Неспокійний день спокою
Немає такої насиченої богослужіннями, переживаннями, молитвою та роздумами седмиці, як Страсна. Вона стільки дає душі… І стільки, найчастіше, забирає сил… І душевних, і тілесних, особливо якщо людина не в відпустці, не в відгулі, не звільнена від своїх звичних службових обов’язків.
Кожен її день присвячений спогадам про події, що мають безпосередньо стосується нас, нашого життя, вічного спасіння. Ми як ніколи гостро відчуваємо, що все, що поніс, підняв Господь у дні свого земного служіння, було заради нас. І ці гоніння, поношення, страждання і смерть…
І так важко на душі, таку відчуваєш біль, коли не розумом, а серцем раптом відчуваєш — хоч трохи — наскільки ти в усьому цьому винен.
Винен тому ще більше, що зазвичай, день за днем, живеш так, немов нічого цього й не було. І тільки на страсній прокидаєшся. І не проходиш вже звично повз Розп’яття, а зупиняєшся перед ним, вдивляєшся в нього, вражений раптом такою ясною та простою думкою: все це – заради тебе.
Але ось настає останній день цієї дивовижної та важкої седмиці – Велика Субота. Здійснено чин погребіння. Прозвучало пророцтво Єзекіїля про кістки, які оживуть. Фарисеї», опечатавши гроб, знаменавше камінь із кустодією”. Прочитані всі п’ятнадцять паремій. І облачення на духовенстві вже не чорне, не фіолетове, а біле.
І все наповнене очікуванням торжества, свята, Пасхи. На вулиці вже поставлені Столи, а на них паски, яйця чекають священника з кропилом і кандеєю та тропарем Воскресним(!) 2-го гласу: «Егда снизшел еси к смерти, Животе Безсмертный…».
І вдома-стільки турбот і клопоту: до ночі, радісної та світлоносної, всього нічого часу залишилося. Скільки всього потрібно ще вичистити, прибрати, приготувати, спекти! І правда – потрібно…
І якось, на відміну від всіх інших днів седмиці цієї, втрачається, забувається, навіть не помічається зовсім сенс цього дня. Який? Ось саме-який…
«Днешний день тайно великий Моисей прообразоваше, глаголя: и благослови Бог день седьмый, сия бо есть благословенная суббота. Сей есть упокоения день, воньже почи от всех дел Своих Единородный Сын Божий, смотрением еже на смерть, плотию субботствовав: и во еже бе, паки возвращься воскресением, дарова нам живот вечный, яко един Благ и Человеколюбец».
День спокою Сина Божого, спочилого від справ Своїх. І нашого спокою. Того, який необхідний, щоб, віддалившись від усього того, що щодня та щогодини нас оточує, вдуматися в те, що сталося колись на Голгофі та після неї.
Ні, не намагатися дійти до розуміння, зрозуміти це своїм крихітним людським розумом — це неможливо. А саме, що віддалитися від усіх справ, заспокоїтися та дати Господу можливість самому відкрити нам те, що буде йому завгодно, що зможемо ми хоча б у якійсь мірі вмістити.
Адже без цього та радості Великодня справжньої не буде. Будуть нерозумні, дитячі веселощі. Дитячі не в тому сенсі, який має на увазі Христос, кажучи “якщо не будете, як діти”, а зовсім в іншому: до кінця не осмислене, стихійне, душевно-тілесне та нітрохи не духовне.
І воно швидко пройде, зникне, залишивши нас дивуватися: чому світла седмиця на дворі, чому ми співаємо та вигукуємо ” Христос воскрес!”, а радості вже не відчуваємо?..
Звичайно, не від клопоту, ні від турбот в суботу нікуди нам не дітися, хоч і велика вона. Чи не юдеї ми (в даному випадку-на жаль), які вміють-таки цього дня не робити нічого, крім украй необхідного, нехай і не наповнений він для них насправді таким змістом, як для нас. Доведеться й прибратися і готувати, і навіть в магазини якійсь зайти.
Але будемо все-таки пам’ятати при цьому — постараємося, принаймні, — про те, що незміримо важливіше всього цього. Чиїми стражданнями, смертю та воскресінням ми врятовані. З Ким і черствий шматок чорного хліба солодший ніж випічка та залита глазур’ю паска. Про Того, Хто дивиться на нас із любов’ю та жалем завжди. У тому числі й цього дня, в такий неспокійний день спокою.
Ігумен Нектарій (Морозов)
