Вони жили во Христі
Ми з духовною радістю відсвяткували сьогодні пам’ять двох найвидатніших учнів Господа нашого Іісуса Христа — святих славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра та Павла.
Їхній внесок у Церкву Христову і в життя всього людства настільки великий, що гіднопрославляти їх може лише людина з золотоустовою красномовністю.
Ви знаєте, що святитель Іоанн Златоуст, цей великий святий отець нашої Церкви, написав чудові слова на похвалу святого апостола Павла, учнем, шанувальником та вірним послідовником якого він був.
Я хотів би — для настанови й оскільки нас закликає до цього сьогоднішнє свято — підкреслити один важливий момент із життя цих святих Апостолів Христових, який вражає нас, коли ми читаємо їхні послання, коли ми бачимо все їхнє життя та апостольське служіння.
І цим важливим моментом є їхня любов, їхнє поклоніння, їхня відданість Боголюдині Христу.
Все життя цих двох святих апостолів було зосереджено на Христі, який втілився в Сині й Слові Божому.
Їхня віра після Святої П’ятидесятниці відрізнялася від тієї абстрактної віри в Бога, яку вони сповідували раніше, будучи юдеями. Саме завдяки своїй непохитній вірі, безмежній любові, абсолютній відданості та глибокому сердечному зв’язку з Христом, Сином і Словом Божим, що втілився, з другою Особою Святої Трійці, вони стали великими, неповторними стовпами й основами Церкви Христової.
Вони повністю присвятили себе Христу. Він був сенсом та суттю їхнього життя. Ніщо не могло зрівнятися з їхньою любов’ю до Господа.
З Христом були пов’язані всі їхні думки. Христос володів їхнім серцем, їхнім розумом, їхньою волею й усією внутрішньою людиною.
Вони були настільки віддані Христу, що могли сказати: «І вже не живу я, але живе в мені Христос» (Гал. 2, 20).
Вони пережили щось зовсім інше, ніж просто психологічне переживання. Це була дія благодаті Святого Духа, яка умертвила, яка начисто стерла їхню самість, їхній егоїзм і наповнила їхні серця Боголюдиною Христом. Від Нього, як від джерела, походили всі рухи їхньої душі, і до Нього, як до мети, спрямовувалися всі їхні наміри.
І оскільки вони жили во Христі, це визначало зміст усіх їхніх проповідей. Вони проповідували, що «ніхто не може покласти іншої основи, окрім належної, якою є Іісус Христос» (1 Кор. 3, 11).
Христос – це єдина основа для побудови життя, взаємин із ближніми, душевного миру та будь-якого бажаного нами блага. Це слова апостола Павла. Єдина основа — тверда, непохитна, вірна, незмінна, вічна — це Господь наш Іісус Христос.
А що проповідував апостол Петро? Якою була його перша проповідь, коли після святої П’ятидесятниці він отримав благодать Святого Духа?
Він проповідував, що «немає іншого імені під небом, даного людям, яким належало б нам спастися»1(Дії 4, 12). Немає спасіння в жодному іншому імені, крім імені Христового.
Ті, хто проголошував цю істину, закарбували її своєю кров’ю та щоденною боротьбою, подвигами, стражданнями, сповіданням та мученицькою смертю заради любові до Христа.
Але й це не найдивовижніше.
Люди, які так сильно повірили в Христа й проголошували Його єдиним Спасителем людини та світу, спочатку самі переслідували Його послідовників (як апостол Павло) або відчували сумніви в Його божественній природі та виявляли нестачу віри, як Петро.
І все ж після прийняття благодаті, дару Святого Духа, вони здобули таку непохитну віру в Христа, що все мирське перестало мати для них якусь цінність і вони відмовилися від усього, щоб бути з Христом.
Це проповідування Христа як єдиного Спасителя людини, світу й нашого суспільства передали нам святі Апостоли через нашу найсвятішу Церкву.
Архімандрит Георгій (Капсаніс)
