День пам’яті римських мучеників: Марина, Марфи, Авдіфакса, Авакума, Кирина, Валентина пресвітера, Астерія та ін.

6/19 липня Православна Церква вшановує пам’ять римських мучеників: Марина, Марфи, Авдіфакса, Авакума, Кирина, Валентина пресвітера, Астерія та багатьох ін.

Святі мученики Марін, Марфа, Авдіфакс, Авакум, Кирин, Валентин, Астерій і інші з ними постраждали за Христа в ІІІ сторіччі.

Благородний і багатий муж Марін із дружиною Марфою та дітьми Авдіфаксом і Авакумом прибув із Персії в Рим на поклоніння гробам апостолів Петра й Павла та інших святих за правління імператора Клавдія ІІ (268–284).

Під час перебування в Римі благочестива родина відвідувала ув’язнених християн і хоронила страчених за віру Христову.

Угодники Божі в іншому місті за річкою Тибром знайшли в темниці святого Кирина, що перетерпів багато тортур від нечестивих.

Вони припали до ніг страждальця та попросили його молитов. 8 днів Марфа, Марин, Авдіфакс і Авакум служили Кирину та ув’язненим разом із ним християнам.

У той час за наказом імператора Клавдія язичники почали страчувати без суду тих, хто вірив у Істинного Бога.

Тоді вбили стрілами на місці народних видовищ 260 християн, яких спочатку засудили до копання землі й утримували за містом при дорозі Саларійській.  Тіла мучеників імператор наказав спалити.

Щоб врятувати від вогню останки страчених, Марин із дружиною й синами та пресвітер Іоанн прийшли на місце страти й почали витягувати з вогню та ховати в печері (катакомбах) тіла вбитих.

Разом із іншими вони поховали тіло вбитого за віру Христову імператорського трибуна Власта.

Коли про те дізнався імператор, то наказав розшукати Марина та його супутників, однак святих знайти не вдалося.

Від печери угодники Божі знову вирушили до Кирина. Проте Кирина вже вбили нечестиві, а тіло кинули в річку. Святі розшукали його чесні мощі й також поховали в печері.

На шляху в нічну пору в одному домі Марин і його супутники почули спів християн та постукали в двері.

Єпископ Калліст і інші християни прийняли їх із радістю. Святі пробули там два місяці; вдень вони переховувалися, а вночі збиралися на молитву.

Тим часом нечестиві схопили й закували в важкі кайдани пресвітера Валентина. Коли він постав перед імператором, то останній наказав розповісти йому правду про Христа.

Цьому на перешкоді став епарх Калпурній, який зауважив імператору, що він спокушається пустим вченням, і запитав, чи справедливо залишити тих богів, яким вони вклоняються з дитинства.

Тоді імператор передав пресвітера Калпурнію та доручив йому вислухати проповідуване ним вчення та самому розсудити.

Калпурній у свою чергу передав Святого сановнику Астерію, що підпорядковувався йому, і сказав, що розповість про його розум імператору, якщо він схилить пресвітера до їхньої віри.

Астерій привів Валентина у свій дім, і той почав молити Господа навернути до Себе той дім і дарувати йому після темряви Світло.

Ту молитву чув Астерій і здивувався, що Валентин називає Христа Світлом.

Пресвітер Валентин підтвердив, що Христос є Істинним Світлом, Яке просвітлює будь-яку людину.

У Астерія була сліпа дочка, і він сказав Святому, що зробить усе, що той повелить, якщо він зцілить Іменем Христовим його дочку.

Коли отроковицю привели до Пресвітера, він довго молився Богу, а потім поклав на її очі руку, призвав Ім’я Христове, і сліпа прозріла.

Через те чудо Астерій і весь його дім навернулися до істинної віри.

Певний час у домі новонаверненого сановника жив Марин із сім’єю. Коли імператор довідався про те, що сталося з Астерієм, то послав воїнів, які схопили його самого та всіх його домашніх, у тому числі Марина з дружиною та синами.

Сановника та його домашніх відіслали на суд у місто Остію, а пресвітера Валентина та Марина з сім’єю залишили в Римі.

Приведені в Остію мученики відмовилися вклонитися язичницьким богам, і суддя Геласій наказав їх катувати.

Спочатку страждальців били, а пізніше віддали на поживу звірам, однак звірі не завдали їм шкоди.

Потім мучеників кинули у велике вогнище, але полум’я одразу згасло, а жар перетворився на прохолоду.

Зрештою святих вивели за місто й одних обезголовили, а інших побили камінням.

Пресвітер Валентин, Марин, Марфа, Авдіфакс і Авакум постали перед імператором Клавдієм. Він наказав нещадно побити й обезголовити пресвітера Валентина.

У святого Марина імператор запитав, звідки вони прийшли й для чого залишили свою вітчизну, а також, де вони придбали своє багатство.

У відповідь на поставлені запитання угодник Божий сказав, що він син Маромея, що був першим після Перського царя, а дружина його — дочка знаменитого перського князя Кусініта. Вони продали своє майно, частину якого роздали бідним, а частину принесли в Рим, щоб послужити святим.

На запитання імператора, для чого вони залишили богів, яких шанують у Персії, і прийшли в Рим шукати мертвих людей.

Марин відповів, що вони — раби Христа й прийшли вклонитися Апостолам, душі яких живуть із Богом, щоб ті були заступниками їхніми перед Христом.

Потім Клавдій поцікавився принесеним із Персії золотом і сріблом. На те Марин відповів, що вони віддали багатство Богу.

Перед мучениками розклали всі знаряддя катувань, щоб залякати й схилити їх до принесення жертви, однак вони залишилися непохитними.

Після того Марина, Авдіфакса й Авакума довго били палицями, а Марфа переконувала синів мужньо терпіти тортури.

Потім батька з синами повішали й почали дерти залізними кігтями їхні тіла та обпалювати ребра. Мученики, терплячи все, дякували Богу.

Пізніше Марину, Авдіфаксу та Авакуму відрізали руки та повісили їм на шиї й так водили їх Римом.

Зрештою в місці, що називалося Німфа Катавассі, батька та синів обезголовили, а матір втопили в річці.

Благочестива жінка Філікіта потай забрала їхні чесні тіла та поховала на своєму полі.

Кончина мучеників настала в 269 році.
Слава Богу вовіки. Амінь.