Звідки беруться дорослі діти?
–Жінки часто критикують своїх обранців за інфантильність. Вони мають на увазі їхню загальну ненадійність, безвідповідальність, неготовність виконувати своє призначення у сім’ї. А якщо порівнюють сучасних чоловіків із легендарним лицарем на білому коні, то часто бачать себе швидше цим конем, ніж прекрасною принцесою. Наскільки справедливим є це порівняння?
-Ігуменя Арсенія (Восп’янська): “Міф про чоловічу інфантильність і зрілість жінок — один із найулюбленіших жіночих міфів.
Класик психотерапії Карен Хорні вважала інфантильність основою всіх неврозів. Але ж серед невротиків не лише чоловіки!
Інфантилізм (від лат. Infantalis – дитячий) у дорослих проявляється психічними особливостями, властивими дитячому віку. Наприклад, емоційною нестійкістю, незрілістю суджень і вчинків, примхливістю, підпорядкованістю тощо. Це таке дитинство, що затяглося, аж ніяк не в сенсі того “якщо не будете, як діти…“
На особистісному рівні — це, узагальнено кажучи, небажання, неможливість бути суб’єктом, буквально дійовою особою власного життя.
Така людина всіляко уникає будь-якої самостійності — у прийнятті рішень, у їх реалізації, у несенні за них відповідальності. Тому вона часто прагне системи (компанія, секта, навіть сім’я чи церковна громада — у цьому випадку механізм один), де за неї думають, де відповідальність розмита.
Або, навпаки, болісно віддаляється від спілкування. Життєві історії таких людей — суцільне нагромадження проблем.
Хто може стверджувати, що все це стосується лише чоловіків?
Два аспекти “невротичних осіб нашого часу”
Звідки ж беруться ці дорослі діти, «невротичні особи нашого часу» (назва роботи К. Хорні)?
На мою думку, тут два аспекти:
- психологічний і
- духовний.
Психологічний аспект
Психологічно в основі неврозу лежить внутрішнє протиріччя, конфлікт. Наприклад, зіткнення бажань особистості та дійсності, яка їх не задовольняє. Або протиріччя між вимогами дійсності та можливостями людини; конфлікт любові та агресивності та інші.
За цими абстрактними словами стоять здебільшого цілком конкретні дитячі драми! Невидимі на перший погляд, ті, що майже ніколи не висловлювалися дітьми, але дуже болючі для них.
Наприклад, дитина прагне материнського тепла й любові, а мама бачить своє завдання тільки в тому, щоб одягнути-взути її та вивчити (нехай навіть у Кембриджі).
Вона страждає безсиллям і почуттям провини в ситуації розлучення батьків, відходу з родини батька.
Або ситуація, коли близькі вимагають від дитини повної відповідності їхнім ідеальним уявленням про успіх і не зважають на її реальні здібності.
У цьому сенсі можна сказати, більшість неврозів «родом із дитинства». З такого дитинства, де батьки самі дорослі діти. Адже мати не бачить душевних рухів дитини, коли вона сама по-дитячому сконцентрована лише на собі.
Незрілі батьки прагнуть іноді, навпаки, надлишково опікуватися своїми дітьми, бо й самі бояться жити.
На важкі ситуації, наприклад розлучення чи конфлікт на роботі вони реагують скандалами, образами, помстою. І це в зовні благополучних сім’ях. А якщо батьки п’ють, чи їх зовсім нема?
Для дитини реальність стосунків у сім’ї – це вся реальність взагалі. Спотворені механізми взаємодії батьків між собою та з навколишнім світом стають її власними, вона переймає їх як єдині можливі, без критики.
Для дитини реальність стосунків у сім’ї – це вся реальність взагалі. Спотворені механізми взаємодії батьків між собою та з навколишнім світом стають її власними…
Тут треба сказати всю правду: якість стосунків у сім’ї, ставлення дитини до себе, інших людей, до життя взагалі залежать тільки від ступеня особистісної зрілості жінки – дружини та матері.
…якість стосунків у сім’ї, ставлення дитини до себе, інших людей, до життя взагалі залежать тільки від ступеня особистісної зрілості жінки – дружини та матері.
Психологи вважають, що основні механізми реагування на навколишній світ починають складатися у дитини ще під час внутрішньоутробного періоду. Потім у ранньому дитинстві вони в неї закріплюються, задовго до здатності їхнього усвідомлення фактично закарбовуються через маму (або іншу безпосередньо зайняту дитиною людину).
У одному з напрямів психології, наприклад, є для цього навіть спеціальний термін — материнська матриця.
Сімейні психотерапевти знають, що у переважній більшості випадків досить ефективно попрацювати тільки з жінкою, щоб чарівно змінилося життя всієї родини.
…у переважній більшості випадків досить ефективно попрацювати тільки з жінкою, щоб чарівно змінилося життя всієї родини.
Простір чоловічо-жіночих стосунків заповнюється тим, що у чоловіка жадане, викликає жінка.
Наприклад, та, що занадто домінує або нав’язливо опікує (обидва типи дуже інфантильні у своїй основі) дружина та мати ніколи не отримає зрілого, відповідального чоловіка та сина. А в дочці хоч-не-хоч вона сформує свою подобу. І сама при цьому буде дуже нещасною! Поруч із перманентно нещасною матір’ю сімейства будуть нещасливі усі.
Жінки різного віку, коли обговорють «цих інфантильних чоловіків» з подругами, самі — як матері — вирощують їх. Як дружини — використовують їхню дитячість, щоб, коли лають чи опікують своїх чоловіків, здаватися самим собі дорослими та тими, що все знають.
Вони не бачать, якими є їхні власні «інструменти впливу»: образа (абсолютно інфантильна реакція), відмова від близькості, навіть відмова готувати їжу, сльози (справжній шантаж). Список можна продовжити.
Інфантильність – хвороба безстатева, вражає і чоловіків, і жінок.
У негативної, несвідомої жінки руйнівна здатність просто термінаторська. Але жінці свідомій, справді зрілій Господь дає прекрасну, творчу силу, що справді преображає. Тому й відповідальність її велика.
Безумовно, до хвороби людину призводить не просто наявність дитячого конфлікту, а неможливість правильно поставитися до нього, переробити його так, щоб зникла болісна напруга та був знайдений конструктивний вихід із становища.
Дитині це недоступно, тому на своє безсилля, на цей глухий кут його психіка реагує неврозом.
Але дорослий не може виправдати свою інфантильність помилками маминого виховання. Він не може собі дозволити тікати від реальності в різні залежності — алкогольну, наркотичну, комп’ютерну. (Більше знайомі жінкам жалість до себе чи образа — теж ефективний відхід від сьогодення).
Один відомий психолог про це говорив так:
“Вже не важливо, що колись зробили з тобою, важливо, що ти сам тепер робиш із цим”.
Духовний аспект питання
Тут, як на мене, проступає духовний аспект питання.
Чудовий психотерапевт Віктор Франкл писав, що
«…терапія неврозів має рухатися сходами, які ведуть у небо».
Тобто звичайно, потрібна допомога фахівця, щоб без страху побачити себе та своє життя в її доступній нам реальності. Самому це практично неможливо.
Проте досягнення зрілості, подолання інфатилізму, що схематизує життя, неможливе без духовного шляху. Воно не можливе без усвідомлення себе в самотності предстояння перед Господом, персональної відповіді перед Ним, покаяння в буквальному значенні зміни розуму. Без бажання «вникнути в закон досконалий, закон свободи», а не тікати від самостійного вибору.
Тут людина повинна сама вирішити, чи рухатися їй «до радості та за всю подяки», чи накопичувати образи на життя, боятися та ненавидіти його.
- Неможливо бути водночас відповідальним, надійним працівником, але безвідповідальним батьком.
- Неможливо бути примхливою, істеричною дочкою, але зрілою, свідомою дружиною. Це ілюзія нашого “секторного” мислення.
Зрілість – це обов’язково цілісність особистості, така висока її усвідомленість, коли головний критерій у всіх ситуаціях життя один: із чим у душі ми зараз чекаємо на Господа”.
______________________________________________________
Поради психолога
Методи, які допоможуть звільнитися від інфантильності:
- Батьки повинні у будь-якій ситуації питати поради у дитини, обговорювати проблеми, що накопичилися. Обговорювати грошові питання. Дати дитині відчути себе потрібним, які перебувають на одному рівні з батьками.
- Постійно цікавтеся проблемами малюка, що у нього в душі. Дайте йому право самостійно впоратися з труднощами.
- Віддавайте дитину на заняття активними видами спорту. Це виробить в ньому почуття відповідальності та цілеспрямованості.
- Не закривайте його від навколишнього світу, хай гуляє з однолітками, спілкується з ними.
- Не вживайте в спілкуванні з дитиною «ми». Повинен бути тільки «я» і «ти». Так ви виробите в ньому самостійність.
- Також можна застосовувати лікарські препарати, вітаміни. Вони покращують роботу мозку, пам’ять і допомагають концентрувати увагу.
