Настав час пробудження. Епоха контролю та поневолення
Ми живемо в епоху, яка характеризується різким та швидким переходом від диктатури охорони здоров’я, встановленої під час пандемії, до нової форми електронного тоталітаризму, де людина наражається на загрозу повного знеособлення.
Цей феномен не є просто політичним чи соціальним. По суті йдеться про глибоку богословську проблему.
Духовне життя, свобода особистості та можливість людини жити в спілкуванні з Богом перебувають під загрозою цього нового режиму, який, незважаючи на всі технологічні прикриття, є нічим іншим, як новою формою поневолення.
У період пандемії було введено суворий режим контролю, що ґрунтується на ілюзії, що держава може гарантувати здоров’я та порятунок людини за допомогою обмежень, заборон і масової ізоляції.
Вперше в новітній історії було заборонено доступ до храмів, участь вірян у обрядах, повноцінне життя Церкви. Людина, як усередині, так і поза храмом, розглядалася як джерело небезпеки, а суспільство перетворилося на простір тотального контролю, підозрілості та ізоляції.
Цей досвід не був випадковим. Він став прообразом нової реальності: електронної диктатури, де логіка тотального контролю тепер застосовується до всіх аспектів життя.
Так звана «цифрова держава» не створена для того, щоб служити громадянинові; вона створена для того, щоб обмежувати його, контролювати, стежити за ним і, зрештою, маніпулювати ним.
Людина перетворюється на номер, на набір даних, на статистику. Вона втрачає своє обличчя. І це найтрагічніше з усього.
Сучасні загрози свободі більше не зводяться до політичних режимів, заснованих на насильстві, але проникають тоншим і всеосяжним чином саму структуру людського буття під маскою комфорту, технологій та інформації.
Таким чином, людина стає передбачуваною та контрольованою завдяки постійному збору біометричних та психологічних даних.
…людина стає передбачуваною та контрольованою завдяки постійному збору біометричних та психологічних даних.
Штучний інтелект та алгоритми беруть на себе завдання пізнати людину краще, ніж вона сама знає себе.
Йдеться про «внутрішній контроль», за якого свобода волі скасовується не шляхом примусу, а шляхом програмування та підпорядкування.
Однак Православне богослов’я сприймає людину не як біологічну чи соціальну одиницю, а як неповторну та унікальну істоту.
Святитель Григорій Богослов пише, що сенс людського життя полягає у поєднанні з Богом.
Людська особистість – це не просто набір фізичних чи психологічних характеристик; вона розкривається у вільній і усвідомленій взаємодії з Божественним.
Людина стає повноцінною особистістю лише тоді, коли вона долає свій егоїзм і входить у спілкування з Богом, що засноване на любові та свободі.
Людина стає повноцінною особистістю лише тоді, коли вона долає свій егоїзм і входить у спілкування з Богом, що засноване на любові та свободі.
Саме цю свободу покликана захищати Церкву сьогодні. Тому що, як наголошує святитель Афанасій Великий: «Бог не створив людину рабом, але вільним».
А преподобний Максим Сповідник додає: «Свобода людини є дія Божественного закону у світі».
Коли ж людина втрачає можливість вибирати, сповідувати істину, жити по совісті, тоді під загрозою опиняється не лише її політична свобода, а й її спасіння.
Коли ж людина втрачає можливість вибирати, сповідувати істину, жити по совісті, тоді під загрозою опиняється не лише її політична свобода, а й її спасіння.
Свобода з погляду богослов’я — це якесь абстрактне поняття. Це умова, необхідна участь людини в таїнстві обоження.
Цьому поняттю чуже безособове, масове, цифрове управління людьми. Тому що Бог спасає не «групи» чи «сукупності» людей, а кожну окремо взяту людину.
Він звертається до людей не за номерами, а на ім’я. Сам Христос каже: «Я є пастир добрий; і знаю Моїх, і Мої знають Мене»1(Інн. 10, 14). У цьому знанні присутні взаємини, присутня повага та присутня особиста любов.
На іншому полюсі знаходиться тоталітаризм, чи то в медичній чи цифровій сфері, який прагне знищити наш зв’язок із Богом.
Перетворення людини на бездушний елемент системи веде до згасання її духовного життя, підпорядкуванню свідомості зовнішнього контролю та повній втраті свободи.
Пророчий голос Отців попереджає: «Істина так само несумісна з брехнею, як і свобода з примусом» (прп. Іустін Попович).
Сучасні соціологічні дослідження влади та контролю демонструють, що кожна соціальна система формує механізми влади, які підпорядковують собі тіло та розум людини, часто непомітно для неї самої.
… кожна соціальна система формує механізми влади, які підпорядковують собі тіло та розум людини, часто непомітно для неї самої.
На відміну від минулих часів, коли контроль спирався на фізичне насильство, сучасне управління здійснюється через невидимі та технологічні механізми.
Ці засоби роблять громадян повністю прозорими для держави, але при цьому стирають їхню індивідуальність. Головною метою стає «управління населенням», а не турбота про добробут кожної людини.
Головною метою стає «управління населенням», а не турбота про добробут кожної людини.
Сучасний контроль перемістився всередину людини, ставши частиною її самої.
Люди тепер самі вчаться керувати собою, щоб відповідати вимогам системи без зовнішнього примусу.
Християнство ж пропонує зовсім інший підхід: воно закликає не до самоцензури чи обмеження, а до щирого покаяння.
Не до пасивного підпорядкування воно кличе, а до активного внутрішнього перетворення; не до формального, механічного послуху, а до усвідомленого й живого єднання з Божою волею.
Церква має відстоювати свободу віруючих. Вона не може погодитися з тотальним використанням цифрового обліку, який об’єднує всі особисті дані в єдину цифрову систему.
Неприпустимо, щоб державні органи мали доступ до даних про банківські рахунки, стан здоров’я, податковий статус та віросповідання кожної людини, а також могли керувати її життям на основі цієї інформації.
Це не просто технологічний прогрес. Це знищення особистої незалежності, свободи вибору та духовної ідентичності.
Неприпустимо, щоб державні органи мали доступ до даних про банківські рахунки, стан здоров’я, податковий статус та віросповідання кожної людини, а також могли керувати її життям на основі цієї інформації. Це знищення особистої незалежності, свободи вибору та духовної ідентичності.
Демократія, колись заснована на свободі та рівності, поступово поступається місцем тоталітарним тенденціям, як м’яким, так і жорстким.
Це відбувається через відсутність реального контролю та підзвітності влади. Суспільство позбавлене можливості брати участь у ухваленні рішень через діалог; закони приймаються без урахування моральних переконань громадян, а Церкву розглядають не як тіло Христове, а як інструмент державного регулювання.
…закони приймаються без урахування моральних переконань громадян, а Церкву розглядають не як тіло Христове, а як інструмент державного регулювання.
Церква покликана протистояти знеособленню людини, перетворенню її на номер.
Вона не має права миритися з системою, яка, коли прикривається прогресом, зазіхає на свободу, підкоряє собі людину та руйнує її духовну сутність.
Церква не може змиритися з технократичним підходом, який викидає Бога зі сфери життя. Писання попереджає: «Настануть тяжкі часи»2(2 Тим. 3, 1).
Цей час уже настав. Церква має стояти на варті істини та свободи, а не пасивно спостерігати за перебігом історії.
Святитель Іоанн Златоуст навчає, що Церква є «загальною лікарнею» не лише для душ, а й для громад.
Сьогодні суспільство хворе, і його хвороба має екзистенційний і духовний характер. Воно рухається до стану тотального нігілізму, де технології підміняють моральні принципи, а велика кількість інформації витісняє мудрість і віру.
У цих умовах Церква повинна нагадувати, що справжнє суспільство неможливе без Бога, і що будь-яке насильство, що розриває особистий зв’язок людини з Творцем, є руйнівним для душі.
У той час як соціологія контролю прагне «нормалізації» — формування стандартизованої та передбачуваної поведінки, яка робить індивідів легко замінюваними, Церква пропонує альтернативу.
Вона проголошує свободу Духа, аскетику — як опір зневаженню чеснот; святість – як подолання гріховного впливу миру, що нав’язується людині ззовні.
Це глибоке протистояння має ключове значення: йдеться не про формальні адміністративні рішення, а про справжню духовну боротьбу.
Як єпископ Церкви, я вважаю, що мій обов’язок — не лише спостерігати за тим, що відбувається, а й відкрито заявляти про свою позицію.
Ми не можемо допустити, щоб людина перетворилася на безликий номер, щоб її повсюдно реєстрували в цифровому вигляді та підкоряли вимогам бездушної тоталітарної системи, чужої Богу й ті, що пригнічує людську особистість.
З Писання ми знаємо, що «настануть тяжкі часи»3(2 Тим. 3, 1). Ми не маємо права мовчати перед лицем лих, що насуваються.
Церква покликана бути ковчегом свободи, виступати проти будь-якого посягання на людську гідність і, як наслідок, на традиції суспільства.
Їй слід знову сповістити про безцінність людини, створеної по образу Божому, оберігати святість її свободи й нагадати всім, що справжнє спасіння отримується не через алгоритми й машинне навчання, а виключно в єднанні з Христом.
Настав час пробудження. Настав час сповідання віри.
Митрополит Керкірський, Паксійський та Діапонтійських островів Нектарій
