Дивовижний Рафаїл Лесбоський, ієродиякон Миколай та Ірина

Пам’ять святкується 9 квітня, у вівторок Світлої седмиці, а також 20 червня і 3 липня (н. ст.) – перенесення мощей святого новомученика Рафаїла.

Невідомі святі

У далекому 1998 році, вперше в житті приїхавши до Греції на два тижні, в одному церковному буклеті мені довелося побачити цікаве зображення невідомих мені святих: священик великої статури, ліворуч від нього – худорлявий чернець, а посередині – дівчинка в білій сукні. Зображення було настільки маленьким, що неможливо було прочитати імена зображених святих. Російською мовою, та ще й у доцифрову епоху, інформацію знайти було неможливо. Через роки, приїхавши до Греції і вивчивши грецьку мову, я познайомився з цими дивовижними святими, які, як безцінний скарб, залишалися під спудом цілих 600 років, щоб з’явитися і проповідувати про Христа в нашу «постхристиянську» епоху.

«Калогірос»

Неподалік від села Термі, що на острові Лесбос, височить пагорб Кар’єс (або Карея), який народ називав ще й «Калогірос», тобто «чернець», бо часто на цьому пагорбі бачили якогось ченця в сяйві. До 1923 року, коли на Лесбосі ще проживали турки, на пагорбі Калогірос знаходився сад маслин місцевого багатія – Хасана-ефенді, а в саду стояла невелика церква на честь Богоматері. Церква вважалася чудотворною, тому що часто над нею бачили сяйво або ж чули дзвін дзвонів.

Свідками чудесних явищ ставали не тільки православні, а й мусульмани, тому Хасан дозволяв щороку у вівторок Світлої седмиці служити літургію в храмі. При цьому ніхто не знав, чому споконвіку повелося справляти свято в храмі саме в цей день. Крім того, привид невідомого священика часто з’являвся не тільки в храмі і його околицях, але і в будинку турка Аріфа, причому при його появі були чутні звуки кадила.

Ангелос Ралліс і його дружина Василікі

Хоча священик з’являвся багато разів і різним особам, люди про нього абсолютно нічого не знали. Час розкриття вікової таємниці настав лише в середині минулого ХХ століття. Обраними для цієї священної мети в першу чергу стали благочестиві миряни – Ангелос Ралліс і його дружина Василікі.

У червні 1959 р. Ангелос з благословення митрополита Лесбоського Якова (Клеомвроту) приступив до відновлення церквушки в колишньому саду Хасана-ефенді. Один із будівельників, на ім’я Дукас Цолакіс, розчищаючи територію храму, натрапив на дивний камінь, що заглиблювався в землю. При спробі прибрати його Дукас відкрив приховану могилу, в якій лежав дивний чоловічий скелет: череп покійного лежав окремо, причому нижня щелепа була відсутня. Дукас був здивований, коли навколо розлився чудовий аромат.

Про несподіване відкриття повідомили Ангелоса Ралліса, який звернувся до митрополита, а останній прислав на місце знахідки археолога Серафима Харітонітідіса. Прибувши на пагорб 3 липня того ж 1959 року і дослідивши могилу, пан Харитонітідіс підтвердив, що вона дійсно давня, візантійського періоду. Кістки невідомого померлого були омиті Василікою та її матір’ю і покладені в особливий ковчег.

Роботи з відновлення храму тривали до кінця серпня. За цей період невідомий ієромонах не переставав з’являтися у снах і наяву будівельникам та іншим жителям села Термі.

Дукас Цолакіс

Нарешті, освячення відновленої церквушки було призначено на 8 вересня, у свято Різдва Пресвятої Богородиці. Того ж дня сталося перше диво, пов’язане зі знайденими останками: після урочистої Божественної літургії, коли народ пригощався і раділо у дворі церкви, Дукас Цолакіс – людина добра, але невіруюча – виніс із храму ковчег з останками, став виймати кістки, показувати жінкам і жартувати.

Несподівано якийсь чоловічий голос покликав його на сусідню ділянку. Дукас поспішно повернув ковчег в вівтар і побіг, куди його покликали. Минуло кілька годин, а Дукас все не повертався. Почалися пошуки. Цолакіса знайшли лежачим горілиць під деревом, руки і ноги у нього були паралізовані, очі закриті. Він плакав і просив вибачення у якогось невидимого ченця. Незважаючи на жахливий фізичний стан, розум у Дукаса був у порядку.

На питання про те, що з ним сталося, він відповідав, що покараний за своє безбожжя. Цолакіс розповів, що як тільки він дійшов до того місця, він був повалений на землю невидимою силою і побачив перед собою здоровенного ченця, який гнівно сказав:

– Безбожний, весь час, що ти тут працюєш, ти постійно знущаєшся над релігією, а сьогодні вранці виставив на посміховисько мої кістки!

Дукас відчув, як монах почав пронизувати його кістки списом. Зрештою з’явилися дві жінки, одна в чорному, інша в блакитному. Чорноризиця наказала монаху піти. Потім Вона наказала Дукасу залишити безбожництво, відслужити в церкві всеношну і причаститися Святих Христових Таїн. Потім Чорноризиця – Пресвята Богородиця і Її супутниця св. Параскева П’ятниця – пішли.

Дукас залишався в цьому стані три дні. Він сповідався, причастився і через два тижні повністю зцілився тілом і душею, ставши глибоко віруючою людиною.

Перше чудо зцілення

А в жовтні 1959 р. невідомий святий здійснив своє перше чудо зцілення. Літня жінка, мешканка села Термі Параскева Дургуна, була невиліковно хвора. Лікарі вже не давали їй ніякої надії на одужання. Троє її дочок у відчаї піднялися на пагорб і гаряче помолилися Богу про зцілення своєї матері. Чудо сталося швидше, ніж вони могли собі уявити: повернувшись додому, вони знайшли стареньку, яка повністю видужала. Вона розповіла дочкам, що побачила уві сні високого ченця, який, увійшовши до неї, осінив її хрестом і сказав:

Життя

За зціленням Параскеви послідували інші чудеса. Однією із зцілених була вже згадана Василіки Раллі, яку святий зцілив уві сні від нестерпних болів у шлунку, і саме їй він вперше відкрив своє ім’я: Рафаїл. У період з липня 1959 р. по жовтень 1961 р. св. Рафаїл став з’являтися уві сні і наяву різним жителям села Термі, потроху розповідаючи про себе і своє життя.

Інформація, отримана під час сновидінь, порівнювалася, перевірялася, деякі деталі були підтверджені документально. У той же час, разом зі св. Рафаїлом, а іноді і окремо, стали з’являтися й інші особи: два ченці – один смаглявий і високий, а інший худий і хворобливий; дві дівчинки – одна близько 12 років, у білій сукні, з блакитними очима і русявими плетеними косичками, а інша – старша, а також двоє інших чоловіків. Таким чином, завдяки численним сновидінням і явищам св. Рафаїла і його супутників, вдалося скласти не тільки його досить повну біографію, а й всю таємничу історію пагорба Кар’єс, яка століттями залишалася в невідомості.

Отже, св. Рафаїл, в миру Георгій, народився в селі Мілі на знаменитому острові Ітака, в родині Діонісія і Марії Ласкарідісів. В юності він покинув рідний дім і відправився в Містру для отримання вищої освіти. У Містрі юнак став вивчати медицину і філософію. Після завершення освіти молодий Георгій Ласкаридіс отримав посаду у візантійській армії.

У 1444 році загін, в якому служив Ласкаридіс, був відправлений для участі в битві при Варні, де угорські та польські хрестоносці мали битися проти турків-османів. Ще по дорозі до Варни візантійські війська дізналися про повну поразку християн. Георгій Ласкаридіс був настільки вражений і засмучений цією подією, що залишився в монастирі Св. Іоанна Предтечі в м. Серрес (Північна Греція).

Священний сан

Саме тут він прийняв постриг, а потім і священний сан. Через кілька років він відправився в Афіни, де став проповідувати серед афінян, багато з яких тоді приймали католицтво. У 1449 р., коли архімандрит Рафаїл вирушив до Константинополя, щоб привітати свого старого друга Костянтина XI Палеолога (1449–1453) зі сходженням на імператорський трон, новий василевс не відпустив його назад до Афін, а залишив при собі. Архімандрит Рафаїл отримав посаду протосингела Вселенського Патріарха і став виконувати важливі доручення. Так, він був відправлений до Парижа і в Морле, ймовірно, для участі в переговорах з латинянами.

Отець Миколай

Саме у Франції він і познайомився з молодим 27-річним студентом з Фессалонік, який, будучи вражений духовністю св. Рафаїла, прийняв чернецтво з ім’ям Миколай і став ієродияконом. Св. Рафаїл познайомився також з французьким лікарем на ім’я Олександр, який послідував за ним до Греції і прийняв там Православ’я. У грудні 1452 р. в Св. Софії була відслужена літургія за участю папського нунція – колишнього Київського Митрополита, кардинала Ісидора.

Архімандрит Рафаїл і його ієродиякон Миколай не побажали брати участь у цій події, через що і були заслані в м. Енос. Так вони опинилися поза Константинополем, коли місто було обложене турками.

Острів Лесбос

У 1453 р., після взяття Царгорода османами, св. Рафаїл перебрався до Македонії, звідки разом зі своїм дияконом прибув на Лесбос наступного, 1454 р. На острові вони оселилися в монастирі на пагорбі Кар’єс, де подвизалися літній чернець Рувим і староста Акіндін. Святий Рафаїл став ігуменом обителі і відкрив в ній притулок для сиріт і богадільню.

Вибір припав на Лесбос не випадково. Острів користувався великими привілеями султана, мав справедливого правителя, який з повагою ставився до християн, через що православні монастирі острова не закривалися.

Рафаїл шукав обитель, до якої вони могли б приєднатися, і йому вказали на монастир Різдва Богородиці, що знаходиться на горі Карея, яка височить над селом Фермі, яке, в свою чергу, знаходиться на відстані чотирнадцяти кілометрів від столиці острова Мітіліні.

У деяких своїх явленнях святий Рафаїл супроводжується безліччю людей, які, за словами святого, жили аскетичним життям в монастирі Карея. Він відкрив, що цей монастир спочатку був жіночим і зазнав жорстокого нападу піратів в 1235 році. Під час цього вторгнення разом з іншими черницями постраждала за Христа і ігуменя Олімпія з Пелопонесу зі своєю сестрою Єфросинією. Олімпія загинула 11 травня 1235 року і була разом з великим чудотворцем Рафаїлом.

Таким чином, раніше тут знаходився монастир, присвячений Різдву Богородиці. Крім Богородиці тут шанували і святу Параскеву. 14 березня 1454 року святий Рафаїл прибув до Фермі на кораблі.

Захоплення османами. Останній подвиг

У 1463 році Лесбос був захоплений османами. Трохи пізніше на острові спалахнуло повстання проти окупантів. Туркам вдалося придушити повстання, і повстанці сховалися в горах. Побоюючись розправи від турків, багато жителів села Термі знайшли притулок у монастирі.

У Велику П’ятницю 1463 року в гонитві за повстанцями турки увірвалися в обитель з вимогою видати повстанців. Отримавши рішучу відмову св. Рафаїла, вони приступили до тортур. Першими жертвами стали сільський старійшина і друг св. Рафаїла Василій, його дружина Марія, 12-річна дочка Ірина (Ринула), 11-місячне немовля Рафаїл і 15-річна племінниця Марії – Олена (Сюзанна).

Спершу, прив’язавши Марію до дерева, вони схопили її малюка і, кинувши його на землю, розбили йому голову. Потім на очах батьків турки почали катувати Ірину. Бідній дівчинці відрубали руку і ногу, почали обпалювати їй рот окропом і врешті-решт спалили живцем у бочці. Олену турки зґвалтували і піддали побоям. Вона померла від болю і кровотечі.

Марія, побачивши жахливі тортури дітей, не витримала і померла від серцевого нападу. Її чоловік Василь і сільський вчитель Василь були жорстоко закатовані і вбиті. Француз Олександр, побачивши небачені жорстокості, збожеволів і помер на місці.

З особливою люттю турки катували, звичайно ж, самого святого Рафаїла. Його били палицями і мечами, волочили за бороду по гострих каменях, потім повісили за ноги на горіховому дереві. Навпроти нього на іншому дереві повісили його духовне чадо – ієродиякона Миколая, який, маючи слабке здоров’я, не витримав тортур і помер від серцевого нападу. Святого Рафаїла в підвішеному стані били і мучили цілу добу. Зрештою йому спиляли нижню щелепу. У таких жахливих муках він віддав душу Богу 9 квітня 1463 року, в понеділок Світлої седмиці, опівночі. Після розправи турки підпалили монастир і пішли.

… вівторок Світлої седмиці

Наступного дня, у вівторок Світлої седмиці, тіла мучеників поховав монах Ставрос, якому вдалося сховатися в горах. Згодом він був схоплений, закатований і страчений турками. Та ж доля спіткала і старосту обителі Акіндіна.

Після мучеництва святих народ щороку у вівторок Світлої седмиці піднімався на місце колишнього монастиря, щоб вшанувати їх пам’ять. Згодом, коли змінилися покоління, їхня історія була забута, але звичай відвідувати церкву залишився, хоча, як уже було сказано, ніхто не знав причини і сенсу цієї традиції. Цікаво відзначити ще, що хтось із турків на ім’я Аріф забрав собі мармурові плити і камені зі спаленого монастиря і побудував собі з них будинок. Саме в цьому будинку і з’являвся св. Рафаїл, кадячи окроплені мученицькою кров’ю монастирські камені.

У січні 1960 р., після неодноразових чудесних явлень святих мучеників, були знайдені щелепа св. Рафаїла, а в березні в ході розкопок була виявлена бочка, в якій турки живцем спалили св. Ірину. На дні бочки знаходилися обвуглені дитячі кісточки. Найбільш значущим стало знаходження мощей св. ієродиякона Миколая.

Скептики

Слід зазначити, що до цієї події багато хто з простого народу і духовенства скептично, а то й з насмішками ставилися до снів віруючих і подібних знахідок. Митрополит Яків також був дуже обережний, побоюючись, що в разі поспіху і помилки Церкву почнуть засуджувати і зневажати її недруги. Однак, незважаючи на всі побоювання і перешкоди, завдяки явищам і вказівкам св. Рафаїла і Миколая, мощі останнього були знайдені 13 червня 1960 р. Могила святого була залишена відкритою протягом багатьох днів, щоб усі бажаючі мали можливість переконатися в справжності факту знаходження мощей. Тоді ж відбулися перші зцілення завдяки заступництву св. Миколая. Наступного року були знайдені останки мученика Феодора.

Решта мощей старости Василія, його дружини Марії і череп немовляти Рафаїла, св. Рінули і могила ченця Ставроса

У 1961 році було прийнято непросте рішення розібрати церкву Богоматері для більш повного і масштабного проведення археологічних робіт, а також для розчищення місця під фундамент нового великого храму. В ході розкопок була знайдена частина мощей св. Рафаїла, яка через недбалість Дукаса була залишена в могилі. Також були знайдені останки старости Василія, його дружини Марії і череп немовляти Рафаїла, решта обгорілих мощей св. Рінули і могила ченця Ставроса. В ході археологічних розкопок були виявлені не тільки історичні артефакти, а й споруди стародавнього монастиря, і святе джерело обителі, цілющою водою якого стали зцілюватися недужі.

Нарешті в 1962-му р. на зібрані кошти на пагорбі Кар’єс був зведений храм і монастирський комплекс. Наступного року на Великдень і у вівторок Світлої седмиці в обителі були проведені урочистості на честь новоявлених святих. Службу святим написав один з найвідоміших гімнографів сучасності – афонський подвижник отець Герасим (1905–1991) з Малого скиту Св. Анни. Надалі, в 1974 році, був зведений соборний храм обителі, в якому були покладені чесні мощі святих мучеників. Їх пам’ять відзначається двічі на рік: у вівторок Світлої седмиці, а також 3 липня – в день знаходження мощей.

Сьогодні монастир Св. Рафаїла є одним з найвідоміших святих місць Греції, а святі лесбоські мученики і зараз допомагають всім тим, хто закликає їх заступництво з вірою і любов’ю.

Чудеса св. Рафаїла, його явлення і допомога в найрізноманітніших обставинах дбайливо збираються і публікуються в багатотомнику «Нові чудеса св. Рафаїла», який на сьогоднішній день налічує 82 випуски.

Про деякі із відомих нам чудес ми розповімо у продовженні 🙏

(Геворг Казарян, ред. NE.W.O.D.)