День пам’яті Феодора варяга та сина його Іоанна

12/25 липня Православна Церква вшановує пам’ять Феодора варяга та сина його Іоанна, в Києві.

Святі Феодор і Іоанн жили в Х сторіччі в Києві, за походженням вони були варягами, родом зі Скандинавії.

У ті часи варяги брали активну участь у політичному, економічному та військовому житті Русі: купці відкривали нові торгові шляхи, військові були учасниками походів проти Візантії. Вони становили значну частину населення давнього Києва та княжих найманих дружин.

Головний торговий шлях, що пролягав між Балтійським і Чорним морями, називався тоді «шляхом із варяг у греки».

Сусідами Русі були язичники-скандинави та християни-візантійці. Особливо поширювалося християнство за князів Аскольда й Ігоря та княгині Ольги.

Разом зі слов’янами Святе Хрещення приймали і варяги. Проте за княжіння Святослава Хороброго язичництво зміцнило свої позиції.

У 978 році Великим князем Київським став молодший син Святослава Ігоровича Володимир, що спочатку княжив у Новгороді та був ревним язичником.

Його сходженню на великокняжий престол передувала успішна військова кампанія, у ході якої Володимир особливо покладався на варязьких воїнів. Ця кампанія переслідувала не лише політичні, а й релігійні цілі. Вона була спрямована проти поширення християнства на Русі, оплот якого знаходився в Києві.

Згідно за літописами, Володимир поставив у Києві ідолів, яким приносилися людські жертви, через що те місце осквернилося кров’ю. Раніше людські жертвоприношення практично не були відомі дніпровським слов’янам.

Щодо часу мученицької кончини Феодора й Іоанна є декілька думок.

За однією версією, святі постраждали від рук язичників у 978 році, коли князь Володимир зійшов на Великокняжий престол.

За іншою версією, Феодор і Іоанн удостоїлися мученицьких вінців у 983 році, коли не лише на Русі, але й у Данії, Германії та Балтії язичництво з особливою силою повстало проти християнства. Тоді повсюди руйнували церкви та вбивали священників.

Того ж року князь Володимир переміг литовське плем’я ятвягів, з нагоди чого в Києві знову принесли криваві жертви.

Варяг Феодор, в язичництві Тут або Утор, багато років служив у Константинополі, де прийняв Святе Хрещення. Потім він оселився в Києві й став одним із кращих воїнів князя. Син Феодора Іоанн вирізнявся особливою набожністю та мав гарну зовнішність.

За розпорядженням бояр, жерці кинули жереб, щоб визначити хлопчиків і дівчаток, яких мають принести в жертву богам.

Жереб випав на Іоанна, й посланці сповістили Феодору, що боги призначили його сина для жертви.

У відповідь Феодор сказав, що ідол — це не бог, а дерево, яке сьогодні є, а завтра згниє. “Ідоли, – проголосив він, – зроблені людськими руками, і є лише один Бог, якому служать та моляться християни. Господь призначив його сину жити на землі, і він не віддасть його бісам”.

Відповідь Святого розлютила язичників, і нечестивий натовп розгромив його двір та оточив будинок.

Готові захищатися мученики стояли проти ворогів зі зброєю в руках на сінях свого дому. Сінями ж у старовинних руських будинках називалася влаштована на стовпах крита галерея другого поверху, на яку вели сходи.

Феодор спокійно звернувся до язичників і сказав, щоб ідоли, якщо вони боги, прислали одного з богів і взяли його сина.

Нападники розуміли, що в чесному бою не здолають хоробрих воїнів, тому підсікли стовпи галереї, а, коли сіни обвалилися, накинулися натовпом на угодників Божих та вбили їх.

Феодор та Іоанн стали першими мучениками в Руській землі.

Рівноапостольний князь Володимир після прийняття Святого Хрещення спорудив на місці їхньої кончини перший кам’яний храм Київської Русі — Десятинну Успенську церкву, яку освятили в 996 році.

У 1007 році в ту церкву перенесли мощі святої рівноапостольної княгині Ольги.

У 1015 році там упокоїлися мощі самого князя Володимира. Пізніше в Десятинному храмі зберігалася голова священномученика Климента, папи Римського.

У 1908 році під час розкопок біля вівтаря Десятинної церкви дослідники знайшли дичним чином вцілілий нижній зруб спаленого 1000 років тому дерев’яного будинку святого Феодора варяга, розміром 5,5 на 5,5 метрів.

Сама ж Десятинна церква, як стверджують археологи, була однією з найбільших у тогочасному християнському світі. Вона мала розміри приблизно 44 на 30 метрів.

Вперше церква зазнала руйнування в 1240 році під час штурму Києва військами монгольського хана Батия та залишалася в руїнах протягом 4-х сторіч.

У 1654 році відбулося освячення Десятинної церкви, яку збудували з благословення святителя Петра Могили.

У зв’язку з початком будівництва в 1828 році нового Десятинного храму ту церкву розібрали.

У 1842 році митрополит Київський Філарет (Амфітеатров) освятив новозбудований Десятинний храм.

У 1929 році за наказом богоборчої радянської влади храм закрили, а в 1936 році розібрали на цеглини для будівництва школи та інших споруд.

У 2009 році на місці Десятинної церкви й мученицької кончини святих Феодора варяга та його сина Іоанна, за рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви, заснували Десятинний чоловічий монастир Різдва Пресвятої Богородиці. Тоді ж було заплановане відродження Десятинного собору.
Слава Богу вовіки. Амінь.