Протистояння пристрасті смутку
Наша п’ята боротьба полягає в тому, щоб протистояти пристрасті смутку.
Негативні наслідки смутку
Якщо ми дозволимо смутку потроху опановувати нашу душу, він одразу ж, за найменшої нагоди, відволікатиме нас від роздумів про Божественне та пригнічуватиме наш дух.
Коли смуток опановує душу людини, він не дозволяє їй ні молитися з колишньою радістю, ні вдаватися до вивчення Святого Письма, щоб знайти в ньому ліки та зцілитися.
Сум також заважає нам бути спокійними та лагідними стосовно наших братів і сестер. Він робить нас нетерплячими й черствими, заважає та перешкоджає нашим зусиллям із виконання молитовного правила та духовних обов’язків.
Якщо чернець дозволить своїй душі піддатися смутку, він поступово позбавить його здатності діяти духовно та чинити опір її нападкам. Бо він позбудеться миру в серці своєму й стане подібним до божевільного чи п’яного. І зрештою, він зламає його та кине в болісний розпач.
Як зцілити хворобу печалі та зневіри
Тому, якщо ми хочемо вести духовну боротьбу, як вказує нам Апостол, тобто «трудитися законно» (пор. 2 Тим. 2, 5), ми повинні подбати про те, щоб вилікувати цю хворобу з тією ж уважністю та ретельністю, яких ми докладаємо, щоб подолати інші пристрасті.
«Бо як молитва в стодолі та черви в дереві: так печаль людини завдає шкоди серцю» – як міль прогризає одяг, а черв’як пожирає дерево, так і смуток вражає серце людини1(Прип. 25, 20а). Цими словами Святий Дух ясно й точно виражає, наскільки шкідлива ця небезпечна пристрасть.
Чому уподібнюється душа, що зазнає нашестя печалі?
Одяг, з’їдений міллю, втрачає свою цінність і більше не може служити для того, щоб у нього пристойно вдягатися.
Дерево, зточене хробаками, не годиться навіть для прикраси найпростішої будівлі та придатне тільки для спалення вогнем.
Так і душа, роз’їдена смутком, буде абсолютно марною для виготовлення того архієрейського вбрання, яке, як каже пророк, приймає миро Святого Духа, що сходить із неба та виливається спочатку на бороду Аарона, а потім досягає до країв одягу його: “Яко миро на чолі, що сходить на браду” 2(Пс. 132, 2).
Така душа не може бути придатною ні для побудови, ні для прикраси того духовного храму, основу якого поклав, як мудрий архітектор, апостол Павло: «Ви є храмом Божим і Дух Божий живе у вас» (1 Кор. 3, 16).
У Пісні Пісень Наречена також описує, з якого дерева побудований цей храм: «Переклади дому нашого кедрові, дскі наші кипарисні». Поперечини нашого будинку, — каже вона, — зроблені з кедра, стелі у нас кипарисні3(Піс. 1, 16).
Для побудови храму Божого ми вибираємо запашні та дуже міцні породи дерева, які не піддаються гниттю від вітхості, ні поїданню хробаками.
Звідки береться смуток і як він проявляється у нашій душі?
Сум часто виникає через гнів, який людина відчуває через позбавлення якогось задоволення або можливості придбання якихось благ. Однак іноді немає жодної видимої причини, яка б могла виправдати такий розлад.
У таких випадках винна виключно злість лукавого, яка раптово обтяжує нас тягарем печалі. Часто ми доходимо до того, що не можемо прийняти зі звичайною привітністю навіть дорогих і необхідних осіб.
Тоді, щоб не було сказано ними в звичайнісінькій і приємній розмові, вважається нами недоречним і зайвим, і ми відповідаємо їм без належної поваги та вдячності. А все це тому, що гіркота смутку переповнила всі вигини серця.
Наш смуток викликається нашими власними пристрастями
Наш смуток викликаний не помилками інших, а нашими власними пристрастями.
Наш смуток викликаний не помилками інших, а нашими власними пристрастями.
Це ясно доводить, що наші пристрасті не завжди виникають у відповідь на гріхи інших, але їх винуватцями найчастіше є ми самі. Бо всередині нас ховається коріння та насіння пристрастей, які, як тільки нас вражає буря спокус, одразу ж проростають та приносять свої плоди.
Причиною смутку зазвичай є не раптове падіння, але наше лихо викликане тими гріхами, в які ми постійно впадаємо через свою неуважність.
Ніхто ніколи не стане грішити побачивши поганий приклад ближнього, якщо він не має в серці своєму прихованих коренів тієї ж пристрасті. Тому не слід думати, що хтось звабився раптово та впав у прірву нечестивої хтивості через погляд на прекрасне обличчя іншої статі.
Натомість ми повинні розуміти, що цей погляд був лише приводом для прояву хвороби, яка давно приховувалась у душі.
Ми не повинні переривати спілкування з нашими братами, поміркувавши, що так станемо ми досконалими, але швидше слід вирощувати в собі чесноту терпіння.
Тому Бог, Творець всього, Який знає краще за всіх інших, як зцілити Своє створіння, і що причини та коріння наших пристрастей криються не в інших, а в нас самих, не звелів нам залишати спілкування з братами й уникати тих, хто нас образив, чи кого ми образили. Але Він хоче, щоб ми боролися та долали всі труднощі.
Ми повинні добре усвідомити, що чистота серця набувається не так віддаленням від людей, як чеснотою терпіння.
…чистота серця набувається не так віддаленням від людей, як чеснотою терпіння.
Якщо ми ствердимося в терпінні, то зможемо залишатися мирними навіть із тими, хто ненавидить мир.
Якщо ж ми не отримаємо достатньо терпіння, то постійно будемо в незгоді та суперечці навіть із тими, хто досяг добродіянь і набагато досконаліші, ніж ми. Адже приводи для розмов і причини, з яких мы поспішаємо залишити тих, з ким спілкуємося, ніколи не счезнуть із нашого життя.
Таким чином, якщо ми змінюємо місце, ми не позбавляємося причин для смутку, що ведуть нас до разділення з братами. Якщо ж ми покращимо свій характер, то зможемо спілкуватися з усіма без зусиль.
Тому намагатимемося позбутися пристрастей і виправити свій спосіб думок. І якщо ми досягнемо цього, то зможемо спокійно спілкуватися не тільки з людьми, але, як каже Святе Письмо, й із дикими звірами: «Звірини бо дикі примиряться тобі». Ти матимеш мир, — каже, — навіть із дикими звірами (Іов 5, 23).
І справді, «мир тим, хто багато любить закон Твій, і нема їм спокуси». Багато миру в душі у тих, хто любить Тебе, Господи, і вони пройдуть усі диявольські перешкоди (Пс. 118, 165).
Є ще один вид смутку, який приводить нас до відчаю в порятунок.
Є іншого роду сум, набагато гірший. Він не приводить винного до зміни способу мислення та життя або до виправлення своїх помилок, але штовхає його до смертельного розпачу.
Це він не допустив Каїна покаятися після вбивства брата4(Бут. 4, 9-16). Він ж підштовхнув Юду після зради замість того, щоб виправити свою помилку покаянням, покінчити життя самогубством (див. Мт. 27, 5).
Тільки один випадок, коли корисний смуток
Ми повинні вважати смуток дозволеним і корисним для нас лише в одному випадку: коли ми сумуємо про свої гріхи, тому що вони перешкоджають нашому просуванню до досконалості та майбутньому блаженству.
…смуток дозволений і корисний для нас лише в одному випадку: коли ми сумуємо про свої гріхи.
Про нього святий апостол говорить: «Бо печаль, яже по Бозі, покаяння нерозкаяно на спасіння творить, а [цього] світу печаль смерть творить».
Бо сум заради Бога творить покаяння, яке веде до спасіння. А смуток мирський призводить до смерті5(2 Кор. 7, 10).
Корисний смуток і печаль диявольська
Сум «яже по Бозі» робить людину слухняною, привітною, смиренною, лагідною, приємною та терплячою.
Адже цей смуток народжується від любові людини до Бога та невтомно тягнеться до будь-якої скорботи тілесної та душевної скрухи — через прагнення людини до духовного вдосконалення.
Людина, яка відчуває цей сум, весела та привітна.
А оскільки вона сподівається вдосконалитися духовно та досягти майбутніх благ, вона завжди зберігає духовне благородство і довготерпіння та має в собі всі плоди Святого Духа, які перераховує апостол: «Плід же духовний є радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, лагідність, помірність».
Плід же Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, лагідність, помірність6(Гал. 5, 22-23) .
Навпаки, той, ким опанував інший, «мирський» смуток, буває легко дратівливим, нетерплячим, упертим; він сповнений злопам’ятства, безплідного нарікання та болісного розпачу.
Такий смуток послаблює того, хто потрапив у його сіті, та відвертає його від рятівної скорботи, що народжується покаянням.
Будучи безрозсудним, цей смуток не тільки припиняє дію молитви, але й спустошує всі сказані вище плоди духовні, які породжує печаль «що в Бозі».
Виганяти будь-яку печаль, крім корисної
Тому, крім того смутку, який походить від рятівного покаяння або від прагнення до досконалості, або від бажання майбутніх благ, будь-який інший смуток вважається шкідливим і має бути викорінений. Бо цей смуток мирський, що походить із умов цього тлінного життя і завдає смерті. Потрібно виганяти її з нашого серця з такою ж ретельністю та увагою, з якими ми ведемо смертельну боротьбу проти духу розпусти, сріблолюбства чи гніву.
Викорінення смутку зі свого серця
Ми спроможемося позбутися цієї згубної пристрасті постійним повчанням у духовному, ствердженням розуму в надії на Бога, зведенням його до очікування майбутніх благ і роздумів про обіцяне нам блаженство.
…спроможемося позбутися цієї згубної пристрасті постійним повчанням у духовному, ствердженням розуму в надії на Бога, зведенням його до очікування майбутніх благ і роздумів про обіцяне нам блаженство.
Таким чином ми неодмінно зможемо перемогти всі види смутку, що походять або від гніву, що передував йому, або від неотримання прибутку, або від понесеного збитку, або від заподіяної нам образи.
Ми також повинні долати той пристрасний стан, коли нас обтяжує необґрунтоване почуття провини або коли нас тягне до смертного розпачу.
Ми можемо перемогти сум, якщо постійно підбадьорюватимемо себе надією на вічні блага. Це допоможе нам не падати духом у життєвих випробуваннях, що трапляються з нами, не впадати у відчай від лих, але й не вдаватися до розслаблення в часи благоденства.
Ми повинні дивитися і на благоденство, і на скорботи як на явища тимчасові та швидкоплинні.
Авва Касіан Римлянин “Бесіди з отцями пустельниками”
