Нехай не тривожиться серце ваше
Беззаперечним фактом є те, що ми живемо в дуже складний період історії людства. Проблеми й труднощі нашого сторіччя так чи інакше торкаються практично кожної людини.
Сучасний світ можна уподібнити до корабля без керування, який потрапив у шторм, коли ніхто з команди не знає, де вони знаходяться та куди хвилі несуть корабель.
Коли подібне трапляється в окремо взятій родині, у країні або загалом у суспільстві, це означає, що проблема цілком реальна та серйозна.
Сучасну людину неможливо заспокоїти, сказавши, що не відбувається нічого страшного. Правильно в такій ситуації буде окреслити конкретну проблему й подбати про її усунення.
Коли страждає одна конкретна людина чи ціла країна, це зовсім не означає, що ці скорботи послані Богом, оскільки Господь не бажає, щоб Його творіння – людина – страждала.
Слід також розуміти, що Господь не є співучасником зла, яке з нами відбувається. Скорботи й страждання не йдуть від Бога, вони находять на нас або через порушення людиною Закону Божого, або від диявола.
Скорботи й страждання не йдуть від Бога, вони находять на нас або через порушення людиною Закону Божого, або від диявола.
Проте звідки б не приходили скорботи, людина має застосувати все мистецтво й мудрість, аби діяти розумно під час спокус, щоб духовною працею й старанням преобразити скорботу.
Тоді Господь, бачачи наше зусилля, благословить нашу працю, й оберне скорботу на джерело радості, і непроглядну пітьму перетворить на світло істини.
Жоден із жителів Землі не може уникнути скорботних обставин, ані грішники, ані святі, ані багаті, ані бідні, нікому не пощастить уникнути пізнання гіркоти скорбот. Питання не в тому, аби їх уникнути, а в тому, як їх правильно використати.
Жоден із жителів Землі не може уникнути скорботних обставин… Питання не в тому, аби їх уникнути, а в тому, як їх правильно використати.
Апостол Павло, коли звертається в посланні до скорботних християн свого часу, не каже їм: «Християни, Бог врятує вас від усіх труднощів і від смерті». Він говорить наступне: «Не сумуйте, як ото інші, що не мають надії».
Звісно, ви зазнаватимете різних скорбот, і вам самим «зброя пронзить душу», але він закликає їх бути уважними, аби не уподібнитися «іншим, що не мають надії».
Тобто, він хоче їм сказати: ви, чада Церкви, маєте протистояти скорботам і простувати серед спокус, мати надію лише на Владику Христа.
…ви, чада Церкви, маєте протистояти скорботам і простувати серед спокус, мати надію лише на Владику Христа.
Я гадаю, знаходячись у скруті, не так уже й просто допомагати ближньому. Коли ти сам маєш виплачувати кредит банку, а твій сусід прийшов позичити в тебе гроші, ти, як то кажуть, добре подумаєш, перш ніж відчинити двері.
Проте існує й зворотний бік медалі, бо ці проблеми багато чому нас навчають. Якщо говорити відверто, то ми самі відповідальні за сьогоднішню кризу, оскільки ми сподівалися на речі, в яких «немає спасіння».
Я вірю, що ці труднощі зрештою приведуть нас до позитивного результату, та спершу людина отримає певний гіркий досвід.
Що ж може зробити християнин, коли перебуває в такому становищі?
Перш за все необхідно мати безсумнівну віру в те, що не президенти країн, а Бог керує світом.
…необхідно мати безсумнівну віру в те, що не президенти країн, а Бог керує світом.
Навіть диявол не має над світом жодної особистої влади, про що говорить нам Євангеліє. Диявол умить показав Христу всі царства земні, кажучи: «Це все Тобі дам, якщо, впавши, поклонишся мені»1(Мф. 4:9). Христос відповів йому: «Господу Богу твоєму поклоняйся і Йому Єдиному служи»2(Мф. 4:10), – і тоді залишив Його диявол.
Дехто вважає, що людським зусиллям і спритністю можна домогтися будь-якого становища в суспільстві.
Звичайно, якщо на тобі лежить відповідальність за інших людей і ти змушений чинити на благо ближнього, то в цьому випадку можна досягти гарного результату, подібно до капітана корабля, який піклується про душі ввірених йому пасажирів і намагається уважно вести корабель.
Але передусім християнин повинен мати на увазі, що цим світом править Бог, а не людина, і за Ним залишається остаточне «так» чи «ні».
Нехай деякі люди, через свою злість, беручи участь разом із дияволом у злих справах, чинять беззаконня та створюють різні проблеми в родинах, суспільствах і навіть цілих країнах, та без попущення Божого вони не мають над людьми жодної влади.
Коли Пилат допитував Владику Христа, Який стояв перед ним подібно до Агнця, то Христос не відповідав на його запитання.
Тоді Пилат сказав Йому: «Чи мені не відповідаєш? Хіба не знаєш, що я маю владу розіп’ясти Тебе, і владу маю відпустити Тебе?» Іісус відповідав: «Ти не мав би наді Мною ніякої влади, якби не було тобі дано звище»3(Інн. 19:10-11).
Ці слова – вказівка нам на те, що ми повинні мати безсумнівну віру в те, що все, що відбувається у світі, робиться з Божого попущення.
…ми повинні мати безсумнівну віру в те, що все, що відбувається у світі, робиться з Божого попущення.
У тому, що зараз діється у світі, в економічній кризі наших країн, винні ми самі, усе це – наслідки зловживання матеріальними благами та неправильного управління економікою.
Тепер нам залишилося тільки просити Бога, щоб Він утрутився в наше життя Своїм Божественним Промислом і звільнив нас від цього лиха.
Яким чином Бог може нам допомогти?
Якщо людина щиросердо звернеться до Бога, каючись у своїй неправильній поведінці, визнає, що до сьогодні вона вела безбожне й порожнє життя, тоді Господь зглянеться на її смирення й оточить таку людину своїм Божественним Промислом. Адже створене у світі зло коїться не лише від того, що цього хочуть деякі боговідступники, намовлені дияволом, але й ми самі своїм гріховним життям віддалили від нас Промисел Божий.
…створене у світі зло коїться не лише від того, що цього хочуть деякі боговідступники, намовлені дияволом, але й ми самі своїм гріховним життям віддалили від нас Промисел Божий.
Наскільки віддаляється людина від Бога, настільки вона зближується з дияволом, і, як наслідок, на неї падає гнів Божий у вигляді різних потрясінь, що засмучують і втомлюють її.
Старозавітні пророки завжди називали гріх і відступ від Бога причиною лих та катаклізмів, які находять на людей.
Старозавітні пророки завжди називали гріх і відступ від Бога причиною лих та катаклізмів, які находять на людей.
Вони пророкували майбутні скорботи людству та закликали його до покаяння й зміни способу життя.
На жаль, люди не розкаювалися у своїх злих справах, продовжували й далі жити гріховним життям. Вони глузували над пророками, а щоб їм не заважали насолоджуватися гріхом, деяких із них вигнали, деяких побили і навіть умертвили Іоанна Предтечу, який звинуватив Ірода в гріху.
Коли ж гнів Божий находив на народи, то разом із ними мучилися і пророки. Саме тому вони такі високі в очах Божих, адже попри те, що пророки безневинно страждали разом із народом, вони наставляли людей і керували ними на шляху спасіння.
Яким чином пророки вчили народ уникати близького лиха й скорботних обставин?
Пророки розуміли, що жодним людським зусиллям зробити це неможливо. Вони закликали народ до покаяння і виправлення життя, тобто до зміни способу мислення, до навернення до Бога Отця. Вони говорили: якщо навернетеся, то зійде на вас милість Божа й подальше ваше життя налагодиться саме собою.
Питання не в тому, аби змінити свою поведінку лише на якийсь час, а потім продовжувати жити так само, як і раніше. Такого покаяння Бог не приймає.
Наша мета не просто уникнути матеріального безвихідного становища й проблем у суспільстві, але, як ми вже сказали, змінитися самим, змінити свій спосіб мислення – ось що означає покаяння.
Кому це вдається, той працює над собою правильно, й проблеми, які існують, він використовує як привід для духовного діяння. Якщо ж каяття буде лише поверховим, то, як тільки все стане на свої місця, людина знову забудеться і повернеться на круги своя.
Отже, необхідно покаятися. А все інше, якщо добре розібратися, є суєта, матеріалізм і насолода тимчасовими матеріальними благами.
Сьогодні можна помітити прагнення народів і країн до географічної незалежності. Проте Бог передусім чекає від людини внутрішньої свободи, свободи від гріха, від пристрастей, від злих справ, які віддаляють людину від Бога, а вже потім свободи геополітичної.
Коли людина буде вільною від усього негативного, вона зможе створити незалежну батьківщину.
Коли людина буде вільною від усього негативного, вона зможе створити незалежну батьківщину.
Якщо ж людина полонена гріхами та пристрастями, то й свою вільну батьківщину вона поневолить і зробить її, за своїм зразком, ні до чого не здатною.
Людство в доленосні для нього моменти перш за все потребує молитвеників за мир, і слава Богу, що в Церкві ще існують такі люди, чия молитва має силу.
Не тільки живі моляться за мир усього світу, але й померлі, наші прабатьки й отці, які спочили в Господі, святі Церкви, всі вони моляться, аби пронеслася ця гроза повз нас.
Та перш за все святі Божі моляться, щоб ми усвідомили та виправили свої помилки. Серце людини, яка сподівається на Господа, не тривожиться та не панікує. Господь говорить в Євангелії: «Нехай не тривожиться серце ваше; віруйте в Бога і в Мене віруйте»4(Інн. 14:1).
Господь нас закликає до того, щоб не боялося та не тривожилося наше серце. Це не означає, що з нами нічого не станеться.
Цілком вірогідно, що може здійснитися те, що планують темні сили, і навіть можуть відбутися ще трагічніші події у світі. Та це не головне.
Щоб не сталося, той, хто вірить у Христа, попри те, що він, як людина, може страждати, журитися, бути гнаним, нехай не сумує та не тривожиться. Він має надію на Бога, бо впевнений, що Господь наглядає за всім, і що б на нього не найшло, приймає це з довірою, ввіряє себе Промислу Божому.
Навіть і сама смерть того, хто вірить у Христа, не лякає, бо во Христі переможена смерть.
З іншого боку, що можуть зробити з нами наші вороги? Знищити нашу країну, нас самих? Нехай роблять із нами, що планують і що можуть.
Якщо Бог їм попустить, хай вони здійснюють свої плани. Ми, чада Церкви, маємо подолати в собі страх. Страх є породження зневіри.
Ми, чада Церкви, маємо подолати в собі страх. Страх є породження зневіри.
Чого нам боятися? Так віддамо себе в руки Господні. Чого вони можуть нас позбавити? Грошей? Роботи? Майна?
Звичайно, розлучитися з майном неабиякий подвиг, але, зрештою, це ж лишень земні блага. А чи можуть вони забрати в нас нашу душу? Ні!
Найдорожче, що ми маємо, це наша душа. Усе інше має другорядне значення. Якщо людина береже свою душу, то їй ніщо не може нашкодити. У Євангелії Господь нам каже: «Бо яка користь людині, коли вона придбає ввесь світ, а душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?»5(Мк. 8:36-37) .
Якщо людина береже свою душу, то їй ніщо не може нашкодити.
Таким чином холоднокровно, без революційних гасел будемо намагатися робити все, що в наших силах.
Попрямуємо, однак, цим шляхом із вірою в Бога, з багатьма молитвами, переступивши все людське та матеріальне, і навіть саму смерть. І хай би якими загрозливими нам не видавалися всі події, що відбуваються, ми повинні берегти наші душі від тривоги.
…хай би якими загрозливими нам не видавалися всі події, що відбуваються, ми повинні берегти наші душі від тривоги.
Як говорить у своєму псалмі святий Давид: «Чому сумуєш, душе моя, чому хвилюєшся в мені? Уповай на Бога»6(Пс. 41:6). Пророк нас закликає покладатися на Господа.
Якщо, припустимо, Господь не має сили тебе врятувати, то чи можуть тебе врятувати гроші, банківські рахунки, знайомства або сильні світу цього?
Якщо ж Господь із тобою, твій притулок і надія, не бійся нічого. Хай би що сталося, «Я є з тобою в скорботі». Якщо Бог з нами, то хто або що проти нас?
Рано чи пізно всі ми завершимо цей земний шлях. Питання в тому, якими ми постанемо перед Богом, чи будуть наші душі очищені від усякої скверни, чи, принаймні, підчищені покаянням. Якщо ми мужньо молитвою станемо проти всіх труднощів, з подякою Богу, то існує надія, що ми вистоїмо.
Якщо ми мужньо молитвою станемо проти всіх труднощів, з подякою Богу, то існує надія, що ми вистоїмо.
Хай би що було попущено нам за наші гріхи, усе перетерпимо, адже ми самі є причиною скорбот, які на нас находять, а не Господь. Таке мислення мали всі святі. Після того, як вони глибоко пізнали самих себе, почалося їхнє зцілення.
Якщо в основу не було закладено самопізнання, то людина постійно звинувачуватиме інших у своїх бідах, повторюватиме одні й ті самі помилки.
Якщо в основу не було закладено самопізнання, то людина постійно звинувачуватиме інших у своїх бідах, повторюватиме одні й ті самі помилки.
У наші нелегкі часи християни повинні підтримувати один одного своєю любов’ю та співчуттям. Так, сподіваннями на Бога, молитвами святих Церкви, умудрені досвідом, ми зможемо впоратися з усіма проблемами, і не лише впоратися з ними, але й піднести Богу плід нашого терплячого перенесення скорбот.
Митрополит Лімасольський Афанасій
