Храм – джерело життєвих сил людини
“У Святому Письмі ви читали, що “Бог є любов”1(1 Інн.4;8), і знаєте, що християнство є релігією любові. Мабуть, дивлячись на псевдо-християнство та псевдо-християн, ви не погодитеся з цим; тим не менш, так воно і є, відносно християнства справжнього та неушкодженого. Сам Христос сказав Своїм учням, що “по любові впізнаватимуть їх люди”. (Ієромонах Серафим Роуз)
Чи не чув ти, як люди легковажні чи ворожі до Церкви, стверджують, що храми є вигадками попів для їхньої власної наживи?
Немає нічого дурнішого за це!
Тоді печі – вигадки пекарів, а готелі – вигадки їхніх господарів, вода ж – винахід ділків для добування грошей.
Але, любий мій, якби не було потреби в їжі, питві, сні, то не користувалися б ми пекарнями, колодязями та готелями.
Якби не було потреби ходити до храму, не будували б люди церков. Для задоволення нашої першої потреби та служити церкві.
Необхідність відвідування храмів була в людей усіх часів та народів. Тому храми, вівтарі та святилища зводили по всій землі, розташовували їх у наймальовничіших місцях. У центрі міст, на вершинах гір, на високих берегах, на пагорбах і на полях, на островах.
Усюди знаходить кирка археолога величні храми. І там, де залишила свій слід людська цивілізація, найпрекрасніші будівлі – це храми. Парфенон, храм Соломона, Свята Софія та багато інших залишаться на віки дивом архітектури.
У наш час стоїть і продовжує будуватися безліч храмів. Скрізь бачиш їхні бані, великі та малі, зустрічаєш монастирі та каплиці. І все це за два кроки від власного будинку.
Чому? Тому що ми відчуваємо у них безумовну потребу. Вони нам необхідні, як вода та повітря, що супроводжують наше життя. Більше того, як вода та повітря, які вдосталь оточують нас, є основною умовою нашого фізичного існування, так і численні храми, що споруджені в безпосередній близькості від наших будинків, є основним джерелом життєвих сил людини.
З’явившись на світ, ми вже за це повинні бути вдячні своїм батькам. Бог же обіцяє нам за шанування їх ще й нагороду. Причому, тут, у цьому житті: “Шануй батька свого та матір свою. Хай буде тобі благо, і будеш довголітнім на землі”2(Еф. 6, 13).
Так, завдяки минулому, ти придбаєш майбутнє. Слово подяки, звернене до батьків, вирушить від них далі, всім твоїм предкам. І так, обернувшись назад уявним своїм поглядом, ти обов’язково зустрінешся із Творцем.
А як Йому дякувати?
Твої пращури, прийнявши святе хрещення, засвоїли собі ім’я “православні”. Цією ж властивістю вони нагородили й твою душу.
Що це, невже тільки данина традиції? Тоді чому православними стають не лише ми, греки, чи росіяни, серби, болгари, румуни, а й французи, американці, японці? Багато православних також серед інших народів та націй. Лише цей факт є свідченням тому, що Православ’я не національна традиція, а щось більше.
Наша віра називається ” православною”, що означає право, тобто, що правильно славить Бога. Навіть вороги нас так називають, погоджуються з тим, що ми правильно Його сповідуємо.
Правильність ця дбайливо охороняється від чужорідних впливів, від спроб додати до Істини хоча б крапельку брехні. Тверде стояння в нашій вірі дісталося нам від предків, а вони знали, що означає дякувати Богові, бо самі їли від цих плодів і нам з тобою заповідали.
Архимандрит Харлампий Василопулос. Чому ти не в Церкві?
