День пам’яті Іларіона Полтавського та Переяславського
29 квітня/12 травня Православна Церква вшановує пам’ять святителя Іларіона Полтавського та Переяславського, єпископа.
Не було Божого благовоління
Святий Іларіон (Іван Єфимович Юшенов) народився в 1824 році в селі Новому Вяземського повіту Смоленської губернії у священницькій сім’ї. Хоча сім’я була багатодітною та бідною, батько забезпечив Івану отримання гарної освіти. Коли хлопчику було 9 років, він став вихованцем нижчого відділення Вяземського духовного училища, а в 14 його перевели в Смоленську семінарію.
У 19-ть років юнак закінчив семінарію та прагнув здобути вищу освіту, однак на це не було Божого благовоління. У той час архіпастирем Смоленським був благочестивий єпископ Тимофій, що раніше обіймав посаду префекта в Смоленській семінарії. Єпископ мав двох племінниць-сиріт, які виховувалися в жіночому монастирі. Він хотів влаштували їх, допоки живий, і вирішив знайти для старшої жениха.
Єпископ попросив список студентів, що саме закінчили навчання, і звернув увагу на Івана Юшенова, батько якого навчався в семінарії, коли він був префектом. Невдовзі угодник Божий представ перед архієреєм, який розповів про свій намір призначити його на священницьке місце та видати за нього заміж свою племінницю.
Юнак не наважився заперечити владиці й швидко одружився. Восени 1844 року Івана хіротонісали в ієрея та направили на служіння в село Колковичі Духовщинського повіту. У тій бідній і віддаленій парафії раніше священнодіяв батько його дружини.
Не занепадати духом
Єпископ Тимофій дбав про духовне зростання свого нового племінника та прагнув вести його в пастирському служінні поступово, тому й призначив у глуху парафію. Проте він наставляв молодого ієрея не занепадати духом, повчати паству та розповідати йому про все, що буде робити. Парафія отця Іоанна шість років не мала священника та була вкрай розпущеною. На його перші Богослужіння приходило не більше п’яти парафіян. Святому доводилося в неділі та святкові дні ходити селом і переконувати селян іти на Богослужіння.
Перші його проповіді були невдалими, і єпископ Тимофій, що отримував їх у письмовому вигляді, писав на них негативні відгуки. Однак поступово отець Іоанн вдосконалювався, і суворий владика почав схвалювати його.
У 1846 році угодника Божого перевели на служіння у Вознесенський жіночий монастир у Смоленську.
Під керівництвом єпископа Тимофія він зайнявся ґрунтовним вивченням Біблії.
Пізніше владика доручив Святому складення та проголошення катехізичних бесід. Всього отець Іоанн склав 80 повчань, що вирізнялися простотою, змістовністю й умілим викладенням. Давали багатий матеріал у справі релігійно-морального виховання пастви. У 1852 році єпископ Тимофій запропонував племіннику повторення семінарського курсу, що той старанно виконав.
У 1856 році угодник Божий втратив дружину. Наступного року від холери померла його 7-річна дочка. Приголомшений горем Святий шукав утіхи в Бозі та науці, тому в 1857 році з благословення архієпископа Тимофія вирушив до Києва з наміром вступити в Духовну академію. Однак близькі не захотіли понести тягар виховання його двох малолітніх синів, і отець Іоанн змушений був повернутися назад.
У 1859 році Святий почав служити в кафедральному соборі й зайняв посаду благочинного церков міста Смоленська. Отець Іоанн був найбільш довіреною особою наступних після архієпископа Тимофія архієреїв: Антонія Амфітеатрова, Іоанна Соколова, Серафима Протопопова, Іосифа Дроздова.
У 1849–1879 роках він був штатним членом духовної консисторії, 23 роки — членом і головою ради влаштованого ним жіночого єпархіального училища, 17 років — членом єпархіального семінарського правління, 10 років викладав Закон Божий у жіночій гімназії.
Чернецтво
Після кончини дружини отець Іоанн постійно прагнув прийняти чернецтво, але досвідчені люди радили йому зачекати. У 1868 році помер у Петербурзі його старший син, що закінчив університет і приступив до громадської діяльності. Зв’язок Святого зі світом ще більше зменшився.
У березні 1873 року угодник Божий прийняв чернечий постриг із іменем Іларіон і удостоївся сану ігумена. Невдовзі його призначили настоятелем Смоленської Троїцької обителі, звели в сан архімандрита й утвердили на посаді благочинного монастирів: Рославльського Преображенського та Красно-Городищенської пустині.
За короткий час служіння Святого в Троїцькому монастирі кількість братії зросла, стали більш злагодженими та благоліпними Богослужіння, оновилися монастирські будівлі. Невдовзі архімандрит Іларіон втратив останнього сина, який закінчив курс у морському корпусі й служив на флоті. Він оплакав тяжку втрату та вирушив на богомілля до Києва, де познайомився з Київським митрополитом Філофеєм.
Святий припав митрополиту Філофею до душі, й той вирішив обрати його собі в намісники.
У 1878 році угодник Божого призначили намісником Києво-Печерської Успенської Лаври.
Енергійний, тактовний, наділений адміністративними здібностями, архімандрит Іларіон ревно звершував доручене йому служіння.
Він поліпшував благоустрій Лаври та стежив за духовним життям монахів. Турботами Святого був збудований готель, влаштована іконописна школа, відновлена згоріла типографія, відремонтовані дзвіниця та Велика церква тощо.
Своєю діяльністю угодник Божий привернув до себе увагу архіпастирів, і йому почали пропонувати єпископські кафедри.
Його майбутнє святительське служіння на Полтавській кафедрі передрікав блаженний Паїсій, що подвизався в Китаївській пустині. Навесні 1884 року архімандрит Іларіон удостоївся єпископської хіротонії й став єпископом Прилуцьким, вікарієм Полтавської єпархії.
Він прибув у Полтаву в травні того ж року та як настоятель приступив до управління Хрестовоздвиженською обителлю. У 1886 році через хворобу та слабкість Полтавського архієпископа Іоанна, за указом Святійшого Синоду, єпископу Іларіону доручили управляти Полтавською єпархією.
Наступного року він став самостійним єпископом Полтавським і Переяславським. Полтавська паства вже встигла полюбити простого, доброго та благоговійного святителя й радо прийняла його призначення.
Перш за все святитель Іларіон подбав про усунення таких недоліків церковно-релігійного життя як звершення Таїнства Хрещення через обливання, загальна сповідь дорослих, самовільне скорочення Богослужінь, їх неблагоговійне звершення тощо.
Разом із тим Святитель потурбувався про релігійно-моральне виховання пастви, для чого зобов’язав священників не залишати Божественну Літургію без церковного повчання в недільні та святкові дні.
Святий подбав про влаштування в єпархії великої кількості церковнопарафіяльних шкіл, організацію позабогослужбових читань і релігійно-моральних співбесід.
Крім того Святитель ініціював відкриття в Полтаві єпархіального комітету Православного Всеросійського Місіонерського Товариства, Свято-Макаріївського братства, Сестринського братства на честь Богоматері, Яку називають «Троєручиця», відділення опіки про сліпих, яке влаштувало училище для сліпих дівчаток, влаштування єпархіального свічкового заводу.
Архієрей заснував у Полтаві Свято-Володимирський притулок для престарілих вдів і круглих сиріт духовного звання, відкрив відділ Православного Палестинського Товариства, сприяв створенню емеритальної каси для духовенства.
Турботами Святого розширили та оновили Полтавський кафедральний собор, здійснили ремонт Хрестового храму архієрейського дому, звели нову будівля єпархіального жіночого училища та інших духовно-навчальних закладів.
18 січня 1904 року Святитель відійшов до Господа. У своєму заповіті він попросив прощення та молитов у пастви.
12 травня 2015 року в Полтавському Хрестовоздвиженському монастирі єпископа Іларіона прославили в сонмі місцевошанованих святих.
Слава Богу вовіки. Амінь.
(Святі заходу Православної Церкви – російськомовна частина сайту N.E.W.O.D.)
