Заповіді, що сприяють розпізнанню волі Божої

Заповідь перша

Усе те, що відволікає нас від Бога, суперечить волі Божій. Усе ж, що приводить нас до Бога, відповідає волі Божій: Бо воля Божа є святість ваша, щоб ви стримувалися від блуду ¹(1Сол. 4:3), не тільки від блуду тілесного, а й від усякої омани, тим паче – протизаконної.

Хто відчує в собі таку оману, повинен сказати самому собі: ця справа, яку я починаю, ця дружба, це придбання, такий спосіб життя не зробить мене морально кращим, бо відволікає від Бога; принаймні, це не Боже бажання про мене.

Заповідь друга

Воля Божа зрозуміло та виразно пояснюється для нас законом Божим і церковними постановами. А тому ми повинні за будь-якого сумніву допитуватися: чого вимагають від нас заповіді Божі та церковні Передання, і не тільки те, чого вони вимагають, а й те, що обміркувати, що згідно з ними (хоча точно не визначено) і схоже з їхнім духом.

Колись Христос вказав на заповіді Божі багатому юнакові, коли той запитав Його: Учителю благий! що мені робити, щоб наслідувати життя вічне? – Ти знаєш заповіді ²(Мк. 10:17; Мк. 10:25), – і вказав на ті з них, у яких прописані наші обов’язки до ближніх.

Воістину, немає нічого кращого за страх Господній, і немає нічого солодшого, ніж слухати заповіді Господні³(Сир. 23:36).

Авраам багатому чоловікові, який веселився в усі дні, а потім потрапив у пекло, представляє як свідка волю Божественну, відкриту через Мойсея та інших пророків, кажучи про братів багатія, які перебували ще в живих: “у них є Мойсей і пророки; хай слухають їх⁴(Лк. 16:29); і божественний апостол Павел каже: ні не уподібнюйтеся світові цьому, а змінюйтесь оновленням розуму вашого, щоб вам пізнавати, що є воля Божа, блага, вгодна та досконала⁵(Рим. 12:2).

• Блага (праведна) воля Божа полягає в десяти заповідях Божих;
• богоугодна – в євангельських порадах;
• досконала – та, що вимагає, щоб усе заповідане Богом приводилося у виконання нами на землі так само, як воно виконується Ангелами на небесах.

Заповідь третя

Ця заповідь приписана апостолом Павлом у Першому посланні до Солунян⁶(1Сол. 5:18): За все дякуйте: бо така про вас воля Божа у Христі Іісусі.

По-перше, тут варте зауваження те, що наша подяка Богові за все, що б не сталося з нами, вельми корисна для нас у тривогах і скорботах; тим більше тоді, коли ми отримуємо що-небудь добре.

Чудово висловився про це святитель Іоанн Златоуст: “Чи зазнав ти чогось злого: якщо не бажаєш, щоб воно було злом для тебе, дякуй Богові, й ось уже це зло перетворилося на добро, у цьому – висока мудрість”.

Стародавні люди навчали своїх дітей доброго звичаю, який полягав у тому, що якщо дитя обпалить собі палець, то щоб воно негайно зверталося до Бога зі словами: “Дякую Богу!” – коротка, але дуже доброчинна заповідь.

За все, що б не вистраждав, християнин, обтяжений бідами, скорботами, вигукуй: “Дякую Богу!” Виголошуй це стократно, тисячократно, безперестанку: “Дякую Богу!”

До цього приєднується святий Павел: Духа не вгашайте, знайдіть у собі місце Духові Святому.

Часто Бог волю Свою виявляє через сокровенні, таємничі знаки, якими треба керуватися та вірити їм тоді й тільки тоді, коли з діяння, на яке вони вказують, випливає, як його наслідок, слава Єдиного Бога.

Далі каже святий Павел: “Пророцтва не зневажайте”, тобто: роз’яснення Божественного Писання та повчань, пропонованих у церквах, а також пророчих постанов розумних і благочестивих людей не можна ніколи зневажати тому, хто бажає узгодити свою волю з волею Божественною.

А хто не бажає слухати всього зазначеного вище, той явно не хоче зрозуміти волі Божої.

Знову святий Павел вчить: Все досліджуйте, доброго держіться. Утримуйтесь від усякого роду зла⁷(1Сол. 5:21).

Як грошові знаки, кожну монету досліджують (роздивляються) за різними відомими ознаками, за звуком металу, який видає метал, за написами й розрізняють у такий спосіб істинну монету від підробленої, фальшивої: першу приймають, а другу відкидають. Так і ми маємо чинити, коли пізнаємо в кожній своїй справі Божу волю: усього істинно узгодженого з нею маємо дотримуватися, а всього того, що має в собі найменший відтінок неправди та гріха, мусимо зненавидіти й відкинути від себе як протилежне до волі Божої.

Заповідь четверта

Для розуміння волі Божої в будь-якому сумнівному випадку є й інші джерела; понад згадані вище заповіді Божі та церковні встановлення сюди відносяться законно обрані тлумачі волі Божої, які істинно по-християнському живуть, у наших непорозуміннях (наприклад, духівники, пастирі) щодо неї; це – духовні та світські судді нашої совісті; зі світського люду до них відносяться батьки, шкільні наставники, вихователі та всі законно поставлені, справжні правителі людських суспільств.

Наводимо історичні випадки для прикладу:

Коли Савл, віддавши себе волі Божій цілком, запитав: Господи, що повелиш мені робити? – не утруднив його Господь безпосередніми Своїми наказами у всіх подробицях і не послав йому негайно Духа премудрості, але як учня послав його до Ананії, сказавши: …встань і йди до міста; і сказано буде тобі, що тобі треба робити⁸(Діян. 9:6).

Ананія був найдостовірнішим пояснювачем волі Божої Павлу, подібно до того, як Святий Петро – Корнилію сотнику⁹(див.: Діян. 10).

Звідси відкривається Боже благовоління відкрити Свою волю людині через іншу людину.

А тому нам не слід нехтувати добрими настановами інших: У всякого розсудливого просіть поради, і не нехтуйте порадою корисною¹⁰(Тов. 4:18); дослухавшись до цього, не розкаєшся.

Душа людини правдивої іноді більше скаже (пояснить), ніж сім спостерігачів, що сидять на високому місці для спостереження. Але при всьому цьому молися Всевишньому, щоб Він направив шлях твій в істині¹¹(Сир. 37:18-19).

Залишайся в дружбі з чоловіком правдивим, який має в собі страх Божий: він своєю душею буде до душі тобі й, у разі падіння твого, посумує разом із тобою.

При всьому цьому тримайся поради серця твого; бо немає нікого для тебе вірнішого за нього (там же 16-17).

Для розв’язання своїх сумнівів, як вчинити згідно з волею Божою в тій чи іншій справі, проси поради та напоумлення у своїх духовних отців і начальників, яким ми доручили свою совість і всю моральну діяльність свого життя.

Загалом, звертайся за розв’язанням своїх питань до всіх представників влади, воля яких, за винятком волі на справи гріховні, є воля Божа. Усе, що вони радять, окрім гріха, ми повинні приймати як передане через них Самим Богом і повинні виконати.

Прикладом для нас у цьому слугує святий апостол Павел. Він описує галатам свої діяння після навернення свого до християнства та говорить між іншим: через чотирнадцять років, я знов пішов (за одкровенням Божим) до Єрусалима з Варнавою¹²(Гал. 2:1).

Яка ж була причина Павлові відкладати на такий тривалий термін свою подорож до Єрусалима? Причина, – відповідає святий Павел, – що я запропонував там, і особливо знатнішим (верховним апостолам), благовіствування, яке я проповідую язичникам, чи не даремно я подвизаюсь або подвизався¹³(Гал. 2:2).

Ось всесвітній проповідник, який благовістив Євангеліє язичникам протягом чотирнадцяти років як ніби менший із апостолів, пропонує вчення своє найпершим апостолам і запрошує їх бути суддями або цензорами його проповіді, для того, щоб у цьому його вченні все те, що найстарші апостоли схвалять, спільною порадою приймуть і, узгодивши зі своїм благовістям, додадуть до нього що-небудь або відкинуть що-небудь із нього, – усьому тому й сам він віритиме, так навчатиме язичників.

Найдивніше, що Павел говорить про себе “Пішов же за одкровенням”. Якщо він через одкровення пішов до Єрусалима, то через одкровення ж могло бути повідомлено йому й усе те, що ухвалено Собором Апостольським; але останнього одкровення і не було для того, щоб показати, що Бог бажає напоумлювати нас не тільки через одкровення, а й нехай напоумляється людина, окрім того, і через людину.

Та й саме представлення Павлом свого вчення на суд апостольський було зроблене не тому, щоб Павел сумнівався в православності свого вчення; але соборне затвердження його було потрібне більше для інших, як для тих, хто вірить, так і, тим більше, для тих, хто сумнівається.

У такий спосіб вирішували запитання всі, хто бажав і прагнув непогрішно слідувати волі Божій; вони запитували старійшин, приймали їхні добрі й корисні поради: На дорогах спиніться, тобто зверніть усю вашу увагу на діла свої, – каже Господь через пророка Єремію, – та гляньте, і спитайте про давні стежки, де то добра дорога, то нею ідіть, і знайдете мир для своєї душі¹⁴(Єр. 6:16).

Заповідь п’ята

Якщо ж час або місце не дозволяють запитати поради, людина сама повинна розсудити про свій сумнів щодо розуміння волі Божественної: як вчинити їй згідно з нею в майбутній їй справі, і Бог не залишить молитовного її бажання в усьому виконувати волю Божу і несподівано вирішить її сумнів.

Той, хто сумнівається, повинен при цьому заглибитися в майбутню справу уважно та обговорити обидва або всі її боки, що викликають сумнів, і у виборі одного з них взяти до уваги, який із них сприятливіший для волі Божої, а який ближчий до нашого плотського прагнення або пристрасті.

Обговоривши все це безпристрасно, кожен зобов’язаний робити те, що більше до вподоби Богові, хоча б воно нашій волі було й небажане, а тілесним потягам і зовсім не до вподоби, бо не приносить їм жодного задоволення та втіхи, а лише – працю й втому.

Не дивлячись на це, ми повинні слідувати волі Божій, робити вгодне Богові, а не те, що завгодно нашому самолюбству та плотській улесливості; егоїзм, гордість і плотські побажання завжди ганебні та близькі до нашого падіння; протистояти їм в усякому разі безпечно: Якщо ти втримаєш ногу твою, говорить пророк Ісая, від здійснення забаганок твоїх заради дня спокою Господнього, то матимеш радість в Господі, і Я піднесу тебе на висоту землі, говорить Господь¹⁵(Іс. 58:13-14).

Наведемо ще для пояснення практичні поради.

Для хворого, що страждає на шлунок, буде найкращою порадою – не їсти того, чого тобі дуже хочеться: воно не принесе тобі користі, а більше зашкодить, як-от свіжі кавуни, дині, огірки, гриби, міцні нерозведені напої, холодна вода, молоді овочі й садові недостиглі плоди – вони спонукають до надмірного споживання їжі й тим самим обтяжують травлення та заподіюють шкоду не лише хворій, а й інколи й здоровій людині, хоча ласувати ними буває приємно.

Те саме або подібне до того буває і в моральних наших вчинках: найчастіше трапляється, що ми захоплюємося тим, що приємно тішить наші зовнішні почуття, чим можемо похизуватися, чим можемо пишатися перед людьми, – словом, усе мирське, тимчасове нам бажане по плоті, але шкідливе для нашої внутрішньої людини.

Це надмірно захоплює нашу волю до матеріального, короткочасного, тим самим відволікає дух наш від Божественного, вічного, а тому воно протилежне Богові, віддаляє нас від Нього і валить у безодню зла.

Отже, умертвіть земні члени ваші (утримуйте потяги їх до богопротивних справ і пристрасних побажань): блуд, нечистоту, пристрасть, злу хіть і користолюбство, що є ідолослужіння, за які гнів Божий йде на синів противління¹⁶(Кол. 3:5-6).

Тому не ходи слідом за хтивостями твоїми та утримуйся від побажань твоїх, – радить син Сирахів¹⁷(Сир. 18:30).

У незрозумілостях твоїх звертайся до Бога з молитвою, нехай напоумить Він тебе про святу волю Свою в справах твоїх.

Якщо зустрінеться тобі, люб’язний читачу, що-небудь нейтральне, наприклад ти йдеш і зустрічаєш двох прохачів милостині:

обидва вони однаковою мірою незаможні, і ти не можеш чомусь дати милостиню їм обом порівну, – дай і не порівну: кому більше, кому менше – за бажанням своїм, ти не згрішиш проти волі Божої в цій своїй нерівності милостині.

Якщо ж справа багатоскладна та вимагає особливого вивчення й розгляду, то запитай поради у обізнаних людей і випроси молитовно у Бога Його благословення на добру справу.

Якщо йдеться про вибір однієї з таких справ і зовсім невідомо, як Богові завгодно, щоб та чи інша з них була виконана, у такому разі почекай, не виконуй жодної з них, доки не довідаєшся якимось чином, хоча б приблизно, що твоя дія та твій вибір не противні волі Божій.

У всіх сумнівних судженнях вельми корисними бувають два порадники: розум і совість.

Якщо обидва вони старанно займуться вивченням сумнівної справи, то безперешкодно знайдуть істинну відповідь на запитання, як краще вчинити та як здійснити розпочату справу згідно з волею Божою.

Трапляється, однак, і людям із чистою совістю помилятися в лабіринті різноманітних зіткнень духу з плоттю, причому дух перебуває іноді в такому збентеженні, що не знає сам, що він повинен обрати й зробити, щоб не вчинити проти волі Божої.

Це нерідко буває і з церковними проповідниками. Нехай послужить їм на втіху та на користь такий повчальний приклад.

Проповідник викладає та пояснює слово Боже своїм слухачам і помічає, що більшість із них задрімали, а тільки меншість слухає уважно; це бентежить проповідника, але ж він думає: “Усе ж таки краще, що задрімали вони, ніж якби базікали. Якщо ж двоє або троє не дрімають, і цього достатньо для підбадьорення в моєму подвигу: один вартий тисячі!”

Подібно до цього проповідника нехай міркує кожен, хто не розуміє, в якійсь своїй справі: достатньо для мене, якщо не сплять у мені два ока: розум і совість; якщо тільки вони будуть зберігати волю Божу, то вони спрямують і мою волю до Божої волі, про решту ж не буду ніяковіти, і якщо в чомусь по слабкості моїй не задовольню Божому благоволінню, постараюся, проте, догодити Йому!

Заповідь шоста

До пізнання волі Божественної багато сприяє молитовне звернення святого Павла до Бога: Господи! Що повелиш мені робити?¹⁸(Діян. 9:6).

І ми, за прикладом святого Павла, часто маємо потребу повторювати його молитовне прохання: Господи, що повелиш мені робити?

Воно увійшло у звичай у святих угодників Божих. Вони завжди вдавалися у справах сумнівних і надзвичайних до молитви про допомогу Божу, щоб Він відкрив їм Свою святу волю: Господи, що повелиш мені робити?

Так Мойсей і Аарон свого часу приступали до ковчега заповіту (кіоту Господнього) з молитовним запитанням Господа, так і в нас люди похилого віку наші робили й роблять, якщо небо миттєво вкривається хмарами, що згустилися, громи б’ють подібно до гарматних пострілів з безперервним блиском блискавки, тоді наказують дзвонити в дзвони для розрідження грозових хмар і водночас для заклику всіх до старанної молитви до Бога за помилування нас грішних та Його допомоги для спасіння.

Подібно до цього повинні чинити й ми, коли помічаємо, що праведне сонце волі Божої віддаляється від нас і ми зовсім не знаємо, що нам робити.

Нам необхідно та дуже корисно підвести очі наші до неба й старанними молитвами стукати в нього, кажучи: Господи, що повелиш мені робити?

Так вчинив апостол Павел, коли на полі раптово засяяло нестерпне для його очей світло, і він упав на землю, і почув голос: Савле, Савле, що ти гониш Мене? Він із трепетом і жахом сказав: Господи, що повелиш мені робити?¹⁹(Діян. 9:3-6).

Цю молитву корисно повторювати часто; але найвдаліший для частого її посилення час, коли ми зі страхом і трепетом приступаємо до прийняття Божественних і Пречистих Таїн Тіла й Крові Христових; коли усвідомлюємо цілком свою негідність для сприйняття їх, ми маємо всією душею та серцем благати нашого Відкупителя: Господи, що повелиш мені робити?

Боговдохновенні мужі радять безперестанку утримувати в думці та висловлювати словами: “Господи, я негідний, але я усвідомлюю у своєму серці: те, що Тобі приємно, те саме нехай буде і мені приємно; що я пообіцяв, буду триматися своїх обіцянок і виконувати їх”.

Повсякденне віддавання себе волі Божій – найдосконаліше і найкорисніше приготування себе до невідомого нам, але неминучого часу нашого переходу з тутешнього життя в майбутнє, потойбічне життя, де отримаємо те, що заслужимо тут добрими або поганими своїми вчинками.

Примітка: Якщо хто, довго молячи Бога про виконання будь-якого його прохання, не отримує проханого, то нехай знає, що Милосердний Отець Небесний не поспішає виконати його прохання або тому, що прохання не на користь послужить прохачеві, або ж відкладає виконання прохання для того, щоб змусити прохача частіше молитися й привчити його до терпіння для більшої нагороди.

Немає ні найменшого сумніву в тому, що часто найкращий батько не поспішає дати своєму синові або дочці те, чого вони просять, щоб випробувати їхню прив’язаність до себе та навчити їх корисної терплячості, що заслуговує на більшу винагороду, ніж нетерпіння й образа після першої ж відмови.

Тим більше властиво так чинити з нами Всезнаючому Отцю Небесному. Ми б перестали зовсім молитися Богові або молилися б вельми рідко, й так, у разі потреби, і навряд чи знайшлося б у нас скільки-небудь терпіння, якби Бог негайно нам дарував усе, чого б ми не побажали від Нього.

Нам набагато корисніше й невеликі дари Божі набувати тривалими та частими молитвами, ніж швидке після молитви виконання її; бо безперестанна молитва сама по собі – вже найбільший дар Божий, а крім того вона робить гідним того, хто молиться, більшої милості – втіхи та миру душевного.

Таке багаторазово повторене, але не почуте Богом прохання багатьом праведникам приносило найбільшу тишу та спокій у серці.

Цар Іудейський Давид, коли пророк Нафан викрив його в гріху та оголосив волю Божу про смерть зачатої в гріху дитини від нього, молився довго й постив, проливав сльози, падав на землю перед Богом, благав Його про порятунок від смерті народженого сина; але коли почув він, що син його помер, негайно ж заспокоївся: перевдягся зі скорботної одежі в святкову, пішов до дому Божого й вклонився Богові²⁰(див. 2Сам. 12:14-23).

Христос, Боголюдина, після звершення втретє молитви в саду Гефсиманському про відхилення від Нього смертної чаші, повністю віддавши Себе на волю Отця Небесного, спокійно сказав учням Своїм, що були обтяжені сном: встаньте, підемо: ось, наблизився той, хто зраджує Мене²¹(Мф. 26:46).

Отже, часто буває, що непочута молитва приносить заспокоєння розуму та серцю, звідки й можемо пізнати волю Божу, що не в виконанні того, що ми просимо, а в цілковитому відданні себе на волю Божу щодо прошуваного предмета відкривається благовоління Боже.

Ілій, священник іудейський, коли йому Самуїл сказав про те, яку кару Бог визначив дому Ілііну та його дітям, смиренно сказав: Він – Господь, і що Йому завгодно, нехай сотворить²²(1Сам. 3:18); немов би висловився так: “Неприємне для мене твоє оголошення суду Божого, о Самуїле, але так як мені відомо, що це – воля Божа, то охоче приймаю твої слова та пізнаю в них волю Божу: я й мої сини отримуємо покарання за справами нашими, за вироком суду Божого, якому ніхто опиратися не має права; нехай зробить Господь усе те, що найсвятішій Його волі завгодно: ми – раби, Він – Господь; ми злочинні багато в чому; Його діло – виправляти наші гріхопадіння праведним покаранням”.

Коли апостол Павел ішов до Єрусалима через Кесарію й кесарійські християни, знали з пророцтв, що в нього в Єрусалимі буде багато неприємностей і скорботи від іудеїв, забажали відхилити його від наміру продовжувати свій шлях туди, то на слізне їхнє прохання Павел відповів: “Що ви робите? Що плачете і засмучуєте серце моє? Я не тільки хочу бути в’язнем, а готовий померти в Єрусалимі за ім’я Господа Іісуса. Коли ж ми не змогли умовити його, то заспокоїлись, сказавши: хай буде воля Господня!²³(Діян. 21:13-14).

Це єдине, вірне заспокоєння душі, якщо не буде почута наша молитва, наші прохання, молитися про одне: ” Хай буде воля Господня”.

Заповідь сьома

Ніхто з тих, хто перебуває в живих, не може точніше дізнатися волю Божу щодо вчинків, які він робить, як тільки той, хто щиро, сердечно бажає в усьому чинити згідно з волею Божою.

Таке бажання його буде істинно служити йому керівною ниткою в лабіринті для усунення незручностей і помилок, які трапляються йому на шляху, в розумінні волі Божої в майбутній справі.

Охоплений таким старанним бажанням діяти з волі Божої або обирати вгодну Богові з двох якихось справ, хто сумнівається, яке починання узгоджене з волею Божою, нехай молитовно звертається до Бога, кажучи від усієї душі, від усього серця:

“Господи! Якби я точно знав, що Тобі вгодне, нехай зроблю те саме неодмінно, і зробив би я, і тому вірю, що Ти невидимо вкладеш у серце моє думку, вгодну Тобі”.

Виливши перед Всевидячим своє серце, він може чинити так, як йому видається кращим, обирати те чи інше, відклавши всякий сумнів: він не прогнівить Бога, бо найлюбовнолюбніший Отець не залишає такого люблячого сина впасти в оману.

Якщо не знайдеться людини, здатної до повчання, Бог посилає доброго Ангела, як послав Він Ангела уві сні до Йосифа, коли останній розмірковував і не міг зрозуміти, що робити з зарученою йому Дівою у вельми важливій справі.

Так само був посланий Ангел до трьох східних царів, які йшли на поклоніння Немовляті, що лежало у вифлеємських яслах, щоб напоумити їх не виконувати втішних повчань царя Ірода та іншим шляхом повернутися у свій бік.

Аврааму, рабині Агарі та багатьом іншим людям посилалися Ангели на допомогу для відхилення їх від різних оман, або замість Ангелів посилалися вірні люди для настанови.

У 324 році імператор Костянтин Великий, покинувши Рим, почав було будувати нову столицю в Гелії; за Промислом Божим неугодним було його починання, і щоб змінити його та вказати місце для побудови нової столиці, Бог дивовижно влаштував так, що знаряддя будівельні та матеріали для спорудження міста в одну ніч невидимою силою перенеслися з Азіатського берега протоки на Європейський – до Фракії, як оповідають про це Бєда та Гліка. Зонара додає ще, що орел, схопивши в дзьоб приготований архітектором план міста, перелетів із ним через протоку й опустив його біля Візантії.

Таким чином, Бог ніколи не відмовляє відкривати в той чи інший спосіб волю Свою тим, хто щиро прагне знати й виконувати її; бо людинолюбний Святий Дух Премудрості, Він віддаляється від лукавства як істинний споглядач нашого серця і, як всеосяжний, знає кожне наше слово, чи воно істинне, і всім тим, хто кличе Його, щедро подається²⁴(пор.: Прем. 1:5-7).

Господь близький до всіх, хто справді шукає Його, і відкриває їм волю Свою чудовим і найсолодшим повчанням: Волю тих, хто боїться Його, Він сповняє, і благання їх чує та їм допомагає²⁵(Пс. 144:19), тобто береже від усяких оман чи помилок і небезпек.

Свт. Іоанн Тобольський. Іліотропіон