Як реагувати на хамство?

Інтерв’ю з архієпископом Іоною (Черепановим) пояснює, як вплинути на людину, яка хамить. Також аріпасир відповідає на питання: Чи повинен християнин «ковтати» образу? Коли ми відмовчуємося та ухиляємося від суперечок, чи не даємо ми таким чином хамству процвітати?

________________________________________________________________________

Реагуйте на хамство… гумором

— Владико, які, по-вашому, є оптимальні способи реагування на грубість?

— Почнем з того, що бувають різні прояви грубощів. І реакція, відповідно, може бути різною.

Якщо вам особисто хамлять, правильніше буде, на мій погляд, “ухилитися від зла й сотворити благо“. Краще відійти вбік і не відгукуватися грубістю на грубість, не збільшувати напругу, що вже існує.

Якщо є можливість, краще такі прояви проігнорувати. Якщо немає такої можливості, можна спробувати поставитися з гумором і відреагувати по-доброму.

У будь-якому випадку немає нічого гіршого, ніж відповідати злом на зло: таким чином ми сприяємо його збільшенню. Потрібно спробувати максимально доброзичливо поставитися до людини, яка вам нахамила. Це буде і по-християнськи, і по-Божому.

Розповім дуже показову історію, що відбулася у Бердянську на одній із конференцій нашого Синодального відділу у справах молоді.

Якось під час екскурсії містом до наших священників причіпився чоловік у нетверезому вигляді. Він поводився абсолютно по-хамськи: лайливими словами висловлював якісь претензії, докори. Все це дратівливо вплинуло на отців.

Коли вони сіли в екскурсійний автобус, що чекав їх, цей чотловік також зайшов у салон і продовжив свій досить неприємний монолог. Отці спробували його виставити, що викликало ще більше невдоволення з його боку.

Ситуацію зненацька врятував учасник конференції, мирянин. Він підійшов до цієї людини й буквально двома-трьома словами заспокоїв його так, що той на очах преобразився: перестав лаятися, раптом заплакав і попросив молитися за його маленьку дочку.

Усі, хто при цьому були присутні, були вражені. Отці запитали потім нашого учасника, що ж він сказав.

«Я запитав, як звали його доньку, і пообіцяв, що ці батюшки за неї та за нього помоляться», — така була відповідь. Ось приклад того, як у доброго дерева бувають добрі плоди. На мою думку, це яскрава ілюстрація того, як можна реагувати на хамство.

Звичайно, це вимагає витримки, розважливості, вирощування в собі чеснот. Адже, на жаль, наша реакція, яка вкорінилася, стандартна для суспільства — відповісти тим самим. Але все-таки Євангеліє вчить нас іншому. Тому якщо не можеш поставитися з любов’ю, просто відійди вбік.

Будьте самокритичні

Не менш важливо ставитися тверезо та з гумором, і до себе. Якщо себе не звеличувати, не ставити на п’єдестал, відповідно, і якісь слова та прояви на нашу адресу не видадуться нам образливими.

Адже насправді ми нічого не являємо собою — з усіх боків і, насамперед, у духовного. Якщо знатимемо це, будь-яке викриття з вуст сторонньої людини, будь-який докір у наш бік сприйматимемо не як образу, а як те, що «відповідно до моїх справ приймаю».

Коли ми маємо тверезе поняття про своє духовне життя, розуміємо, що в мене є «перше, друге, третє, четверте, п’яте» — гріхи, які ніяк не викриті Господом і не покарані, всяке приниження на свою адресу я сприйматиму як відплату.

Так було з преподобним Єфремом Сиріном. У юності він мав досить буйний характер, але згодом прийшов до Христа і почав вести подвижницьке життя. Одного разу, будучи невинно засуджений, він потрапив у в’язницю й із цього приводу сумував: як, за що, я ж зовсім до цієї справи, за яку я страждаю, не маю стосунку.

І йому від Господь подав втіху та напоумлення: «А пам’ятаєш, тоді ти брав участь у крадіжці, це злодійство вдалося, і за нього ніхто не покарав?».

— Так, пам’ятаю.

— А пам’ятаєш, ти ще брав участь у такому беззаконні?

— Так, пам’ятаю.

— Що ж ти зараз нарікаєш? Ти отримуєш те, що тоді не отримав.

Справді, найчастіше зневажливе ставлення до нас є справедливою розплатою за наші приховані гріхи.

— Якщо не відповідати, хіба цим ми не потуратимемо грубим людям і далі поводитимемося подібним чином — не тільки з нами, а й з усіма, хто оточує?

— Буває, що людина прагне якось виправити хама – зробити зауваження, наставити, навчити, поставити на місце. На мій погляд, все це марно. Для того, щоб вас почули, ви повинні бути хоч якимось авторитетом.

Якщо все ж таки є велике бажання або необхідність щось висловити, необхідно підійти до людини з гарним настроєм, з усмішкою і сказати те, що ви хочете, по-доброму. Причому ця доброта має бути десь глибоко в серці, а проявлятися видимо. Тоді це працюватиме. Важливо, щоб людина не сприйняла ваше викриття та настанови як особисту образу.

Зі свого досвіду скажу. Коли я щось говорю парафіянам, вони до мене прислухаються — через сан, який є на мені. Але коли у міському ботсаду, на території якого розташований наш Іонінський монастир, молоді люди п’ють пиво та палять, зрозуміло, що я для них ніхто – бородатий дядько в рясі. І на мої зауваження вони можуть не відреагувати.

Я сам чудово пам’ятаю себе хлопцем. Пам’ятаю якісь свої дурні прояви епатажу чи просто нерозуміння серйозних речей. Тому ніякого засудження та напруження стосовно до цих людей не відчуваю.

Я можу підійти до них і сказати: «Хлопці, знаєте, тут таки храм. Може, давайте, трохи набік відійдіть, покуріть там».

Якщо говорити по-доброму, то реакція буде відповідною. Завжди – винятків не було – почуєш у відповідь: «Ой, вибачте, так, звичайно, не питання, ми відійдемо».

Люди бачать, що їх поважають, ставляться до них по-людськи та вказують на помилки не грубо або з наїздом, а з любов’ю та прихильністю. У цьому разі викривається не грішник, а злочин.

Складніше питання, якщо хамство проявляється до Церкви, до святині. Складно говорити однозначно, як слід чинити.

З одного боку, ми знаємо слова Христа: «Хто посоромиться Мене, того посоромлюсь і Я перед ангелами Божими».

Але з іншого боку, ми знаємо слова про бісер і свиней — перед свинями марно кидати бісер: вони затопчуть у бруд і його, і вас. Потрібно мати справжню мудрість, щоб у таких ситуаціях правильно реагувати.

Не вважайте себе «совістю нації»

— Неодноразово у своїх інтерв’ю ви говорили, що просите парафіян не робити один одному зауважень, що це завдання настоятеля, братії та духовенства. А як бути щодо суспільства? З одного боку, якщо ми не робитимемо один одному зауважень, суспільство ніколи не зміниться. І так і процвітатимуть усі ці розмови в маршрутках на весь голос і телефоном, прояви грубості в громадських місцях…

— Є сенс щось говорити, тільки якщо людина вас почує.

— Але якщо я не авторитет, виходить мені й сказати нічого не можна: не прислухаються?

— Гадаю, не дослухаються.

На мою думку, протистояти злу, гріху потрібно кожному на своєму рубежі. Якщо кожен із нас буде суворо до себе ставитися, коректно поводитися з тими, хто оточує, це вже буде наш внесок до одужання суспільства.

Адже як сприймають нестримних викривачів? У найкращому разі — з гумором, у гіршому — зі злістю. У Писанні є такі слова: Хто тебе поставив суддею над нами? Так і нас ніхто не уповноважував бути совістю нації та вершити долі.

До речі, у випадку з правдолюбцями всі їхні викриття найчастіше є проявами того самого хамства, але під прикриттям «боротьби за істину». І чомусь їхні настанови також виявляються у хамській формі.

З того, що мені траплялося в інтернеті, я жодного разу не бачив спроб виправити ситуацію любов’ю, співстражданням, співчуттям і прихильністю до людини. Зазвичай завжди нашаровується зло на зло, тільки збільшенням при цьому градусу ворожості, що панує в суспільстві.

Тому, якщо ви бачите, що щось відбувається не так, перш за все намагайтеся працювати над собою. Ну і впливайте на тих, для кого є авторитетом.

Взяти, наприклад, скаутинг. Це дивовижний рух. У чому його унікальність у нашому контексті? У тому, що кілька людей можуть змінити на краще безліч людей.

Скаутських наставників не так багато, але роблять велику справу: прищеплюють дітям дбайливе ставлення до тих, хто їх оточує, до країни, до природи.

Ми знаємо, які плоди дає скаутинг у західних країнах. Колишніх скаутів немає, і люди до старості намагаються дотримуватись усіх скаутських принципів. Є навіть такий жарт: «поводиться як скаут» — тобто чітко, правильно, коректно, ніколи не нашкодить, завжди готовий допомогти. Над цим, буває, кепкують, але кепкують по-доброму, бо це чесноти, які не можуть не викликати поваги.

Оскільки скаутські наставники є авторитетом для своїх підопічних, у них виходить прищеплювати принципи доброго співіснування з навколишнім світом і новачкам. Подібно батьки можуть прищепити дітям щось, начальники — своїм підлеглим.

При цьому головне – впливати з любов’ю та підтверджувати своїм прикладом. Особистий приклад – найважливіший педагог. Якщо «текст» не супроводжується «відповідним малюнком», він ніколи не буде сприйнятий.

Тому тільки якщо люди самі житимуть за принципами, які сповідують, світ можна буде змінити на краще.

Контролюйте свій власний тон

Взагалі ж у обговорюваному нами питанні важливо мислити тверезо та чесно. У житті кожного з нас трапляються випадки, коли ми самі вдаємося до хамства.

Думаю, немає людини, яка б жодного разу не виявила грубості — так чи інакше такий гріховний прояв трапляється практично у всіх. Насамперед, говорю про себе…

І відбувається це, як правило, стосовно тих людей, які зможуть нас пробачити, перетерпіти наше хамство або просто не можуть відповісти. Ось це абсолютно неприпустимо та недуховно.

— Якщо бачиш такий гріх — зриватися на близьких — як із цим боротися?

— Тут однозначної відповіді нема, різні бувають ситуації.

Трапляється, людина хамить, тому що звикла так жити, і це її звичайний, так би мовити, спосіб спілкування. Буває, на роботі голову заморочили, якісь проблеми навалилися, напруга скупчилась, і ось, людина зривається на ближніх — на тих людях, які заздалегідь пробачать.

Знаю сім’ї, де терплять такі викиди енергії, покривають неміч любов’ю. Тобто близькі бачать, що людина втомилася, у неї якісь скорботи, що лежать на її душі важким каменем, і з любов’ю служать якимось громовідводом.

Буває, людина різко заговорить чи прикрикне, і їй від цього стає легше. Ближні виявляють мудрість і любов і не відповідають негативом на негатив, роздратуванням на роздратування. Вони розуміють, що це спричинено не поганим ставленням особисто до них, а складністю ситуації, яку людина не може змінити.

Безперечно, якщо бачите в собі подібні прояви, необхідно їх спиняти та блокувати.

Про себе можу сказати, що коли відчуваю, що можу щось таке сказати, то пригальмувати допомагає пауза в розмові. За цю перерву можна встигнути отямитися та спрмогтися стриматися, змовчати.

Якщо ти зумів здійснити малесенький подвиг аскетизму — приглушити свою гнівливість і дратівливість, Господь обов’язково дає втіху, мир і спокій.

— А як поводитися тим, на кого кричать?

— Якщо ви відчуваєте на собі грубість рідної людини, можна спробувати поговорити з нею в такому ключі: «розумію, що тобі важко, але й мені нелегко від твого крику». Таким чи якимось іншим чином постарайтеся допомогти їй побачити причину, через яку вона зривається на близьких.

На мій погляд, буде правильно — з терпінням та смиренням, дуже делікатно, дозовано, але водночас наполегливо давати зворотний зв’язок: стоп, стоп, мені боляче, мені тяжко, мене це ранить.

Адже наш ближній, навіть коли зривається на гнів, чи крик, не перестає любити об’єкт свого хамства, не перестає по-доброму ставитися.

І якщо давати зворотний зв’язок, але не в формі так званої симетричної відповіді, а з любов’ю, зі скорботою, у такому разі, як правило, людина приходить до тями та намагається вирішувати свої проблеми вже іншим шляхом.

Джерело