гідно зустріти Нареченого.

Так і наше життя повинне все бути приготовленим до зустрічі з Господом, а для цього упродовж нього ми повинні невпинно піклуватися про надбання та збереження живої віри й щирої любові до Бога – Джерела любові, та любові до ближніх.

Турботи віку цього затьмарюють найважливішу турботу й мету нашого життя – осяяння душі світлом Христовим, її спасіння та підготовку до Вічного Царства.

Будьмо пильними, щоб увійти до Небесних осель із мудрими дівами та сподобитися від Господа вічних благ. Амінь.

Архімандрит Кирило (Павлов)