День пам’яті преподобного Іллі Макіївського
4/17 квітня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Іллі Макіївського.
Святий Ілля (Ілля Якович Ганжа) народився в 1837 році в селищі Макіївці Міусського округу Області Війська Донського (нині місто Макіївка Донецької області).
У 15-річному віці він залишив рідний дім і вирушив шукати святі місця. Багато років Преподобний провів в Іллінському скиті на Афоні. Імовірно, на початку ХХ сторіччя він поселився в Києво-Печерській Лаврі. У 1930 році безбожники Лавру закрили.
У 1927 році (за іншими джерелами, у 1937 році) схимник Ілля прибув у рідну Макіївку. У нього не було власного житла, і він жив у різних вірян, що давали йому притулок.
Усе майно старця складалося з ікон і книг Святого Письма. Багато людей приходило до Преподобного заради настанов і порад, а це бентежило богоборчу владу. Тому в усі домівки, де селився Святий, приходили представники міліції та НКВС, що загрожувало великими неприємностями для господарів.
Якось у дім, де жив Ілля, раптом прийшов із перевіркою міліціонер. Старець побачив його в дворі, зайшов у кімнату, відгороджену від інших занавіскою, сказав жильцям не хвилюватися та не говорити про нього.
Міліціонер обшукав весь дім, навіть заглянув під стіл і ліжко, а на кімнату, де перебував Святий, не звернув уваги, начебто її і не було зовсім.
Преподобний Ілля ревно молився Господу. Він вставав уночі славити Бога, часто піднімав на молитву всіх домашніх і навіть дітей.
Людям, які отримували божественну допомогу, старець говорив читати подячні акафісти. Сам же читав Псалтир і акафісти майже постійно.
У часи жорстоких гонінь на Церкву схимника відвідували священники зі Святими Дарами. Коли ж храми відкрили, він часто бував на Богослужіннях і суворо наставляв усіх ходитидо храму в недільні дні та свята.
Старець завжди носив чистий світлий підрясник і ходив із прикритим правим оком, хоча на фотокартці в нього відкриті обидва ока. Коли святого запитали про причину того, він відповів, що на цей світ достатньо дивитися й одним оком.
Ходив Преподобний за допомогою палиці дуже швидко. Часто молодим людям доводилося прискорювати ходу, щоб за ним устигати.
Святий мав добру та незлобливу вдачу. Іноді він суворо та грізно викривав своїх відвідувачів, але ні в словах, ні в голосі його ніколи не було злості.
Якось одна жінка хотіла відвідати Преподобного та мала намір взяти з собою графин молока, однак графин старцю залишати їй було жалко. Зрештою вона пішла до Святого з пустими руками й почала перед ним жартівливо вибачатися, що прийшла без гостинця.
Прозорливий отець Ілля у відповідь вказав жінці на те, що молока їй не було жалко, а графинчик пожаліла. А потім він додав, що не біда, що молока старчику не принесла, біда ж, що Бога не шанує і безбожницею на світі живе.
Зазвичай Старець вітав людей добрим ласкавим голосом зі словами: «Дорогі ви мої». Бувало до Святого приходили жінки без натільних хрестиків, і він називав їх бусурманками; тих, кого викривав у поганих справах, називав негідницями. Проте ті люди не відчували образи, лише біль рідного батька за невгодні Богу вчинки дітей.
Під час війни схимник Ілля був духовною опорою для багатьох збентежених душ. Багато людей перед відправленням на фронт просили в нього благословення.
Одному такому чоловіку на ім’я Іоанн старець декілька разів сказав, щоб він не забув взяти ложку. Іоанн прийняв сказане за жарт. На фронті ж його призначили на польову кухню, і він протягом усієї війни куховарив. Згодом той чоловік розповів, що якось із іншими солдатами та технікою застрягнув у лісі в трясовині. Він тоді подумав, що не можуть вони загинути, бо Ілля, чоловік Божий, його благословив на фронт. Раптом звідкись з’явився сивий старчик, схожий на Іллю, вивів усіх із трясовини, а потім зник.
Багато людей у воєнні роки бажали залишити Макіївку та поселитися в більш безпечному місці. Отець Ілля не благословляв їхні наміри та говорив, що в Макіївці сильних боїв і руйнувань не буде.
На заперечення, що німець у місто прийшов, Старець відповідав, що, як прийшов, так і піде – тихо, як минулорічний сніг.
Слова Святого справдилися – місто сильно не постраждало, а німці під час наступу радянських військ тікали так швидко, як тане сніг навесні.
Преподобний отець утішав людей, які втратили своїх близьких. Одній жінці, якій прийшла похоронка на чоловіка, він порадив ходити в церкву, ревно молитися, причащатися кожної неділі та сказав, що чоловік її повернеться. Через деякий час та жінка отримала від чоловіка лист, у якому повідомлялося, що його контузило, він лежав без свідомості, а потім його врятували місцеві жителі.
Крім прозорливості, Старець був наділений даром зцілення недугів. Один генерал із Хабаровська привіз до нього свою 16-річну дочку, яка майже не могла рухатися.
Святий сказав залишити в них дівицю на місяць. Хвора навчилася молитися, почала читати акафісти і, зрештою, коли старець сказав, що він такий старий, і ходить, а вона така молода, і лежить, назвав її лежебокою й наказав встати, вона піднялася та пішла.
Отець Ілля повчав батьків піклуватися про духовне виховання своїх дітей і говорив, що дітей треба вимолювати в Бога, що діти будуть поганими, якщо матір не потрудиться Господу заради них.
Після війни духовні чада купили для Преподобного будиночок, в якому він провів решту свого життя.
Угодник Божий постійно допомагав людям і навчав їх Православної віри. Старець передрік майбутній розквіт Православ’я в Макіївці, що в той час здавалося неймовірним. Кінець ХХ – початок ХХІ сторіччя ознаменувався будівництвом у місті величного Свято-Георгіївського собору та численних храмів.
17 квітня 1946 року, у Велику Середу, у 109 років угодник Божий мирно спочив.
Поховали Преподобного у Велику П’ятницю. На погребіння старця зібралося так багато вірян, що перехожі зупинялися та розпитували про покійного.
28 травня 2012 року відбулося знайдення мощей схимника Іллі. Певний час вони перебували в Святогірській Лаврі, а потім їх перенесли в кафедральний собор великомученика Георгія в Макіївці. Там вони почивають і нині.
Слава Богу вовіки. Амінь.
