День пам’яті святителя Никифора сповідника
2/15 червня Православна Церква вшановує пам’ять святителя Никифора сповідника, патріарха Константинопольського.
Святий Никифор народився в Константинополі в благочестивого подружжя Феодора та Євдокії. Батько святого Феодор служив нотарієм із таємних справ при імператорі Костянтині V Копронімі (741–775).
Коли імператору-іконоборцю донесли, що Феодор шанує ікони, останній зазнав ув’язнення й гоніння та помер у вигнанні.
Матір Никифора Євдокія, що невідступно слідувала за своїм чоловіком, померла в глибокій старості в чернечому чині.
Святий Никифор, вихований у доброчесті, здобув гарну мирську й духовну освіту та жив богодогідно.
За правління Лева IV Хазара (775–780) він став імператорським радником і серед нечестивого оточення зберігав істинну віру.
У 787 році за правління Костянтина VI (780–797) та матері його Ірини в Нікеї відбувся VII Вселенський Собор, на якому було засуджене іконоборство. Від імені імператора на Соборі виступав Никифор, який захищав Православ’я.
Згодом, коли між царем Костянтином і його матір’ю Іриною почався розбрат, Святий понехтував мирською славою та високим саном і поселився у відлюдному місці при Босфорі Фракійському.
Там Никифор, що перебував у молитві й пості, через деякий час збудував церкву та заснував монастир. При цьому він не був монахом і лише випробовував себе, чи зможе він витримати сповнене скорбот чернече життя.
Під час правління імператора Никифора (802–811) помер патріарх Тарасій (806). Тоді угодник Божий постригся в чернецтво. Згодом його удостоїли священного сану та звели на патріарший престол Константинопольської Церкви.
У 813 році до влади прийшов Лев V Вірменин (813–820). Ще до вінчання Лева на царство патріарх Никифор послав до нього єпископів із проханням, щоб той підписав, за звичаєм благочестивих імператорів, обіцянку дотримуватися догматів святої віри.
Лев відповів, що підпише після сходження на престол. Замість того він підписав принесену йому єретиками книгу.
Вінчання нового імператора відбувалося в соборній Софійській церкві. Коли патріарх Никифор покладав імператорський вінець на голову Лева, то вінець у його руках став неначе терновим і боляче колов йому руки.
Патріарх зрозумів, що імператор буде гонителем і мучителем християн, про що сповістив своєму кліру.
Невдовзі Лев Вірменин почав хулити святі ікони. Він зібрав до себе духовенство, що з різних причин було відлучене від священного служіння, і запропонував їм почесті та повернення колишнього звання в разі підтримання іконоборства.
Потім він наказав з’явитися на собор усім єпископам Константинопольської Церкви і тих, хто залишився непохитним у вірі, ув’язнив.
Єретики почали схиляти народ до свого нечестя, а святому патріарху намагалися перешкодити звершувати Богослужіння в соборному храмі.
Патріарх же, що неустанно молив Бога про збереження Церкви, скликав до себе найвідоміших архієреїв і говорив із ними про шанування святих ікон. Потім він звершив Всеношну в Софійському соборі, під час якої просив Господа послати Церкві мир і звільнити її від єресі.
На Богослужіння зібралася велика кількість людей, через те імператор звинуватив Святого в підбурюванні народу до міжусобиці. Він викликав патріарха до себе і після тривалої розмови вигнав його з імператорської палати, а єпископів, які були вірними патріархові, відіслав у заслання.
Святитель Никифор намагався переконати імператора та його оточення припинити гоніння на Церкву, говорив їм про кару Господню. Проте нечестивці залишалися непохитними у своєму нечесті й тільки ще більше злостилися.
Зрештою єретики незаконно позбавили Святого сану, піддали його анафемі, а разом із ним і попередніх патріархів — Тарасія та Германа.
Угодник Божий занедужав і лежав прикутий до ліжка. Лев Вірменин послав воїнів, щоб вони схопили його та вели в заслання.
Здійнявся великий галас. Патрицій Фома, якому імператор доручив соборну церкву і який був наглядачем патріаршого дому, наказав воїнам припинити гамір і порадив імператору забрати Патріарха тихо, щоб не зібрався народ.
Хворий Святитель із допомогою двох чоловіків увійшов у храм святої Софії. Там він простягнувся на землі й довго молився зі сльозами. Потім Святий благословив невелику кількість вірян, які перебували в храмі. Він сказав їм, що знайшов їх правовірними християнами, правовірними християнами й залишає, та вийшов із церкви.
Патріарха привезли на берег моря та переправили в Хрісополь. Пізніше його заслали на острів Проконніс в обитель великомученика Феодора.
Дорогою туди Святитель пропливав повз край, де подвизався преподобний Феофан, ігумен Великого Села.
Угодники Божі побачили один одного прозорливими очима та привіталися. Феофан, який перебував у своїй келії, запалив свічі, поклав на вугілля в кадильниці фіміам і вклонився патріарху до землі.
На запитання учня, що він робить, Феофан розповів про патріарха, що прямує повз них у заслання.
У свою чергу святитель Никифор став на коліна, вклонився Феофану та благословив його.
Один муж запитав у Святого, кого він благословляє. Патріарх повідомив, що Феофана-сповідника, ігумена Великого Села, що невдовзі також постраждає за віру.
13 років угодник Божий терпів вигнання у хворобах і нестачах, після чого 2 червня 828 року відійшов до Господа.
Його тіло поховали в храмі великомученика Феодора. 13 березня 846 року, за правління Михаїла та матері його Феодори, мощі патріарха перенесли в Константинополь і поклали в храмі святої Софії.
Слава Богу вовіки. Амінь.
