Для чого потрібні довгі молитви
Для чого потрібні довгі служби та молитовні правила, чи планується їх скорочення у зв’язку з насиченим графіком життя сучасних людей, і чи можна не молитися, якщо втомився після роботи, розповів єпископ Обухівський Іона (Черепанов).
____________________________________________________________
Молитва в апостольські часи
— Владико, у вас є відповідь на запитання, чому в православних все так довго? Послідування до Причастя, служби, акафісти, канони… Адже ніде в Євангелії Господь не каже: «Моліться якнайдовше». Навпаки, молитва, яку Він дає людям – «Отче наш» – гранично коротка та лаконічна 1(Мф. 6, 9-13).
І це фарисеям Христос дорікав за те, що вони лицемірно довго моляться2(Мф. 23, 14). А апостолів попереджав: «Молячись, не кажіть зайвого, як язичники, бо вони думають, що в багатослівності своїй будуть почуті; не уподібнюйтеся до них, бо знає Отець ваш, чого ви потребуєте перед вашим проханням до Нього»3(Мф. 6, 7-8) .
Виходить, ми — як фарисеї та язичники?
— Останні слова з процитованих вами були якраз ключовими. Як бачимо з тексту, язичники молилися про якісь життєві речі, тому й попереджає Господь, що Отець небесний знає про наші потреби перед проханням до Нього. І далі каже: «Шукайте ж насамперед Царства Божого та правди Його, і це все додасться вам»4(Мф. 6, 32-33).
Власне, чому бажано, особливо на етапі воцерковлення, звершувати молитви за молитвословом, тобто, використовувати тексти, написані святими людьми: там усі прохання стосуються Царства Небесного.
…на етапі воцерковлення, звершувати молитви за молитвословом, тобто, використовувати тексти, написані святими людьми: там усі прохання стосуються Царства Небесного.
Уявіть, про що б ми молилися, коли тільки-но увірували в Господа, тоді, коли ще не занурилися в глибину Євангелія, не відчули всю височину слів Христа.
Звичайно, просили б того, що здається насущним, і чого зазвичай собі та іншим бажаємо: здоров’я, добробуту, щастя в особистому житті. Але проти цього загалом і застерігав Господь.
І ось слова чудової молитви святителя Іоанна Золотоуста, що читається щовечора: «Господи, не позбав мене небесних Твоїх благ. Господи, визволи мене вічних мук. Господи, чи розумом чи помислом, словом чи справою згрішив, вибач мені. Господи, визволи мене всякого незнання та забуття, і малодушності, і скам’янілого нечуття…».
Всі прохання стосуються вдосконалення душі, наших взаємин із Богом, до якого ми звертаємося дійсно як до Отця Небесного, Який знає про наші побутові проблеми. Йому навіть нагадувати про це не треба, а просимо ми Його лише про те, що необхідне для перебування з Ним у Вічності.
Що стояло за викриттям фарисеїв?
Щодо викриття фарисеїв, які багато молилися, тут йдеться ось про що.
У ті часи фарисеї прагнули максимальної праведності й це своє прагнення всіляко підкреслювали. Існували певні молитви, традиції поклоніння Богові. Як, наприклад, нинішні правовірні мусульмани. Вони, коли настає час, не соромлячись, розстеляють килимок — чи то в аеропорту, чи в установі, закладі чи деінде — і виконують належне молитовне правило.
Такому сповіданню віри варто повчитися й нам, християнам, які здебільшого соромляться перехреститися перед їжею або проходячи повз храм, бояться збентежити оточуючих, відмовившись від скоромної їжі в пісний день.
Все це не від смирення — в цьому випадку ним якраз і не пахне; просто ми соромимося сповідувати себе християнами.
Але Христос говорив: «Хто посоромиться Мене та Моїх слів у роді цьому перелюбному й грішному, того посоромиться й Син Людський, коли прийде в славі Отця Свого зі святими Ангелами»5(Мк. 8, 38). І цих слів Христа ніхто не скасовував.
Але повернемося до фарисеїв. Їхні молитви в певний час були пов’язані з конкретними обрядами та були саме не сповіданням віри, а підкресленням свого благочестя. Власне, це Господь і закидає їм.
Чому ж у православних все так довго?
Щодо того, чому в православних все довго.
Молитвослів’я наші з’явилися не на порожньому місці: сучасне богослужіння має в своїй основі старозавітне богослужіння. У «Діяннях святих апостолів» читаємо про те, що перші християни збиралися в Єрусалимському храмі, в синагогах — тобто брали участь у службах: «І щодня в храмі та по домівках не переставали навчати та благовістити про Іісуса Христа»6(Дії 5, 42).
Описано також, що після зходження Святого Духа на апостолів вони «кожного дня одностайно перебували в храмі» та переломлювали по домівках хліб7(Дії 2, 46).
Тобто спочатку молилися, а потім звершували Євхаристію — преломлення хліба на згадку про Христа.
Можна провести аналогію з нинішньою традицією. Добове коло православного богослужіння містить Часи, Вечірню й Утреню.
Літургія до нього не входить — вона стоїть поза всім, бо це Таємна вечеря, під час якої ми причащаємося Тіла та Крові Господа Іісуса Христа.
Добове коло можна порівняти з тією молитвою, яку щодня звершували апостоли, коли одностайно перебували в храмі, а Літургію — з особливою службою, яку вони виконують окремо по домівках.
При цьому написано, що вони перебували у храмі щодня. Адже не тільки прочитати «Отче наш» вони туди заходили… Навпаки, брали участь у всьому циклі богослужіння, яке містило й читання Святого Письма, й інші молитвослів’я.
Пам’ятаєте, навіщо висвятили дияконів? Щоб не відволікатися на господарські питання, а перебувати «у молитві та служінні слова» постійно8(Дії 6, 4). Все це також свідчить, що служби не були короткими.
Так, «Отче наш» — молитва Господня — налаштовує на те, про що треба молитися. І, власне, решта текстів, які народилися в християнській спільноті, є ніби її розширеною версією. Головне ж залишається незмінним: ми молимо нашого Господа про те, щоб нам бути з Ним у Його царстві, а решта все додається.
На що проміняти красу богослужіння
— Людині в місті, в селі стільки всього треба зробити, й довгі служби в суботу та неділю практично ні на що не лишають часу. Чому не можна їх скоротити, аби врахувати темп ритму життя сучасних людей?
— Якщо взяти громаду перших християн, то в Писанні наголошується на тому, що вони щодня збиралися, щодня перебували в молитві.
У Писанні наголошується на тому, що люди щодня збиралися, щодня перебували в молитві.
Зараз люди, які навіть мають масу вільного часу, працюють за вільним графіком, щодня храм не відвідують. У кращому разі — у суботу та неділю.
Не можна сказати, добре це чи погано, але так є.
Необхідність участі в богослужінні скоротилася лише до Літургії в неділю або на особливі свята. Християни вже практично не шанують дні пам’яті святих, не слухають дивовижних піснеспівів, не повчаються текстами, що подумки підносять до мучеників, преподобних, праведників. Щоденне спілкування з Господом зведене до коротеньких ранкових та вечірніх молитов. Тож Церква, по-моєму, вже до не можливого перебудувала все під сучасні потреби.
Зараз щоденне спілкування з Господом зведене до коротеньких ранкових та вечірніх молитов.
Часто кажуть: «Це жорстоко, ми весь тиждень працюємо, а в суботу замість відпочинку ввечері маємо йти на службу…».
Знаєте, мені шкода тих людей, які свідомо холоднокровно позбавляють себе краси піснеспівів, присвячених воскреслому Христу. Адже Літургія буденна та недільна практично нічим не відрізняються, але ось усе те, за що цей день, власне, й називають «малою Пасхою», зосереджено у Вечірні та Утрені, які, за традицією, служаться напередодні неділі.
І якщо людина вдумливо ставиться до того, що в храмі співається та читається, намагається все це осмислити, прожити, їй на думку не спаде проміняти красу богослужіння на якісь інші заняття.
— Чи не є довгі служби та молитовні правила тими самими зваленими на плечі вірян «тягарами незручними», про які говорив Господь у Євангелії?
— Якщо для людини молитися — тягар, значить, вона просто не любить Бога. Хоч як би жорстоко це не звучало.
У одному з інтерв’ю я вже казав, що коли люди закохані, вони не можуть наговоритися, наспілкуватися. Їм радість навіть просто сидіти поруч, дивитися один на одного. І якщо людина не має потреби говорити з Богом, значить, вона Бога не любить. Це страшний стан.
І якщо людина не має потреби говорити з Богом, значить, вона Бога не любить.
Бог допомагає нам у молитві
Згадайте кожен своє неофітство, коли ми бігли до храму, молилися вранці та ввечері, як шкода було закінчувати цю молитву, як хотілося знову й знову звертатися до Бога.
Так, ми знаємо, що це була дія закликаючої благодаті; на перших кроках Господь показував правильний устрій людської душі стосовно до Бога: як молитися, як жити, як вибудовувати Богоспілкування. Тоді ми ніби побачили зразок — ось так, мабуть, прагнемо далі до цього.
Згодом Господь забирає благодать, щоб ми вже самі здобули її, вчилися працювати, рухалися в цьому напрямку. Зрозуміло, що не завжди виходитиме, але якщо пам’ятатимемо ту радість перебування з Богом, ми намагатимемося повернути те, що втратили.
І бачачи це наше усвідомлене гаряче бажання, Господь за нашу працю обов’язково пошле благодать, але станеться це тоді, коли усвідомлення радості Богоспілкування не зашкодить нам, не буде живити наше марнославство.
…бачачи це наше усвідомлене гаряче бажання, Господь за нашу працю обов’язково пошле благодать, але станеться це тоді, коли усвідомлення радості Богоспілкування не зашкодить нам, не буде живити наше марнославство.
Настанова священномученика
Ще хочу сказати з приводу багатослівності. На початку ХХ сторіччя жив чудовий подвижник, майбутній священномученик Онуфрій (Гагалюк). Як єпископа Харківської кафедри в 1937 році його розстріляли.
У мене є його фотографія з підписом, що адресований духовному чаду. Владика пише: «Рабі Божій Олені на зміцнення віри та відданості волі Божій».
І далі:
«Кожен, хто звертається до Бога по допомогу, отримає її, але не завжди в такому вигляді, як очікує. Господь краще за нас знає, що нам корисне. Якщо ми просимо щось у Бога, то у всьому покладаємося на Його святу волю. А наша справа — молитися й молитися».
Дійсно, Господь завжди чує того, хто молиться. І крім молитви про небесні речі, ми повинні просити допомоги й у наших земних справах, у тому числі й про здоров’я ближніх, про своє здоров’я, про допомогу в різних потребах.
Проте Бог бачить ситуацію глобально, в цілому, і те, що зараз може здаватися нам корисним, важливим, невідкладним, насправді для нас шкідливе та зовсім не потрібне, а необхідне зовсім інше. Також і те, що може здаватися чимось жахливим і моторошним, зрештою звертається на благо
Бог бачить ситуацію глобально, в цілому, і те, що зараз може здаватися нам корисним, важливим, невідкладним, насправді для нас шкідливе та зовсім не потрібне, а необхідне зовсім інше.
Тому наша справа — молитися й молитися.
Чи потрібно обов’язково читати ранкові та вечірні молитви з останніх сил?
— Якщо немає сил, все-таки можна встати вранці або лягти спати ввечері й просто щиро від серця сказати “Господи, помилуй!”? Чи потрібно обов’язково читати ранкові та вечірні молитви з останніх сил, але повністю?
— Насамперед, давайте подивимося, кому «потрібно».
Молитви необхідні нам, Бог їх не потребує. Ми знаємо, що Господь є серцезнавцем, і Його не обдуриш.
Молитви необхідні нам, Бог їх не потребує.
Є реальні ситуації, коли людина приходить з роботи втомлена й справді, окрім як перехреститися та сказати: «Господи, у Твоїй руці віддаю дух мій», сил у неї ні на що немає.
Але якщо ми спочатку сідаємо до комп’ютера, переглядаємо в фейсбуці всі новини, лайкаємо статуси друзів, переходимо за всіма цікавими посиланнями, встріваємо в якісь обговорення, а потім, насилу відриваємо себе від монітора, хрестимося та падаємо в ліжко зі словами «Господи, помилуй!».
Завжди треба діяти згідно до сумління. Звичайно, буває, людина втомлюється, й удома їй потрібний відпочинок. Якщо робота емоційно важка, особливо у великих містах, зрозуміло, що ввечері хочеться якось відволіктися, отримати душевне розвантаження та підтримку.
У таких випадках, як правило, я раджу читати, поки є сили, вечірнє правило до «Владико людинолюбче», а вже перед самим сном дочитувати молитви, що залишилися, яких зовсім небагато.
Якщо вранці не вистачає часу на молитву
— Якщо вранці підвівся й побіг у справах, чи потрібно читати ранкові молитви пізніше, вдень, коли з’явився час?
Думаю, краще помолитися пізніше, ніж не помолитися зовсім. Проте, яким би раннім не був підйом, встати на 15 хвилин раніше, щоб попросити у Господа благословення на наступний день, жодної шкоди нашій працездатності не завдасть.
Але, знову ж таки, Господь сказав: «Сину, дай мені серце твоє». І якщо через об’єктивні причини ми не змогли щось прочитати, добре, якщо совість нас у цьому викриває.
Проте не варто доводити себе до зневіри та відчаю — мовляв, не дочитала стільки рядків молитви, отже, Господь не помилує. «Жертва Богові — дух скорботний, серце сокрушенне та смиренне Бог не принижує»9(Пс. 50, 19).
Тому якщо маємо таку скруху серця, визнаємо щиро: «Господи, пробач мені, що я замість молитви задивилася на якийсь новий кліп по телевізору або зачиталася статтею. Але необхідно змушувати себе так самоорганізовуватися, планувати свій графік, щоб усе встигати.
Ще буває, ранкові та вечірні молитви в нашому мозку замилюються, і ми вичитуємо їх механічно, зовсім не занурюємося в дивовижний і найбільший сенс зібраних там прохань.
У такій ситуації зазвичай я даю дві рекомендації.
- Перша – спробуйте молитися вголос. Нехай тихенько, напівголосно, але коли вимовляєш ті слова, які звик переглядати очима, вони сприймаються зовсім по-іншому й починають буквально звучати в розумі та серці.
- І друге — з благословення вашого духовника можна час від часу замінювати ранкові та вечірні молитви псалмами чи читанням Часів.
Знаю, деякі духівники благословляють вранці читати Перший час, а ввечері — Дев’ятий. Або вранці Перший і Третій часи, і ввечері — Шостий і Дев’ятий. За часом стільки ж, але інші молитвослів’я, та й людина перемикається, молиться більш усвідомлено.
Все варіабельно, твердих рамок немає. Головне, щоб була домашня бесіда з Богом, час для особистого спілкування з нашим Господом.
Так і скажи: «Господи, мені ліньки»
— Що б ви порадили людям, яким постійно не вистачає сил на ранкові та вечірні молитви, і обов’язково є справи на суботу, які заважають нормально підготуватися до Причастя?
— Найголовніше — не виправдовувати себе. У Псалтирі є чудові слова, які ми часто чуємо на службах: «Не відхили моє серце в словеса лукавства, непщевати провини про гріхи…» 10(Пс. 140, 4). «Непщувати» — це шукати виправдання. Ми просимо Господа, щоб Він не відхилив наше серце в лукаві слова виправдовувати свої гріхи.
Якщо немає часу й сил, а часто й бажання, рішучості самоорганізуватися, не вдягайте це в якусь виправдовувальну форму — мовляв, «все це пізня традиція», «раніше так апостоли не молилися», «це все ченці вигадали, Богові це не потрібне».
Вибачте, але наші пращури в дореволюційний період спокійно молилися, хоча працювали значно важче, ніж ми, проте це не заважало їм бути на богослужінні, ходити до Заутрені. Зараз виправдовують себе тим, що «я в офісі перевтомився, мені тепер поклони важко робити й до храму я прийти не можу», — це і є чисте лукавство.
Будьте чесними перед собою та перед Господом. Щось не виходить — так і скажіть: «Господи, я люблю Тебе. Господи, я хочу служити Тобі. Господи, я хочу з Тобою розмовляти. Допоможи мені, немічному».
Майте смиренне про себе поняття та просіть Господа про допомогу: «Господи, я хочу молитися, але поки що у мене немає рішучості, поки що мені ліньки. Дай мені сили бути з Тобою, дай сили бути Твоїм і жити як Твої учні та апостоли, які постійно перебували в молитві».
І обов’язково Господь, бачачи наше сокрушенне серце, не позбавить нас небесних Своїх благ, обов’язково дасть Свою допомогу, дасть сили жити, працювати й молитися так, як належить християнинові.
