Несправедливість і її духовна користь
Треба правильно налаштувати себе стосовно несправедливості
— Геронде, коли зі мною чинять несправедливо, моє серце озлоблюється.
— Щоб воно не оздоблювалося, ніколи не думай ні про те, що винен той, хто чинить із тобою несправедливо, ні про те, наскільки велика його провина, а помізкуй краще про те, наскільки винна ти сама.
Подивися: коли люди сваряться, кожен із них стверджує, що має рацію саме він. Тому люди й перебувають у постійних протиріччях.
Приміром, двоє йдуть у поліцію вказують один на одного та навперебій стверджують: “Він мене побив!” Проте жоден із них не каже про те, скільки іншому дісталося від нього самого! Куди там — кожен ще й у суд на свого кривдника подає.
Якби ми зважали на те, що найбільшу зі всіх несправедливістей взяв на Себе Христос, то приймали б несправедливість із радістю.
Якби ми зважали на те, що найбільшу зі всіх несправедливістей взяв на Себе Христос, то приймали б несправедливість із радістю.
Будучи Богом, Він через велику любов зійшов на землю та на дев’ять місяців вклав Себе в утробі Пресвятої Богородиці. Потім тридцять років Він був безвісним, з п’ятнадцяти до тридцяти років працював на євреїв теслею.
А знаєте, які тоді були інструменти? У ті часи користувалися дерев’яними пилками з дерев’яними зубцями. Йому давали усілякі дошки й казали: “Зроби те, зроби інше…”
Але як було стругати ці дошки? Спробуй-но постругати тим незграбним залізяччям, яке вживали тоді замість рубанків! Знаєш, яка це була тяжка праця?
І після цього — три роки страждань. Заради проповіді пройшов Він босоніж усю [їхню землю] вздовж і впоперек. Він зцілював хворих, отверзав очі сліпим, а вони всі вимагали від Нього знамень. Він виганяв бісів із одержимих, а невдячні люди називали біснуватим Його Самого.
Про Нього було стільки пророцтв і передбачень, Він здійснив стільки чудес, але, незважаючи на все це, зрештою Його піддали знущанням і віддали на Хресну Смерть. Тому ті, хто терпить несправедливість, є найулюбленішими Божими чадами. Бо, терплячи несправедливість, ці люди носять у своєму серці Христа, який потерпів несправедливо.
…ті, хто терпить несправедливість, є найулюбленішими Божими чадами. Бо, терплячи несправедливість, ці люди носять у своєму серці Христа, який потерпів несправедливо.
У засланні чи у в’язниці вони радіють так, немов перебувають у Раю, тому що Рай — там, де Христос.
— Геронде, а чи може ноша людини виявитися для неї непосильною?
— Бог не допускає, щоб ноша перевищувала наші сили. Це нерозважливі люди звалюють на плечі інших непосильний тягар. Часто Благий Бог допускає добрим людям пройти через руки злих, щоб вони зібрали небесну винагороду.
Бог не допускає, щоб ноша перевищувала наші сили…Часто Благий Бог допускає добрим людям пройти через руки злих, щоб вони зібрали небесну винагороду.
— Геронде, а чи має невдоволення зв’язок із невдячністю?
— Так. Може бути й таке: інші [роблячи людині зауваження] піклуються про її благо, але вона цього не розуміє, відчуває себе несправедливо скривдженою та висловлює невдоволення.
Якщо така людина не стежить за собою, вона цілком може вважати, що з нею чинять несправедливо навіть тоді, коли вона робить якусь помилку та її просять бути уважнішою.
У такий спосіб вона може дійти й до безсоромності.
Наприклад, черниця, коли обприскувала оливкові дерева, наливала в розчин занадто багато отрутохімікату й спалювала на деревах листочки. Їй роблять зауваження.
А вона, замість того щоб усвідомити свою помилку й сказати: “Простіть й благословіть”, відчуває себе несправедливо скривдженою і плаче.
“Вони чинять зі мною несправедливо, — думає вона. — Якби листя на деревах пожерла сарана, вони не сказали б ні слова! А зараз, коли це листя зіпсувала я, вони підняли такий лемент! Ах, Христе мій, тільки Ти мене розумієш”. І давай собі заводити!
Така черниця навіть може відчувати радість, вона й думатиме про винагороду за ту “несправедливість”, яку перетерпіла, та дякуватиме за це Христа! Такий стан — велика облуда.
Радість від прийняття несправедливості
— Геронде, чи є чистою та радість, що я відчуваю, коли мене розпікають за якусь мою провину?
— Дивися, без нарікання, але з радістю та словами: “Слава Тобі, Боже, так мені й треба!” — коли приймаєш наганяй за зроблені помилки, ти будеш мати половину радості.
Але якщо тебе сварять незаслужено, безневинно з твого боку, і ти приймаєш догану з добрим помислом, то твоя радість буде повною.
… якщо тебе сварять незаслужено, безневинно з твого боку, і ти приймаєш догану з добрим помислом, то твоя радість буде повною.
Я не спонукую тебе до того, щоб ти сама напрошувалася на несправедливість, оскільки в цьому випадку тангалашка вкине тебе в гординю, але закликаю до того, щоб ти приймала несправедливість, коли вона приходить сама собою, та втішалася з цього приводу.
Чотири стадії ставлення до несправедливості
Існують чотири стадії ставлення до несправедливості. Приміром, хтось тебе несправедливо б’є.
- Якщо ти перебуваєш на першому щаблі, то даєш йому здачі.
- Якщо перебуваєш на другому, то відчуваєш у собі дуже сильне збентеження, але стримуєшся й нічого не говориш.
- На третій стадії ти вже не бентежишся,
- а на четвертій почуваєш більшу радість і дуже втішаєшся душею.
Якщо людину в чомусь несправедливо звинувачують, то, довівши, що ці звинувачення непереконливі, вона реабілітує себе й отримує задоволення. У цьому випадку вона відчуває радість мирську.
Однак, ставлячись до несправедливості духовно, з добрим помислом і не попіклувавшись про те, щоб довести свою невинність, вона зазнає радості духовної.
…ставлячись до несправедливості духовно, з добрим помислом і не попіклувавшись про те, щоб довести свою невинність, вона зазнає радості духовної.
Тобто в цьому випадку вона має в собі божественну втіху та славослов’я Бога стає її станом.
Знаєте, яку радість зазнає душа людини, коли її несправедливо скривдять і вона при цьому не виправдовується, не домагається, щоб їй сказали “молодець” або “вибач”?
І радість, яку переживає така душа зараз, терплячи несправедливість, більша, ніж та радість, якої вона зазнала б у випадку, коли б їй вдалося виправдатися.
…радість, яку переживає, терплячи несправедливість, більша, ніж та радість, якої вона зазнала б у випадку, коли б їй вдалося виправдатися.
Ті, хто досягають такого стану, бажають віддячити своєму кривдникові як за радість, що той подарував їм у житті земному, так і за радість, яку він забезпечив їм у вічності.
Життя духовне має іншу систему вимірів
Наскільки ж духовне відрізняється від мирського!
У житті духовному інша система вимірів.
- Якщо ти залишаєш якусь некрасиву або негідну річ собі, то відчуваєш себе прекрасно. Якщо віддаєш її іншому, то почуваєшся недобре.
- Якщо ти [не нарікаючи] приймаєш несправедливість і виправдовуєш свого ближнього, то у своєму серці ти приймаєш багаторазово неоправданого Христа. Тоді за існуючим [духовним] законом Христос “продовжує строк оренди” твого серця. Він залишається в ньому й сповнює тебе миром і радуванням.
Ах, голубчики мої, спробуйте й ви пережити цю радість самі! Навчіться тішитися не тією мирською радістю, а цією — духовною. Коли ви цьому навчитеся, у вас щодня буде Великдень.
Нема радості більшої, ніж та, котру відчуваєш, коли приймаєш несправедливість.
О, якби всі люди поводилися зі мною несправедливо! Кажу вам зі всією відвертістю; найсолодшу духовну радість я відчув серед несправедливості.
Знаєте, як я радуюся, коли хтось називає мене спокушеним? “Слава Тобі, Боже, — кажу я, — бо за ці слова я дістану винагороду.
А ось якщо мене назвуть святим, то я стану боржником”. Нема на світі речі більш солодшої, ніж [прийнята тобою] несправедливість!
Злодій заради Христа
Одного разу вранці хтось постукав у залізне калатало біля хвіртки моєї келії. Було ще занадто рано, щоб приймати відвідувачів.
Я подивився у вікно й побачив юнака з просвітленим обличчям. Я зрозумів, якщо благодать Божа так його “видає”, це означає, що він на власному досвіді пережив щось духовне.
Тому, хоча в мене й були невідкладні справи, я залишив їх, відчинив йому двері, завів у келію, приніс йому води. Бачачи, що в ньому приховане щось духовне, обережно почав розпитувати про його життя.
“Ким працюєш, молодче?” — запитав я його.
“Яка там, отче, робота, — відповів він.
— Адже я виріс у в’язниці. Зараз мені двадцять шість років, і більшу частину свого життя я провів там”.
— Що ж ти такого накоїв, що опинився у в’язниці? — запитав я, і він відкрив мені своє серце.
“З дитячих років, — почав він свою розповідь, — мені було дуже боляче бачити нещасних людей. Я поіменно знав усіх, хто страждає й відчуває нестатки, — не тільки в нашому приході, але й у інших.
Наш парафіяльний священник і староста приходу все збирали й збирали гроші та витрачали їх на будівництво різних будинків, залів, на благоустрій храму тощо. А бідні, нужденні сім’ї залишалися зовсім нікому не потрібними.
Я не беруся судити, чи була дійсна потреба у всіх цих будівлях, але просто кажу про те, що я бачив безліч знедолених.
Ну, і тоді я й почав таємно брати зібрані на пожертвування гроші. Я брав не всі, а скільки було необхідно.
На крадені гроші купував продукти, різні [необхідні] речі й залишав це під дверима бідняків. Відразу після цього, не бажаючи, щоб по підозрі в крадіжці схопили ні в чому не винну людину, я приходив у поліцію й казав: “Я вкрав гроші з церкви і їх витратив”. Більше не говорив нічого.
Мене били, називали “шпаною” та “злодієм”, але я мовчав. Потім саджали у в’язницю.
Так тривало кілька років. У нашому місті тридцять тисяч мешканців, усі вони про мене чули й інакше, як “шпаною” й “злодієм”, не величали. А я мовчав і відчував радість.
Якось я просидів у в’язниці повних три роки. Іноді мене саджали за самою лише підозрою в крадіжці — безвинно з мого боку, і коли затримували справжнього злочинця, мене відпускали. А якщо винного в злочині, якого я не робив, не знаходили, я відсиджував у в’язниці весь призначений цьому злодієві термін. Тому, отче мій, я й сказав тобі, що більшу частину свого життя провів у в’язницях”.
Порада грабіжникові від старця Паїсія
Уважно вислухавши його розповідь, я відповів: “Ось що, хлопче. Хоч усе, що ти мені розповів, і здається, на перший погляд, хорошим, але насправді нічого доброго в цьому нема. Більше так не роби. Я тобі дещо пораджу. Послухаєшся моєї поради?”
— Послухаюся, отче, — відповів він.
“Зі свого рідного міста тобі потрібно виїхати, — сказав я. — Поїдь туди, де тебе не знають, — у місто таке-то. Я подбаю про те, щоб ти зійшовся там із добрими людьми. Починай працювати й, скільки зможеш, допомагай знедоленим, ділися з ними останнім шматком хліба, тому що це має більшу ціну [ніж те, що ти робив дотепер].
Але навіть, якщо людина не має що дати жебракові та в неї болить від цього серце, то вона дає йому милостиню вищого порядку. Вона дає йому милостиню кров’ю свого серця. Адже, якщо людина дає милостиню з того, що має, то при цьому вона відчуває й радість, а ось якщо вона не має що дати, то вона відчуває в серці біль”.
…якщо людина дає милостиню з того, що має, то при цьому вона відчуває й радість, а ось якщо вона не має що дати, то вона відчуває в серці біль.
Вислухавши мене, юнак пообіцяв послухатися моєї поради й пішов у радісному стані духу.
Минуло сім місяців. Одного разу я отримав листа з в’язниці Корідаллу. Відкривши конверт, прочитав таке: “Отче мій, ти, звичайно, здивуєшся тому, що після скількох отриманих від тебе порад і даних тобі обіцянок я пишу тобі знову з в’язниці. Але знай, що цього разу я відсиджую строк, який вже відсидів раніше. Сталася якась судова помилка.
Слава Богу, що серед людей нема справедливості: бо, якби вона існувала, це було б несправедливістю стосовно людей духовних, які втрачали б тоді небесну винагороду”.
Прочитавши останні слова, я був вражений цим парубком, який настільки гаряче взявся за життя духовне й настільки глибоко збагнув найглибший сенс життя взагалі.
Злодій заради Христа! Він мав у собі Христа Він не міг стримати себе від радості, яку переживав. Він переживав божественне навіженство, святкову втіху!
— Геронде, ця втіха походила від того, що люди вкривали його ганьбою?
— Ця радість походила від того, що він терпів несправедливість.
Він був мирською людиною — не читав ні Житій Святих, ні творів Святих отців, і не дивлячись на те, що його незаслужено били, саджали у в’язницю, не дивлячись на те, що в місті його вважали шпаною, негідником і злодієм, не дивлячись а те, що його ославляли й соромили, — не дивлячись на все це, він не виправдовувався й до всього ставився настільки духовно!
Парубок — а піклувався не про те, як відновити свою репутацію, а про те, як допомогти іншим. Великих, справжніх злодюг часто не ув’язнюють жодного разу, а цього бідолаху двічі ув’язнили за ту саму крадіжку.
А скільки разів його ув’язнювали безневинно — поки не знаходили справжнього злочинця! Однак тієї радості, що зазнавав він, не зазнавали навіть всі мешканці того міста — разом узяті. Тридцять тисяч їхніх радостей не змогли б переважити однієї такої радості, як у нього.
Ось тому я й кажу, що в людини духовної нема скорбот. Коли в людині множиться любов і її серце обпалюється божественною ревністю, то скорбота вже не може знайти в ній місця.
Коли в людині множиться любов і її серце обпалюється божественною ревністю, то скорбота вже не може знайти в ній місця.
Ті,хто її оточують, заподіюють такій людині біль і страждання, однак їх перемагає велика любов до Христа.
Прийняття несправедливості — прибуткова справа
— Геронде, трапляється, що якась сестра зводить на мене наклеп, а я не можу перенести цього [як потрібно] та байдужію до неї.
— Перечекай трохи! Чому вчить нас Церква? Як треба діяти в подібних випадках? І сама ти в якому випадку дістаєш більшу користь?
Добре, припустимо, діло дійсно є таким, як ти кажеш, — тобто ти не винна. Ну так що ж: якщо з тобою обійшлися несправедливо, ти дістаєш користь. А та сестра, що побажавши себе виправдати, звела на тебе наклеп, згодом відчує каяття совісті, буде каятися й ставитися до тебе з більшою любов’ю.
Таким чином, від того, що з тобою обійшлися несправедливо, відбувається не одне добро, а відразу два або три.
Тим самим тобі дається сприятлива можливість розбагатіти й із циганки-обідранки стати шляхетною панянкою. Чому ж ти хочеш і далі циганити [залишатися жебрачкою], коли Бог дає тобі змогу розбагатіти та ділитися своїм багатством із іншими?
— А мій помисел наполягає на тому, щоб я запитала сестру, яким чином вона витлумачила мою поведінку та звела на мене наклеп…
— Ну, звичайно, хіба тангалашка може стерпіти, бачачи, що в тебе є деякі [духовні] заощадження? Він змушує тебе виправдовуватися, щоб у такий спосіб ти вигнала з себе Христа.
— Геронде, але, все ж таки, я б хотіла, щоб мені хоч інколи прощали мої погрішності.
— Хочеш, щоб тебе виправдовували? Добре, припустимо, тебе виправдають. Ти від цього дістаєш духовний прибуток чи ж терпиш духовні збитки?
— Терплю збитки.
— А от якби в тебе був магазин, то що б ти хотіла — діставати прибуток чи зазнавати збитків?
— Діставати прибуток.
— Ну так от: якщо ми не хочемо зазнавати втрат в речах матеріальних, суєтних, то наскільки більше ми повинні намагатися не зазнавати втрат в духовному!
Люди мирські переслідують матеріальну вигоду та не упускають її — то хіба правильно буде людям духовним знехтувати духовною вигодою?
Але люди мирські — ще куди не йшло: коли вони розбазарюють свої гроші, то завдають шкоди лише своєму матеріальному станові, тоді як ми, якщо не зазнаємо щодо себе несправедливості, пускаємо на вітер свій духовний, небесний статок.
Все це майно ми розтрачуємо тут — на землі. Так навіщо ж ми будемо міняти небесне на земне?
А крім того, нещасні мирські люди перебувають у духовному невіданні, тоді як нам відомий [духовний] сенс [нашого життя].
Ми ставали ченцями для того, щоб здобувати небесне, а виходить, що, направившись до однієї мети, ми прямуємо зовсім до іншої.
Якщо мирську людину поранять, поб’ють або просто неправедно виженуть, то для неї це дуже гірко. Однак ми [ченці] повинні самі прагнути до всього цього, ми повинні терпіти все це заради любові до Христа. Ми повинні прагнути до того, щоб прийняти безчестя, презирство, образи — оскільки вони приносять прибуток нашій душі.
Ми повинні прагнути до того, щоб прийняти безчестя, презирство, образи — оскільки вони приносять прибуток нашій душі.
Сімейна людина прагне себе виправдати, тому що має повсякденні турботи. Адже вона думає про те, як будуть жити вона сама та її нещасні діти, якщо, приміром, втратить репутацію або збанкрутує. Тому в людей мирських є обставини, які зм’якшують провину, тоді як у нас таких обставин нема.
Коли з нами поводяться несправедливо, то, якщо ми приймаємо цю несправедливість, ми, по суті, приймаємо благодіяння.
Приміром, мене оббрехали та неправедно ув’язнили. Ну то що ж?
- По-перше, оскільки ніякого злочину я не скоював, моя совість спокійна.
- А по-друге, мене чекає небесна винагорода.
Хіба можна зробити мені більше благодіяння? Я не нарікаю, але славословлю Бога: “Як дякувати Тобі, Боже мій, за те, що я не скоїв цього злочину? Адже якби я його дійсно скоїв, то не міг би витримати каяття совісті”.
Для тих, хто думає так, в’язниця стає Раєм.
Або інший приклад: хтось мене несправедливо вдарив. “Слава Тобі, Господи! — говорю я. — Можливо, у такий спосіб я спокутую якийсь із моїх гріхів, адже колись і я підняв руку на свого ближнього”. Або ж мене справедливо висварили, і я дякую: “Слава Тобі, Господи! Я приймаю це заради Твоєї любові, через яку Ти перетерпів заради мене ляпаси й образи”.
Внесок у небесну скарбницю
— Геронде, я дратуюся від того, що в інших не складається хорошої думки про мене.
— Як добре, що ти мені про це сказала! Із сьогоднішнього дня я буду молитися за те, щоб в інших ніколи не було про тебе хорошої думки, оскільки хороша думка інших, дитятко моє, тобі не на користь.
Бог, коли промишляє про нас, допускає людям чинити з нами несправедливо, ображати нас задля того, щоб ми спокутували цим якісь із наших гріхів або ж відклали деякий [духовний] капітал для майбутнього життя.
Проте я не можу зрозуміти: якого духовного життя ви хочете?
Ви ще не зрозуміли, у чому полягає ваш духовний прибуток, ви хочете витратити весь свій [духовний] капітал уже тут — а для Неба не залишаєте нічого.
Чому ти розумієш все саме так? Які книги ти читаєш? “Евергетінос” читаєш? Хіба там не написано, як ти повинна діяти? А Євангеліє читаєш? Дивися — щоб читала щодня.
— Геронде, а я, коли роблю якусь добру справу, засмучуюся, якщо вона не дістає в інших визнання.
— Послухай, але якого визнання ти хочеш: від Христа чи від людей? Хіба ти можеш отримати від чогось користь більшу, ніж визнання Христа? І що за користь у тому, що люди звертатимуть на тебе увагу?
Якщо люди будуть визнавати зроблене тобою добро вже зараз, то потім, у житті вічному, ти почуєш: “Ти отримав свої блага під час життя твого…”.
Якщо люди будуть визнавати зроблене тобою добро вже зараз, то потім, у житті вічному, ти почуєш: “Ти отримав свої блага під час життя твого…”.
Нам варто втішатися тим, що інші не визнають наших трудів і залишають нас без [людської] винагороди, оскільки Бог врахує ці [по-людськи неоплачені] труди й відплатить нам за них вічною платою.
Оскільки існує божественна винагорода, будемо намагатися зробити який-небудь — нехай і малий — внесок у Божу “ощадну касу”. Несправедливість стосовно себе ми повинні приймати як велике благословення, оскільки за рахунок несправедливості на наш [духовний банківський] рахунок перераховується певна сума — у небесне благословення.
Несправедливість стосовно себе ми повинні приймати як велике благословення, оскільки за рахунок несправедливості на наш [духовний банківський] рахунок перераховується певна сума — у небесне благословення.
— Геронде, а якщо людина [благодушно] приймає несправедливість стосовно себе, але не тому, що думає про прийдешній Суд, а просто тому, що вважає ніби так буде краще, то вона поводиться правильно?
— Ну, а хіба думка про те, що так краще, не приведе її зрештою до думки про прийдешній Суд?
Тільки хай вона стережеться поводитися так заради того, щоб бути “просто доброю людиною”, тому що так роблять європейці.
Треба думати про те, що ти — образ Божий і тобі в усьому варто бути схожим на свого Творця.
Якщо людину спонукає до дії саме ця думка, то вона рухається у правильному напрямку. У іншому випадку їй загрожує небезпека впасти в гуманізм європейців.
Прп. Паїсій Святогорець. Духовна боротьба. Т. 3.
