День пам’яті священномучеників Лукіана, Максіана, Іуліана та Маркела й Сатурніна

3/16 червня Православна Церква вшановує пам’ять священномучеників Лукіана, єпископа, Марксіана, пресвітера, Іуліана, диякона, Маркела та Сатурніна.

Святий Лукіан народився в Римі в благородній сім’ї. Його назвали Лукієм (блискучим), на честь проконсула Лукія, від якого походив його рід.

У Святому Хрещенні Священномученик удостоївся імені Лукіан, що означає світлоявлений, а згодом у світлі нової благодаті він став світлом світу в Господі.

Лукіан був вченим мужем, знав грецьку та римську мови, але досконалою небесною премудрістю збагатився від апостола Петра, учнем якого став. Від Апостола він перейняв також апостольські труди. Після мученицької кончини Петра він почав проповідувати Слово Боже в різних місцях Італії.

З часом у Рим, щоб відвідати ув’язнених апостолів Петра та Павла, прибув святий Діонісій Ареопагіт, однак він уже не застав Апостолів серед живих.

Папа Климент радо прийняв Діонісія й через деякий час попросив його вирушити на проповідь імені Христового в західні країни. У помічники та сподвижники Діонісію папа Климент обрав святого Лукіана, якого посвятив в єпископа, Маркеліна, Сатурніна, пресвітера Максіана та диякона Іуліана.

Спочатку святі трудилися в справі проповіді Слова Божого в Італії. У місті Тіцині язичники схопили Лукіана й кинули до в’язниці.

Лукіан ревно молився, щоб Господь звільнив його, аби він міг навертати нечестивих до істинної віри.

Господь почув молитву Свого раба, і християни прийшли вночі та вивели Святого з в’язниці.

Лукіан приєднався до своїх сподвижників і разом із ними вирушив у Павію. Там проповідники Христові наставили на шлях істини багато тисяч народу, після чого сіли на корабель і приплили в місто Арелат (нині французьке місто Арль).

Щоб привести до істинної віри більше народів, в Арелаті святі розділилися. Маркелін із невеликою кількістю братії попрямував до Іспанії, Сатурнін — у Галлію, Діонісій, Лукіан та інші — у Парісський край. Звідти Лукіан, Максіан і Іуліан пішли в Бельгію.

Сповнений благодаті Святого Духа, Лукіан навчав людей віри Христової не лише словом, а й власним доброчесним життям. Наділений від Господа благодатними дарами він звершував чудеса, зцілював хворих, виганяв нечистих духів.

Священномученик проводив суворе життя, перебував у молитві та неспанні, виснажував тіло стриманням. Він вживав лише невеликий шматок хліба та зелень, пив тільки воду. Душа Подвижника прагнула мученицького вінця.

Єпископ Лукіан був смиренний, лагідний і привітний. Обличчя його завжди було світлим, а розум — мирним.

Звістка про проповідника розлетілася по всій бельгійській землі, і до нього почав приходити народ. Люди приймали Святе Хрещення та знищували ідолів.

У той час Римською імперією правив Доміціан (81–96). Під диявольським впливом він зненавидів християн і розпочав на них жорстоке гоніння. Гонителі змушували християн приносити жертви ідолам, а непорушних у вірі катували та вбивали.

На пошуки проповідників Христових, що прибули в Галлію з Риму, вирушили гонителі Латрін, Арій і Антор. За імператорським наказом вони мали схопити Лукіана та привести до кесаря або вбити, якщо він відмовиться звершити ідольське жертвоприношення.

Спочатку гонителі даремно шукали святого в Галлії, а потім розвідали, що він проповідує в бельгійській землі.

У той час Лукіан за божественним одкровенням дізнався, що його розшукують. Він сповістив вірянам, що Господу угодно явити йому плоди його трудів і дарувати раніше обіцяну винагороду. Паству Святий наставляв бути непохитними у вірі Христовій.

Угодник Божий залишив місто Беловак і разом із Максіаном та Іуліаном зійшов на вершину гори, що знаходилася поблизу ріки Фари. Там гонителі й схопили Лукіана та його сподвижників.

Щоб налякати єпископа, вони спочатку стратили мужніх воїнів Христа, Максіана та Іуліана, а потім сказали Лукіану, що він із допомогою чаклунства зваблює народ.

Святий відповів, що він не волхв, а показує людям шлях істини силою божественної премудрості.

Після того заради людей, що зібралися, Святий почав проповідувати Слово Боже. Це ще більше розлютило мучителів, і вони сказали Лукіану, що не помилують його старості, якщо він не принесе жертви їхнім богам.

Святий залишався непохитним у вірі. Тоді його піддали катуванням.

Єпископа розтягнули на землі та жорстоко били батогами, а він неустанно сповідував ім’я Христа.

Зрештою гонителі наказали умертвити Подвижника, і один із воїнів витягнув меча та обезголовив його.

У той час над Лукіаном засяяло світло й почувся голос Божий, який кликав Мученика прийти та унаслідувати обитель вічної слави.

Після того мертвий тілом єпископ піднявся з землі, взяв свою голову та перейшов за три поприща на те місце, яке вибрав собі для погребіння. Там він ліг і спочив.

Християни помазали тіло покійного ароматами й поховали з честю. Під час погребіння відчувалися дивні пахощі. Через дива, що сталися під час мученицької кончини та поховання Святого, багато язичників навернулося до Христа.

Згодом над гробом єпископа Лукіана християни збудували церкву. Поряд зі Святим поховали тіла Максіана та Іуліана, які спочатку покоїлися на горі, де мучениківи вбили. Молитвами угодників Божих звершуються чудеса.
Слава Богу вовіки. Амінь.