Про розслабленого, Лікаря та вміння любити

Починається історія зцілення розслабленого дуже обнадійливо.
Історія про розслабленого
От, лежить нещасна людина біля Овечої купальні. Жах – лежати на запорошеній кам’яній підлозі купальні. Роками чекати збурення води. Це збурення було одноразовим викидом води з розколини в горі. Вода, проходячи гору, приймала червоний колір, що ще більше збільшувало враження незвичайного виверження. При цьому, сама купальня мала вигляд довгого басейну, критого галереєю. Вал води прямував шумним потоком у цей довгий резервуар, і хворі входили в воду.
Тридцять вісім років (саме стільки хворів розслаблений) – це ціле життя. Без медичного страхування, без пенсії по інвалідності, без прописки, без районної поліклініки та без одягу для бідних.
Багато хто, маючи в тисячу раз більше, примудряється озлобитися на життя, людей і на Бога. А цей розслаблений – ні. Бачить, підійшов Хтось і поцікавився про нього. Цілком можна було із злістю нагрубити, докорити. Що не бачиш, що відбувається? Проте, хворий упокорено, без засудження, лагідно відповів: “Але людини не маю, щоб, коли збуриться вода, опустила мене в купальню”1(Інн. 5:7).
Лагідність завжди підкуповує. Упокорювання відганяє бісів, майже при будь-якому непорозумінні чи суперечці. І Христос, бачачи такий настрій хворого, вирішив дати людині те здоров’я, яке вона чомусь втратила в ранній юності. І додав пізніше, вже в храмі: ” Не гріши більше, щоб з тобою не сталося чого гіршого”2(Інн. 5:14), – маючи на увазі щось, зрозуміле тільки їм обом.
І це прислів’я не було марним. Тут, у храмі розвернулася драматична історія зради Христа зціленим хворим. Хворий прийшов у храм і, носячи ліжко, порушив спокій шабату.
Зрада
А як не ходити й продовжувати сидіти на обридлому місці? І як кинути те єдине, що в нього було – ліжко? Природно, його засудили. А він, ніде не працевлаштований, швидко змитикував, що до чого. Колишній хворий видав Того, Хто його зцілив. Продав диво.
“Юдеї говорили зціленому: сьогодні субота, й не слід було тобі брати постіль свою. Він відповів їм: “Хто зцілив мене, Той сказав мені: візьми постіль твою і ходи” 3(Інн. 5:10,11).
Іісуса ловили, проте Він, ризикуючи бути схопленим, підійшов до зціленого за мить до зради. Іісус міг би не видавати Себе. Піти, і тоді б ця людина не вказала б на Христа, і все б забулося. Але ні. Господь дав шанс людині знайти з Ним мир, а людина вибрала майбутнє не на небі, а на землі. Бог простягнув руку, а людина завела свою правицю за спину. Історія дуже схожа на поцілунок Іуди.
Усім зрозуміло, що диво творить один Бог. Здається, неважко поміркувати, що диво було від Бога, а не від людини. Ця думка повинна була освіжити заповіт душі хворого з Богом і викликати захват. А за захватом сповідання Господа.
Проте невдячний хворий не зміг або не захотів принести жертву подяки. Він поставив диво – справу Бога, нижче за приписи шабату й нижче за проблеми працевлаштування. І не тому, що він якось особливо шанував закон, а тому що був боягузом і обачливою людиною. Очевидно, страх і досвід хвороби навчили його мудрості піклуватися про себе самого. Як мовиться, сам собі найкращий друг і товариш.
Немилосердні фарисеї
Дивно, що й фарисеї не збагнули значення події. Здавалося б, ревнителі та любителі Закону хоч щось і розуміють у духовному влаштуванні світу. Адже зовсім нечасто просто так встають паралітики. Дуже дивні люди. Їм по черствості немилосердного серця здалося важливим знайти Чудотворця та розправитися з Ним.
Шукали, і зцілений допоміг їм, і тут же видав мисливцям. Міг би промовчати. Міг би прикинутися, що не впізнав, на знак вдячності до незвичайної Людини, Яка дала йому нове життя. Ні, продав. Тому що Бог завжди був для нього нічим, порожнім місцем. Як він сам сказав: “Людини не маю, щоб, коли збуриться вода, опустила мене в купальню“. У цій фразі немає Бога.

Якщо в євангельських епізодах про постола Фому та жінок-мироносиць розповідалося про форми прагнення людини до Бога, то історія про розслабленого – про прагнення Бога до людини, й про те, що людина може відкидати Бога.
Ця історія також про те, що дари Бога часто падають з Його протягнутої руки повз нашу долоню, в пил. І про те, що Його дари ми часто просто викидаємо геть, як непотрібну та навіть “небезпечну” річ. Стосунки з Христом встановлюються не у всіх. Із законом встановити відносини просто: вкрав – не вкрав. Перелюбствував – не перелюбствував. Але це все Закон Старого Заповіту.
Уміння любити – подолання первородного гріха
Новий Закон починається з любові. Шукав Божої любові чи ні? Шукав добрих справ або чекав, поки самі прийдуть? Шукав свого чи Божого? Чи любиш ти Бога?
Підступність розслабленого буденна, проста й зрозуміла. Так часто буває. Каже компаньйон компаньйонові, доводячи його до банкрутства та прибравши все до хижих рук:
– Пробач, брате, але мені, насправді, треба більше ніж тобі. Ти ще заробиш потім, а мені треба зараз. Розумієш, бізнес. Нічого особистого. Так ділять родичі квартири, так розпусничають, так крадуть, так кривдять. Так не бачать Бога. Замість Бога – сам. Так нудно без любові живуть мільйони людей. Їм Закон подобається більше любові.
Втім, і Закон їм теж не подобається. Їм подобається “свобода” – як безмежне розширення свого Я. Здається, це неймовірно безглуздо – не розуміти, що є Бог, і Він всюдисущий і всемогутній. Проте, незбагненним чином, цією безперечною істиною нехтують. У цьому є парадокс нашого життя: те, що найочевидніше в небесному світі, абсолютно непереконливе в земному.
І, навпаки: на небі здаються пустими наші земні цінності. І це пов’язано не з мовчанням Бога, а зі словесним зерном, зароненим змієм у нашу душу: “Будете як боги, якщо візьмете плід без Бога”. От і беремо не те й не там. І в цьому небезпечне розслаблення нашої душі, абсолютно немічної без Господа, – у поганій волі самозакоханого телепня. Від неї хвороба та смерть душі.
У цьому і полягає суть первородного гріха: вважати себе центром Всесвіту, в якому Богу відводиться тільки службове місце. Родова інфікованість душі. Бог для таких людей тільки лікар, меценат, трефовий король, месник і жилетка для сліз. Чи ще частіше, навіть не особа, а деяка сила без особи чи навіть Щось-Таке-Є.
Діти повинні вчитися не лише математики та літератури. Ці науки дають хорошу роботу й тільки. Діти та всі, хто душею як діти, повинні вчитися любові. Любов важливіша за алгебру. Плоди математики – холодильники, мобільники та рівняння Божественних сфер.
А плоди любові – щастя. Уміння любити – це і є подолання первородного гріха.
Розслаблений не зміг виконати цю вправу. А ми?
Свящ. Констянтин Камишанов
(Святі Західної Православної Церкви – російськомовна частина сайту N.E.W.O.D.)