День пам’яті преподобних Симеона та Іоанна

21 липня/3 серпня Православна Церква вшановує пам’ять преподобних Симеона, заради Христа юродивого та сподвижника його Іоанна.

Святі Симеон і Іоанн товаришували з дитинства. Вони належали до багатих сімей і жили в VI сторіччі в сирійському місті Едессі.

Одного разу 30-річний Симеон, що був неодружений і жив із матір’ю, та 24-річний Іоанн, який нещодавно вступив у шлюб і жив із дружиною та батьком, вирушили в Єрусалим на поклоніння Чесному Древу Хреста Господнього.

Під час зворотного шляху друзі розмовляли про спасіння душі. При цьому вони послали слуг із кіньми вперед, а самі йшли пішки.

На березі Йордану Святі побачили чернечі обителі та загорілися бажанням зректися світу та провести життя в чернецтві.

На роздоріжжі вони зупинилися й почали ревно молити Господа вказати шлях, яким їм слід іти.

Після молитви подвижники кинули жереб, який вказав на дорогу, що йде до монастирів.

Друзі вирішили ввійти в обитель, ворота якої будуть відчинені.

Тоді Господь з’явився ігумену монастиря преподобного Герасима на ім’я Никон і повелів відкрити двері огорожі, щоб увійшли Його вівці.

Ігумен Никон відкрив ворота, зустрів мандрівників і ввів їх у обитель. Невдовзі святі прийняли чернечий постриг.

Через деякий час у Симеона виникло бажання жити пустельником. Іоанн вирішив іти зі своїм другом.

За божественним одкровенням ігумен Никон дізнався про намір подвижників і, коли вони хотіли залишити монастир, сам відчинив їм ворота та з благословенням відпустив у пустелю.

Спочатку Симеону й Іоанну доводилося сильно боротися проти ворога роду людського, який навіював їм тугу за близькими, залякував їх і вводив у стан розслаблення та лінощів.

Пустельники ж продовжували йти обраним шляхом і перебували в пості та молитві. Згодом спокуси припинилися.

Господь відкрив Преподобним про смерть матері Симеона й дружини Іоанна та унаслідування ними Царства Небесного. Подвижники втішилися тим і зраділи.

Преподобні жили в пустелі 29 років і досягли безпристрасності.

Тоді Симеон вирішив іти в мир, щоб послужити людям. Іоанн захотів залишитися в пустелі. Друзі розсталися зі сльозами.

Симеон побував у Єрусалимі, а потім прибув у Емессу. Щоб люди не прославляли його, він взяв на себе подвиг юродства.

За дивацтва Святого сварили та били. Він же чудесно зцілював хворих, виганяв бісів і прозирав майбутнє.

Людей, які не вірили в Бога, Преподобний приводив до віри, а грішників спонукав до покаяння.

Коли до Іоанна за порадою та молитвами приходили в пустелю люди, він направляв їх до свого духовного брата, юродивого Симеона.

За три дні до кончини Симеон замкнувся у своїй халабуді, де крім хмизу нічого не було. Він провів час до смерті в ревній молитві, а потім помер.

Деякі міські бідняки прийшли до Святого й знайшли його мертвим. Вони без належного церковного співу віднесли мощі покійного на місце погребіння безхатьків і мандрівників. Коли несли тіло Святого, дехто з людей чули церковний спів.

Невдовзі віддав душу Господу й преподобний Іоанн. Незадовго до смерті Симеон бачив над головою друга вінець з надписом: «За пустельницьке терпіння».

Слава Богу вовіки. Амінь.