Полюбити ближнього
Архієпископ Іона — про те, як важливо любити ближніх і, що іноді ми ставимося до наших найближчих людей гірше, ніж до ворогів.
_______________________________________________________________________
Прослухавши на богослужінні Євангеліє, ми знову переносимося подумки за часів двохтисячолітньої давності.
Христос вкотре спілкується з книжниками та фарисеями. Йому ставлять, очевидно, каверзне питання — які найбільші заповіді.
І Господь відповідає цитатами зі Святого Письма. Що перша заповідь – “полюби Бога”, а друга – “возлюби ближнього як самого себе”.
Тобто все це юдеї знали. Такий був ще старозаповітний Закон.
На жаль, якщо тверезо проаналізувати поведінку нас, сучасних християн, то стосовно ближніх — насамперед до наших родичів і тих, хто живе разом із нами та знаходиться поруч, — гадаю, стане ясно, що заповідь про любов дотримується досить умовно.
У інших місцях євангелії Христос говорив, що не тільки ближніх треба любити, а й ворогів, благословляти тих, хто проклинає, й благотворити тим, хто робить нам зло.
…не тільки ближніх треба любити, а й ворогів, благословляти тих, хто проклинає, й благотворити тим, хто робить нам зло.
Однак, поки не навчимося любити наших ближніх, високі слова про любов до ворогів вже можна навіть не наважуватися вимовляти.
Взяти хоча б минулий тиждень — скільки разів ми збрехали нашим ближнім? Скільки разів пирхнули на якісь їхні слова, хитро посміхнулися за їхньою спиною?
Адже якщо збрехали, значить, боїмося. А це вже говорить про відсутність любови. Якщо хмикнули або звеличилися — це теж свідчить, що ми не маємо терпіння, справжнього прихильності до наших ближніх.
Виходить, ми ще не досягли стану вітхозавітної людини, якій давно, ще до пришестя Христа, була дана заповідь полюбити ближнього. І тим більше не наблизилися до високого звання християнина.
Адже навіть якщо намагаємося любити ворогів, як ми це робимо? Чи розуміємо, що джерелом взаємної ворожнечі багато в чому ми самі?
Ніколи в конфлікті не винна тільки одна сторона. У будь-якій сварці, більшою чи меншою мірою всі «хороші». І якщо хтось проти нас ворогує, треба подумати, в чому ми завинили перед цією людиною.
Ніколи в конфлікті не винна тільки одна сторона.
Недарма в молитвах перед Причастям звучать досить парадоксальні слова: «Перше примирися з тим, хто тебе засмутив».
Примиритися потрібно не тільки з тими, кого ти засмутив – це, звичайно, зрозуміло. Але й із тими, хто тебе засмутив – з ким ти перебуваєш у конфлікті та кого вважаєш стосовно себе джерелом якогось зла.
Примиритися потрібно не тільки з тими, кого ти засмутив – це, звичайно, зрозуміло. Але й із тими, хто тебе засмутив – з ким ти перебуваєш у конфлікті та кого вважаєш стосовно себе джерелом якогось зла.
Це дуже складна тема – про любов. Не дарма преподобний Іоанн Лествичник говорив: «Хто дерзає говорити про любов, той дерзає говорити про Бога», бо тільки Бог — досконала Любов.
У нас любов завжди спотворена, найчастіше егоїстична, приземлена, спрямована тільки на себе. Ми печалуємося, якщо не отримуємо любови від інших.
У нас любов завжди спотворена, найчастіше егоїстична, приземлена, спрямована тільки на себе. Ми печалуємося, якщо не отримуємо любови від інших.
Але ми покликані до досконалості. У Євангелії сказано: «Отже, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний»1(Мф. 5, 48).
Постараємося з усіх сил контролювати себе, кожен свій крок — щоб стати на рівень хоча б із старозавітними людьми, до яких тоді, дві тисячі років тому, звертався Христос.
Як ми ставимося до наших ближніх у повсякденному житті, у побуті? Чи не брешемо їм? Чи не сміємося з них за їхніми спинами? Чи не гніваємося на них дарма? Чи маємо любов хоча б до тих, хто поруч із нами? Адже часто буває, що ми справді їх любимо, але при цьому не робимо вчинків, справ любови.
Будемо про це пам’ятати й завжди контролюватимемо себе. Аскетика, власне, й полягає в тому, щоб стежити за собою бути обережним. Боятися згрішити, боятися прогнівити Господа, образити ближнього.
Боятися згрішити, боятися прогнівити Господа, образити ближнього.
Якщо уважно стежити за собою, то поступово обов’язково ми зможемо стати кращими. Особливо якщо закликатимемо благу допомогу Божу: «Господи, допоможи мені сьогодні бути справжнім. Допоможи мені любити тих людей, які зустрінуться на моєму шляху. Допоможи загальмувати, якщо мене почне нести кудись не на той бік».
Якщо й самі себе контролюватимемо, й Бога проситимемо про допомогу, то обов’язково, потихеньку ми виправимося.
Проте не миттєво. Не одразу. Можливо, упродовж дня загальмувати в гріху вийде в одному випадку зі 100. Але це вже результат, і за нього треба дякувати Богові. Наступного разу буде 2 випадки зі 100.
Але обов’язково треба рухатися в одному напрямку, мати один вектор, нікуди не відхилятися. Якщо щось не виходить, знову вставати та йти.
Просити: «Господи, у мене знову не вийшло. Дай мені сили. Пішли Твою благодать, щоб я завтра зазнав ближнього, щоб не помітив його недоліків. Щоб я завтра був з ним правдивий...»
І Господь обов’язково допоможе.
Архієпископ Іона
