Нехай буде воля Твоя!
“Душа, яка віддалася Божій волі, нічого не боїться: ні грози, ні розбійників, нічого. Але що б не сталося, вона каже: «так Богові вгодно». Якщо хворий, — думає: значить, мені потрібна хвороба, інакше б Бог не дав мені її. І так зберігається мир у душі й тілі”. (Преподобний Силуан Афонський).
“Життя не задалося. Усе не так! От інші…
Чому в них усе добре, всі плани реалізуються, усе йде на лад? Чим гірший я, чим кращі вони? Чому все так несправедливо? Чому Господь мені не допомагає?”
Знайомі питання?
Часто доводиться їх чути? А відповідати на них? А самому ставити?.. Не вголос, можливо, про себе тільки. Адже трапляється таке.
А і правда – чому? Чому?
Адже Господь завжди “близько до всіх, хто призиває Його”1(Пс. 144:18). Адже немає нікого, хто був би Ним нелюбимий, безповоротно знехтуваний. І немає, не може бути в Нього жодної упередженості.
…немає нікого, хто був би Ним нелюбимий, безповоротно знехтуваний. І немає, не може бути в Нього жодної упередженості.
Що ж тоді?
Вірить людина, до храму ходить, причащається, молиться. А немає жодних змін: ті ж невдачі, ті ж кружляння на одному місці, та ж безплідність усіх зусиль. І те саме постійне нерозуміння: “Та чому?!”
Є одна відповідь.
Дуже виразна, дуже ясна, єдино вірна. Що одночасно і на поверхні лежить, і максимально глибока, серйозна. І разом із цим – розумом і серцем не просто не приймається, а прямо відштовхується ними.
…Як же часто ми просимо Господа про допомогу й одночасно пручаємося Йому – всіма силами, усією сутністю своєю!
…часто ми просимо Господа про допомогу й одночасно пручаємося Йому – всіма силами, усією сутністю своєю!
Як просив колись Августин: “Господи, даруй мені цнотливість. Але тільки не зараз!”
І більш того: “Допоможи, але не так, і не так. Цього не відбирай! Те – залиш! Спаси, але дай свободу грішити”.
Шукаємо щастя й тікаємо від Того, Хто один – не лише його джерело, але й саме щастя.
Намагаємося крадькома від Всевидющого (!) щось увірвати від життя, насолодитися тим, що бридке Йому. І щиро ображаємося… на Нього.
І скаржимося. І ремствуємо. І від усього цього – ще гірше.
А досягнути чогось у житті можна лише одним способом. “Вкажи мені, Господи, путь, якою піду, бо до Тебе підношу душу мою”2(Пс. 142:8).
А ще краще: “Сам мене, Господи, цим шляхом поведи, навіть якщо не захочу потім цього, якщо вириватися буду, битися в Твоїх руках. Зараз, коли мій розум хоч частково ясний, коли пристрасті не затьмарюють його, приношу молитву мою. Почуй його, не дай відпасти мені далеко від Тебе”.
Вражає, як ми боїмося сказати: “Нехай буде воля Твоя!” чи простіше: “Роби зі мною, що хочеш, тільки спаси!”
За Його волею приходимо в цей світ, за Його ж волею його залишаємо, від Його рішення й вічна доля наша залежить цілком, і Йому не довіряємо? Ніхто не любив і не полюбить нас так, як Він, і Його боїмося?
Ніхто не любив і не полюбить нас так, як Він, і Його боїмося?
“Я сказав Господу: “Ти Господь мій! Блага мої Тобі не потрібні”3(Пс.15:2). Нічого, що для нас є насправді благом, корисне, рятівне, не відніме в нас Христос.
Він відсікає лише шкідливе, чуже, болюче, те, з чим неможливо йти услід за Ним і увійти ніяк не можна – туди, де Він, “прийшовши раніше, усе влаштував для нас”4(див. Інн. 14:2,3). Боляче, страшно? Іноді дуже. Але без цього – як?
Нічого, що для нас є насправді благом, що корисне, рятівне, не відніме в нас Христос. Він відсікає лише шкідливе, чуже, болюче, те, з чим неможливо йти услід за Ним і увійти ніяк не можна – туди, де Він.
Хто захоче лягати на операційний стіл? І в той же час – як бути, якщо інакше не можна? І чи можна чекати від хірурга, що він впорається зі своїм завданням, якщо ми будемо хапати його за руки, брикатися, зіскакувати з того столу на підлогу, а то й зовсім тікати з клініки?
Так, звичайно, Господь не лікар земний, усе в Його владі та все Йому можливе. Але без нашої волі нічого не зробить з нами й Він, бо який у цьому сенс?
…без нашої волі нічого не зробить з нами й Він, бо який у цьому сенс?
Спасає адже не одна лише Його любов, сама по собі… Спасає нас здатність відгукнутися на неї, спасає здатність довіритися.
Не пручатися, не боротися, не заважати Йому творити з нами дивовижні та великі Його дива. Відгукнешся, і не буде почуття, що життя не задалося.
Довіришся, і не буде непорозумінь, запитань, нарікань. Буде щастя.
Ігумен Нектарій (Морозов)
