Його проковтнуло крісло
Лист скромному чиновникові, що скаржився на гордовитого друга
Ти пишеш, що цього року для тебе свято Великодня було затьмарене. Що трапилося?
Твій кращий друг одержав високе призначення. Спочатку ти зрадів, але вже через кілька тижнів він почав цуратися тебе. Він не відповідає на твої листи, холодний і небагатослівний у розмовах, змушує тебе чекати за дверима його кабінету, позаочі висловлюється про тебе з презирством. Ти не впізнаєш його.
Що трапилося з такою милою колись людиною? Як сказали б араби: “його проковтнуло крісло”. Якщо хочеш, прочитай йому те, що зараз напишу тобі.
Жили в арабській країні двоє друзів. Щовечора збиралися біля вогнища й розмовляли, сидячи на маленьких триногих стільцях.
Трапилося так, що один із них став шейхом. Переселився він у кам’яний палац і сидів тепер на високому троні з перламутру.
Велика кількість людей приходила вклонитися новому володареві. Прийшов і його давній друг і був щасливим привітати його.
Але гордий шейх не захотів відразу впустити його та змусив чекати біля воріт протягом багатьох днів. Нарешті шейх наказав, щоб друга впустили.
Друг скромно ввійшов, а шейх ще більше розвалився на своєму розкішному перламутровому троні.
Усе зрозумів його друг, і навмисно почав оглядатися, ніби шукав очима шейха.
Тоді шейх сердито запитав його, що він шукає.
“Тебе шукаю, чоловіче, де ти?” — відповів друг і додав сумно: “Поки сидів ти на малому стільці, за людиною стільця не було видно, а тепер, дивись, за троном людини не знайти”.
Те ж трапилося і з твоїм другом. Загубилася людина у високому кріслі.
Проте це настільки звичайне явище, що твій гнів виглядає смішним. Наверху людям складніше втриматися, ніж тим, що внизу.
Ох, людино, ох, порох! Чим пишаєшся? Нікчемністю в житті чи нікчемністю в смерті?
Якийсь грецький правитель мав звичай щоранку кланятися на два боки — уклін в один бік, уклін у інший.
Коли його запитали, кому він кланяється, він відповів: “Богу й народу. Тому що все, що маю, або від Бога, або від народу”.
О людино, секунда в часі й міліметр у просторі! Чим пишаєшся?
Сказано про тебе в Письмі: “Осоружний Господеві – кожен гордий серцем”, і, якщо хочеш, ще: “Бог гордим противиться”, або: “Погибелі передує гордість”.
Своєю гордістю ти оголосив війну Всемогутньому й Вічному. Атом повстав на Безмежного! Секунда збунтувалася проти Безсмертного! Навіть мурашці очевидна твоя поразка.
Раптово прийдуть до тебе ганьба та погибель. Тому звернися, покайся, протверезися, отямся, стань людиною. Будь людиною. Це почесніше, ніж бути царем. Будь людиною. Це дорогоцінніше за всі корони та важливіше, ніж усі престоли.
Ось повчання для твого друга. А тобі здоров’я, миру від Господа та радісної Пасхи.
Свт. Миколай (Велимирович). Місіонерські листи. Лист 26
