День пам’яті мученика Олександра Римського
13/26 травня Православна Церква вшановує пам’ять мученика Олександра Римського.
Святий Олександр прийняв мученицьку кончину на початку IV сторіччя. Він перебував на воїнській службі в Римі під керівництвом трибуна Тіверіана.
Коли Олександру йшов 18-й рік, всі громадяни за наказом римського імператора Максиміана Геркула (284–305) у визначений день мали звершити ідольське жертвоприношення в заміському храмі Зевса.
Тоді трибун Тіверіан у свою чергу наказав підпорядкованому йому воїнству піти на язичницьке святкування.
Мученик Олександр, що виріс у Христовій вірі, відмовився від принесення скверної жертви, і Тіверіан доповів про нього Максиміану.
Останній послав за Святим воїнів. У той час юнак спав. Ангел Господній розбудив його, повідомив про мученицьку кончину, що чекає на нього, та пообіцяв невідступно перебувати разом із ним.
Після видіння обличчя Олександра світилося. Коли послані Максиміаном воїни поглянули на юнака, то впали на землю. Святому довелося просити їх виконати імператорський наказ.
Мученик небоячись розмовляв із імператором і сказав, що не боїться ні його самого, ні його погроз. Він не спокусився обіцяними почестями та залишився вірним Істинному Богу.
Тоді сповідника віри піддали катуванням, які він мужньо терпів. Після того імператор передав юнака трибуну, якого послав у Фракію катувати християн.
Святого повели, закутого ланцюгами.
У той час матір Олександра Піменія дізналася від Ангела Божого про мучеництво свого сина. Вона знайшла його в місті Катаргені. Там Мученик представ перед судом Тіверіана й показав твердість своєї віри, за що його знову катували. Піменія ж була очевидицею страждань Святого.
Коли Олександра повели в путь, вона попросила воїнів підпустити її до сина та підбадьорила його мужньо звершити свій подвиг. Самі воїни були здивовані твердістю Святого й говорили, що великий Бог християнський.
Декілька разів Олександр бачив у видінні Ангела, який зміцнював його.
Одного разу грізний Ангел із мечем з’явився трибуну та наказав йому поспішити у Візантію, бо наблизився час смерті Святого. Після того Тіверіан подорожував поспіхом.
У Філіппополі відбувся ще один суд над Мучеником, і Олександр знову явив непохитність своєї віри.
Дорогою угодник Божий зазнавав жорстоких тортур, які терпів із допомогою Божою.
Одного разу, коли воїни знемагали від спраги, по молитві Олександра чудесно з’явилося джерело води. Плоди та листя дерева, під яким молився Мученик, отримали цілющу силу.
Біля місця, що називалося Вуртодексіоном, Святий зустрівся зі своєю матір’ю, яка зі сльозами припала до його ніг. Він сказав їй не плакати й передрік, що вранці наступного дня завершить свій подвиг.
У місті Дрізіпері трибун засудив Мученика до смерті. Перед кончиною Олександр подякував Богу за те, що зміцнював його в перенесенні страждань.
Воїн, якому наказали стратити Святого, бачив Ангелів Божих, які прийшли за душею Мученика, і не наважувався здійснити страту.
Тільки після того, як по молитві Святого Ангели стали невидимими для ката, останній обезголовив страждальця.
Тіло Олександра кинули в річку, але чотири пси витягли його на сушу й нікого не підпускали до чесного тіла, допоки його не забрала Піменія. Вона поховала мощі свого сина біля річки Єрігони.
Біля гроба угодника Божого почали звершуватися чудеса. Невдовзі Олександр з’явився матері та сповістив про її швидке переселення в Небесні Обителі.
Слава Богу вовіки. Амінь.
