Чиє ти відображення? Оповідання для дітей
– Це люстерко мені, певна річ, подобається! – промовив юний Соняшник, коли поглянув на небо. – Моє відображення в ньому видається напрочуд симпатичним.
– Хи-хо-хо! – хрипло засміялась стара Ворона, яка сиділа на рваному капелюсі городнього опудала. – Та ти що, порожня твоя голова, вважаєш, ніби Сонце – твоє відображення?
– Звичайно! Поглянь-но: я круглястий – і воно також, я жовтий – і моє відображення таке саме. Якщо не віриш, зверни увагу на те, що коли я повертаю голівку, воно робить так само, – вихвалявся у відповідь їй Соняшник.
– Та-ак, ну що на це сказати? – промовила Ворона, почухавши лапкою потилицю. – Ти надто молодий та самовпевнений і гадаєш, що ти – центр всесвіту й Сонце рухається навколо тебе. Раджу тобі розібратися, хто чиє відображення. Якщо зрозумієш це змолоду, то Сонце, яке ти вважаєш своїм відображенням, щедро наповнить тебе.
– Поясни, будь ласка, як воно може наповнити мене? – недовірливо запитав Соняшник. – Воно ж так далеко від мене.
– Ти коли-небудь думав, чому тебе називають Соняшником? Бо ти ростеш під Сонцем, під його промінням. І твоє життя залежить під тепла і світла, яке воно дає тобі. І щоб твоє насіння не залишилося порожнім, тобі необхідно увесь час дивитися на Сонце.
– Та я ж увесь час і поглядаю на нього.
– Ти, звісно, поглядаєш, однак ти не спостеріг головного – не воно рухається за тобою, а ти завжди повертаєшся в його бік.
– А чому ти так вважаєш? – Запитав Соняшник.
– А ти спробуй не повертати голови, а потім подивися, чи залишилося Сонце на тому самому місці.
Соняшник нахилив голівку й завмер нерухомо. За півгодини він поглянув на небо. Сонце за цей час встигло пересунутися трохи на захід.
– Зрозуміло… Мій шлях залежить від Сонця. Я завжди повертаюся обличчям до Сонця, усе моє життя залежить від нього.
Ворона кивнула головою, погоджуючись із ним.
– Знаєш, тітонько Вороно, це добре, що ти мені все пояснила. Тепер я відчуваю тепло Сонечка. Мені подобається дивитися на нього, замість того щоб милуватися собою. І мені також подобається моє ім’я. Я навіть подумав, що Соняшник – це означає «подібний до Сонця».
– Кар-р-р! – схвально каркнула Ворона. – З тебе-таки вийде щось путнє.
– Дякую тобі, ти наставила мене. Вибач, що я був не дуже чемний з тобою.
– Пусте! – махнула крилом Ворона. – У твоєму віці таке часто трапляється.
Соняшник, розправивши пелюстки, підвів своє круглясте личко до неба:
– Сонечко, любе Сонечко! Як же мені подобається дивитися на тебе, відчувати тепло твоїх променів, бачити твоє сяйво. Як мені подобається, що я схожий на тебе! Я – твоє відображення. Ти – на небі, а я – маленьке сонечко на землі. Ти радуєш мене, а я хочу радувати людей. Я хочу, аби всі, дивлячись на мене, згадували про тебе. Я зберу все твоє тепло у своє насіння й віддам людям.
– Ну от, тепер я бачу, що ти не порожньоголова жовта квітка, а справжній Соняшник, – каркнула на прощання Ворона й полетіла кудись у своїх справах.
_____________________________________________________________________
Слово “соняшник” походить від слова “сонце”, а слово “християни” – від слова “Христос”. Біблія говорить, що людина створена за образом та подобою Бога.
– Чи хочеш бути схожим на Христа? Ти запитаєш: «А, як?»
– Якщо виконуватимеш заповіді Його, уподібнюватимешся Йому в любові, читатимеш Святе Письмо, тоді у своєму серці, коли Дух Святий змінить його, побачиш Бога.
За матеріалами джерела
