День пам’яті преподобного Памви пустельника
18/31 липня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Памви пустельника.
Святий Памва подвизався біля Нітрійської гори в пустелі, що в Єгипті. Сповнений страху Божого він став вмістилищем Святого Духа. Преподобний постійно перебував у голоді й безмовності та займався рукоділлям.
Якось Памва, що був неписьменним, прийшов до одного монаха, щоб той навчив його Псалмів Давидових.
На початку того навчання Святий почув слова першого вірша 38 го Псалма: «Збережу шляхи мої, щоб не грішити мені язиком моїм», – і не захотів слухати далі.
Він сказав, що для нього буде достатньо цього одного вірша, якщо він навчиться виконувати його ділом.
Коли ж учитель через півроку запитав його, чому він не приходить, Памва відповів, що ще не навчився виконувати згаданий вірш.
Минуло багато років і в Преподобного знову запитали, чи навчився він того вірша. Святий же сказав, що дев’ятнадцять років невпинно вчився й ледве звик виконувати те, чого він навчає.
Згодом Господь настільки умудрив Памву, що він добре знав Святе Письмо і сам став учителем для інших.
Так, серед учнів Преподобного були майбутні єпископи Діоскор і Драконтій.
Памва нехтував земним багатством і вирізнявся безкорисливістю. Якось до нього прийшла свята Меланія римлянка, що повсюди роздавала своє майно нужденним людям. Вона принесла 300 літр срібла.
Преподобний навіть не глянув на приношення й лише сказав одному брату віднести його в Лівію та на острови, де монахи дуже бідують через неродючість ґрунту.
Меланії Святий побажав винагороди від Господа та повчав її не трубити перед собою, коли вона творить милостиню.
Одного разу за проханням Олександрійського архієпископа Афанасія Памва разом із декількома монахами вирушив до Олександрії.
На шляху вони зустріли мирян, які не звернули на них уваги та продовжували сидіти. Преподобний сказав мирянам встати і з повагою привітати монахів, щоб отримати від них благословення, бо монахи часто розмовляють із Богом і мають священні уста.
У місті Преподобний побачив непристойно зодягнену блудницю й заплакав. Коли в нього запитали про причину його сліз, він сказав, що плаче через погибель грішниці та через те, що він не має такої ревності до своєї душі, як вона до свого тіла.
Святий ніколи не сміявся та навіть не посміхався. Він був обережним у розмовах і відповідав розважливо.
На запитання, що стосувалися Святого Письма, він часто давав відповіді не одразу, а лише через декілька днів, тижнів, а то й місяців.
Благодать Божа просвітлювала розум Преподобного, і відповіді його були правдиві. Всі сприймали слова, яякі казав святий, зі страхом, оскільки Господь говорив його устами.
У дні Памви в Єгипті жили двоє братів Паїсій і Ісайя. Вони після смерті батьків розділили між собою багатий спадок і зреклися світу.
Один із них одразу роздав своє багатство бідним, церквам і монастирям та поселився в пустелі, де перебував у пості й трудах і власними руками заробляв на прожиття.
Другий брат побудував богадільню та лікарню й багато робив благодіянь мандрівникам, бідним і хворим.
Коли Паїсій і Ісайя померли, монахи почали сперечатися між собою, хто з братів більше вгодив Богу. Про це запитали і в Памви.
Святий відповів, що обоє досконалі перед Богом. Однак спір не припинився.
Тоді Преподобний сказав братії зачекати, допоки йому не буде одкровення від Господа. А через декілька днів він сповістив, що бачив братів разом у раю. Так угодник Божий ще до своєї кончини удостоївся споглядати райське блаженство.
Три роки Памва молив Бога не прославляти його на землі. Проте обличчя Святого сяяло славою, як обличчя пророка Мойсея, і монахи не наважувалися дивитися на нього.
З того часу як Преподобний поселився в пустелі, не було жодного дня, коли б він не працював до втоми.
Памва ніколи не їв хліба, який йому дав хто-небудь дарма, а споживав зароблене власною працею. З уст угодника Божого не вийшло жодного слова, через яке йому б довелося зі соромом каятися.
У похилих роках Святий мирно без будь-якої тілесної хвороби відійшов до Господа. Його чесна кончина настала вкінці IV сторіччя.
Слава Богу вовіки. Амінь.
