Батьківське благословення

Батьківське благословення — це найбільша спадщина, яку батьки залишають своїм дітям. Тому діти повинні подбати, щоб отримати його.

Подивися, до чого дійшов Яків заради того, щоб отримати благословення батька? До того, що заліз навіть в овечу шкуру!¹(Бут. 27).

Особливо велике діло — благословення матері!

Одна людина говорила: “Кожне слово моєї матері — це золота монета”.

Недавно до мене приїжджав якийсь грек ыз Йоганнесбурга. Знаєте, яке враження він на мене справив?

Він прийшов до мене в келію восени. “Геронде, — сказав він, — моя мати захворіла, і я приїхав її побачити”. Не минуло й трьох місяців, і на Різдво він приїхав знову.

“Ти що — приїхав знову?” — запитав я. “Так, — відповів він. — Я довідався, що мати знову нездужає, й приїхав, щоб поцілувати її руку, тому що вона вже у літах і може померти. Для мене найбільше багатство — благословення моєї мами”.

Шестидесятирічний чоловік — і він їде з Йоганнесбурга в Грецію, щоб поцілувати руку своєї мами!

І зараз Бог благословив цього чоловіка такими грошима, що він хоче влаштувати великий будинок для літніх священнослужителів і подарувати його Церкві. Тобто він, можна сказати, завалений благословеннями й не знає, куди їх подіти!

Така душа для мене все одно, що бальзам. Начебто йдеш пустелею Сахара й зненацька знаходиш трохи води. Потихеньку все це втрачається і відходить.

А ще один чоловік прийшов до мене в келію весь у сльозах. “Отче, — почав говорити він, — моя мати мене прокляла. І ось у мене в сім’ї суцільні хвороби, розлади, на роботі все догори дригом…” — “Напевно, і сам ти дав матері якийсь привід, — відповів йому я. — Адже вона не могла проклясти тебе ні з того, ні з сього”.

— Так, — каже, — я теж був ще той синочок…

— Піди, — кажу, — і попроси в матері прощення.

— Піду, отче, — відповів він. — Дай мені твоє благословення.

— Своє благословення я тобі даю, — сказав я йому, — але ти повинен взяти благословення й від матері.

— Навряд чи, — говорить, — вона дасть мені благословення.

— Піди, — кажу, — до неї й, якщо вона тобі його не дасть, скажи їй так: “Один старець сказав мені, що й ти теж колись віддаси душу Богові”.

Він пішов до своєї матері, й вона благословила його так: “Дитя моє, хай прийде на тебе благословення Авраамове!”

Минуло трохи часу, він знову приїхав на Афон, привіз мені подарунки — вишневий компот і лукум. Він сяяв від радості. Його діти були здоровими, на роботі все йшло добре. У його очах стояли сльози, і він без кінця повторював: “Слава Богу”.

Життя цієї людини змінилося, і він говорив тільки про духовне. А що вже говорити, якщо людина має повагу до батьків з самого початку! Як така людина може не мати благословення Божого?

***

Знайте, що прокляття й обурення батьків діють дуже сильно. І навіть якщо батьки не проклинали своїх дітей, а лише через них прогнівалися, то в останніх немає потім жодного світлого дня: усе їхнє життя — одна суцільна мука. Потім такі діти дуже страждають упродовж усього свого земного життя.

Звичайно, у вічному житті їм легше, тому що своїми стражданнями вони гасять певні земні борги. Відбувається те, про що говорить святий Ісаак: “Зазнає своєї геєни”, інакше кажучи, стражданнями тут, у цьому житті, людина зменшує свою пекельну муку, тому що страждання в цьому житті є переживанням пекельної муки. Тобто, коли вступають у силу духовні закони, людина частково звільняється від геєни, від муки.

Але й ті батьки, які словами “посилають” своїх дітей до диявола, “присвячують” їх йому. Після цього диявол отримує право на таких дітей, він каже: “Ти присвятив їх мені”.

У Фарасах (одному з шести грецьких селищ у Кесарії Каппадокіській) жив чоловік із жінкою. Їхня дитина була дуже плаксивою, і батько постійно говорив: “Та щоб тебе нечистий взяв!”.

І що ж сталося: батько так казав немовляті, й за попущенням Божим те почало зникати з колиски. Потім нещасна мати пішла до преподобного священника Хаджефенді.

“Благослови, Хаджефенді! Мою дитину вкрали біси”. Хаджефенді йшов до них у дім, читав молитви над колискою, і немовля поверталося. І так продовжувалося постійно.

“Хаджефенді, благослови!” — знову й знову говорила нещасна жінка та питала: “Чим же все це закінчиться?”.

“Мені, — відповідав їй святий, — до вас ходити неважко. А тобі хіба складно приходити та кликати мене? Отже, колись дияволу це набридне, і він залишить твого сина у спокої”.

Відтоді дитина перестала зникати. Але, коли він виріс, його прозвали “диявольський виродок”. Він баламутив усе село — не давав спокою нікому. Як же мучився через це мій батько! Цей хлопець спершу йшов до одного селянина й казав: “Такий-то сказав про тебе те-то”, потім йшов до іншого та говорив йому те саме. Люди сварилися між собою, доходило навіть до колотнечі.

Потім, зрозумівши, що кожного з них оббрехали, вони домовлялися схопити наклепника та поквитатися з ним. Але той викручувався так, що зрештою обидва просили в нього пробачення! Настільки він був підступним! Справжній “диявольський виродок”!

Бог попустив це для того, щоб, побачивши продовження історії зі зникненням немовляти, люди стали мудрішими, і стримували себе, були уважнішими.

Про те, як судитиме цю людину Бог, ми зараз не говоримо. Зрозуміло, що пом’якшувальних обставин у нього багато.

Найбільший скарб для людей, які живуть у миру, — батьківське благословення, подібно до того, як у чернечому житті найбільшим є те благословення, яким благословив тебе твій старець. Тому й кажуть: “Не втрать батьківського благословення”.

У однієї матері було четверо дітей. Ніхто з них не одружився і не вийшов заміж.
Мати плакала. “Помру, — казала, — від горя, ніхто з моїх дітей не одружився. Помолися за них”. Вона була вдовою, а її діти — сиротами.

Мені стало боляче за них. Молився я, молився, але безрезультатно.

“Щось тут не так”, — подумав я.

“Нас, — казали її діти, — наврочили”.

“Та ні, — відповідаю, — це не від вроків, зурочення видно… А може ваша мати проклинала вас?”. “Так, отче, — відповідають, — у дитинстві ми дуже пустували, і вона постійно з ранку до вечора товкмачила нам: «Та щоб вам обрубками бути!»”.

“Ідіть, — кажу, — до матері та скажіть їй справжню причину вашої невлаштованості, щоб вона отямилася. Скажіть, щоб вона покаялася, посповідалась і від сьогодні постійно благословляла вас”.

І за півтора роки всі четверо створили сім’ї! Мабуть, ця нещасна, мало того, що була вдовою, але ще й легко впадала в стан роздратування та смутку. Шибиники виводили її з себе, і за це вона їх проклинала.

А якщо батьки прокленуть своїх дітей, а потім помруть, то діти все ж можуть позбутися батьківського прокляття! Як? Придивившись до себе, вони, радше всього, визнають, що свого часу робили шкоду, мучили батьків і тому ті їх прокляли.

Якщо вони усвідомлять свою провину, щиро покаються та сповідають свої гріхи, то все в них налагодиться.

Досягнувши успіхів у духовному житті, вони допоможуть і своїм покійним батькам.
Батьківським прокляттям можуть бути й усі лайливі слова: дурень, дебіл, виродок, нерозумний, недорозвинутий, невіглас тощо.

Ми маємо право лише молитися за них: “Допоможи тобі Господи”, “Збережи тебе Господи”, “Спаси тебе Господи” та просити Господа про напоумлення чад.

Дитя за своєю суттю — безвинний ангел, і якщо в нього наявні відхилення через погане виховання, то причина в нас.

Шукайте гріх у собі та викорінюйте. Коли батьки очистять себе, автоматично очиститься й дитина. Батьки, вам дано великий дар від Бога — дар дітонародження. І діти наші — наша подоба…” .

Святий преподобний Паїсій Святогорець Слова. Том 4. Сімейне життя