День пам’яті преподобного Гавриїла Афонського
9/22 липня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Гавриїла Афонського, архімандрита.
Київська губернія
Святий Гавриїл народився в 1849 році в Київській губернії в незаможній сім’ї. У Святому Хрещенні його назвали Георгієм. Коли хлопчику було 11 років, він осиротів. Виховательки допомогли йому здобути освіту в сільській школі. Особливо старанно отрок вивчав Слово Боже. Він мав світлий розум, ясну пам’ять і прикрашав себе чеснотами.
Обітниця
У юнацтві Георгій тяжко захворів. Тоді він пообіцяв після одужання відвідати святі місця Київського краю. Свою обітницю Преподобний невдовзі виконав. Перебування в Києво-Печерської Лаври та інших монастирях глибоко вплинуло на юнака, і він почав прагнути чернечого подвижницького життя.
Згодом Святий став насельником Феофанівської пустині, куди його прийняли послушником.
У 1867 році Георгій зміг відвідати Єрусалим, а наступного року вирушив на Афон. Подвижники Святої Гори, її обителі, суворе чернече життя та природа дуже вразили Святого, і він вирішив залишитися на Афоні.
Місцем його подвигів став руський скит на честь пророка Іллі. Юнак сумлінно та з радістю виконував доручені йому послухи, вирізнявся лагідністю та смиренням, любив Богослужіння, молитву й безмовність. У 1869 році Георгій прийняв постриг у чернецтво. Його назвали Гавриїлом на честь Архангела Гавриїла.
У 1874 році його хіротонісали в ієродиякона, а в 1876 році — в ієромонаха.
Людина – ніщо
Угодник Божий постійно перебував у трудах і послухах, які звершував під керівництвом старця, та зростав духовно. Він зрозумів, що сама людина — ніщо, і в боротьбі з собою, пристрастями та вадами перемагає лише настільки, наскільки смиряє себе та призиває на допомогу Бога.
У 1876 році Преподобного призначили економом на судні, що належало скиту й щорічно відпливало в Росію за необхідними припасами. Так монахи відвідували Константинополь, Одесу, Маріуполь і декотрі інші порти. Звідти вони привозили зерно, борошно, волзьку рибу тощо. Коли тривала російсько-турецька війна Преподобний разом із кораблем перебував у Таганрозі та Ростові-на-Дону. У 1878 році він повернувся на Святу Гору.
Пізніше отець Гавриїл був скарбничим і економом скиту, а крім того настоятелем Іллінського подвір’я в Константинополі.
Хоча Святому доводилося багато працювати заради благоустрою обителі, він не залишав молитви. Преподобний вирізнявся духовною мудрістю та господарською практичністю, по-батьківськи ставився до братії, був привітним зі сторонніми.
Владнання розбрату
У 1887 році угодник Божий почав управляти Свято-Іллінським скитом, а в 1891 році удостоївся сану архімандрита. Велика княгиня Олександра Петрівна, у чернецтві схимниця Анастасія, заклала в скиті новий храм.
Сталося так, що між греками і руськими монахами на Афоні виник розбрат. Тоді архімандриту Гавриїлу вдалося мирно вирішити конфлікт на користь Іллінського скиту.
Оскільки на будівництво нового собору не вистачало коштів, угодник Божий виклопотав дозвіл на збір пожертв по всій Російській імперії. У 1893 році святий разом з іншими монахами привіз у руську землю святині Іллінського скиту: чудотворний образ Богоматері «Млекопитательниця», частинку древа Животворящого Хреста Господнього, ліву стопу апостола Андрія Первозванного. Ті святині перевозили з міста в місто для поклоніння вірянам, які посильно звершували подаяння.
У 1894–1896 роках за ініціативою угодника Божого в місті Одесі влаштували подвір’я Свято-Іллінського скиту з трьохпрестольним храмом у візантійському стилі.
Розбудова
Для руських паломників, що подорожують в Єрусалим і на Афон, там спорудили просторі приміщення. Частину каміння для будівництва привезли кораблем із Афону. У 1894–1898 роках у Свято-Іллінському скиті на Святій Горі тривало будівництво нового корпусу для монахів. Наступного року розпочали будівництво нового собору.
У 1901 році Святий, хоча й мав слабке здоров’я, у господарських справах та для повчання братії вирушив до подвір’я скиту в Одесі, Таганрозі та Новомиколаївську. Преподобний відчував наближення кончини і перед від’їздом попрощався з братією.
У жовтні 1901 року архімандрит Гавриїл відвідав Новомиколаївськ. Там 14 жовтня після Літургії він почав знемагати.
1994 рік
18 жовтня Святий причастився Тіла й Крові Христових, а 19-го віддав душу Господу. Тіло Святого перенесли в Одесу на подвір’я Свято-Іллінського скиту й поховали в склепі храму. Згодом із підвального приміщення храму почали чути незрозумілий стукіт. Зі слів старих парафіян і з місцевого передання знали, що під храмом почивають мощі його будівничого.
Тоді митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел благословив духовенству храму обстежити ймовірне місце поховання під приміщенням храму, де звершуються Хрещення.
22 липня 1994 року, у день знайдення чесних мощей архімандрита Гавриїла, до храму привели біснуватого юнака. Він кричав і бився в руках батьків. Його ледве завели в приміщення для Хрещень, де під час молитви він знепритомнів. Після окроплення святою водою юнак піднявся в нормальному стані та вийшов назовні.
Та подія свідчила про те, що нечистий дух, що вийшов із одержимого, не зміг перебувати поблизу мощей Преподобного. Ввечері обстежили стіни того приміщення та розібрали перегородки. У ніші священнослужителі й працівники храму знайшли вкритий мантією гріб. Тоді ж відчулося наче віяння свіжого повітря. Мощі Святого поклали в храмі в гробниці.
Від чесних мощей архімандрита Гавриїла почали звершуватися зцілення. Так через декілька днів після їх знайдення 26 липня відчула полегшення тяжкохвора біснувата жінка. Наступного дня біля чесних мощей повністю зцілився інвалід 2-ї групи, що мав хвору ногу. 29 липня відчув полегшення паралізований, якого принесли на ношах. І нині до мощей угодника Божого приходять віряни та його молитвами отримують чудесну допомогу.
Слава Богу вовіки. Амінь.
