Ознаки того, що ми любимо Господа

Чи почули ви, браття, те, що читалося наприкінці нинішнього Апостола? Каже там святий Павло до Коринф’ян: «Хто не любить Господа Іісуса Христа, нехай буде проклятий, маран-афа»!¹(1Кор. 16:22).

Зупинившись на цьому грізному вироку думкою, я спочатку хотів запросити вас – подякувати Господу від радості, що вирок цей має минути – не торкатися – нас, як Християн.

Бо ми тому Християни, що Христові; а якщо Христові, то, звичайно, перебуваємо в любові Його, як і Він у нашій.

І Апостол не припускає відсутності любові до Господа в Християнах, і цим страшним судом вражає тільки тих, які залишаються поза спілкуванням з Христом.

Нехай страшаться тому цього вироку, гадав я, язичники і невірні, – що чужі Христу та позбавляють себе усіх благ, які даровані нам у Господі, а не ми, покликані бути причасниками Божественного в Христі єства. – Але потім підійшли думки неспокійні й за себе, й за інших. – Ну, а як і в нас немає любові! – Вона має бути; але може і не бути, – і відсутністю своєю віддавати нас на засудження, яке промовив Апостол.

Увійдемо ж у себе, щоб визначити, чи є в нас любов; і якщо виявиться, що її немає, або вона слабка, потурбуємося запалити її, щоб не бути засудженими разом із тими, хто не любить Господа.

Чи є в нас любов до Господа, – серце скаже.

Дії звичайної між нами любові

Бо якщо любимо кого з людей, тепле почуття до цієї людини дає нам знати про цю любов. Так і про любов до Господа дає нам знати тепле ставлення та спрямування до Нього думок і серця.

…про любов до Господа дає нам знати тепле ставлення та спрямування до Нього думок і серця.

Хто кого любить, той того невпинно тримає в думці.

Хто кого любить, той намагається догоджати тому в усьому, бажання його дізнаватися та випереджувати виконанням.

Хто кого любить, той на того в усьому покладається й упевнений, що не буде ним залишений.

Хто кого любить, той себе до нього та його до себе прилучає.

Хто кого любить, той за того стоїть, – і нікому не дозволить не лише робити, але й казати щось проти нього.

Хто кого любить, той про справи його дбає й усякий збиток від нього відхилити намагається.

Хто кого любить, той того прославляє та радіє, коли ім’я його славиться всюди.

За цими діями звичайної між нами любові судіть і про любов до Господа.

Якщо любимо, то…?

Якщо тримаєте невпинно Господа в думках, то ви Його любите; а якщо не тримаєте або мало тримаєте, – не любите або мало любите.

Якщо ревнуєте в усьому догоджати Господу точним виконанням волі Його, вираженою у святих заповідях Його, то ви Його любите. А якщо не ревнуєте про те або мало ревнуєте, то не любите або мало любите.

Якщо маєте тепле почуття до Господа, – так що одне ім’я Його солодкістю духовною сповнює серце ваше, то ви Його любите. А якщо не маєте його або мало маєте, то не любите або мало любите.

Якщо носите в серці глибоке запевнення, що Господь є ваш Господь, і ви Його, – і що Він ніколи не залишить вас, ні в цьому житті, ні в майбутньому, – запевнення, яке є плід і слід любові, – то ви Його любите. А якщо немає у вас цього або мало є, то ви Його не любите або мало любите.

Якщо ви готові стояти за Господа до покладення життя й терпіти не можете, щоб хто не лише робив і говорив, але й думав щось проти Нього. Якщо дбаєте про справи Господні – про святу Церкву та про усе, що в ній перебуває заради спасіння нашого, і всякий від них збиток відхилити намагаєтеся. Якщо радієте помноженню слави імені Христового по всій землі, через поширення та затвердження істинної віри в Нього, – про все ж протилежне цьому нарікаєте, тужите й роздираєтеся душею; то ви Його любите. А якщо цього немає у вас або мало є, то ви Його не любите або мало любите.

От ознаки! За ними судіть, чи є у вас любов чи ні.

І якщо є, радійте й ще найсильнішою її зробити поревнуйте; а якщо немає або мало є, повболіваєте та злякайтеся, – і запалити її поспішіть.

Як же не любити такого Господа?!

Адже як не любити Господа й Спасителя нашого? 

Він Сам прийшов до нас на землю, і в образі Раба спасіння наше здійснив. 

Він Церкву святу влаштував і Духом благодаті її сповнив. 

Він кожного з нас призвав до рятівних Своїх благ; кожному простив і прощає гріхи; кожному дає дар Святого Духа; кожного живить Своєю пречистою Плоттю і Ков’ю; кожного доглядає як мати – дитя; про кожного піклується й усі сліди життя його наглядає та влаштовує; до кожного наближається й кожного носить ніби на руках Своїх.

Як не любити такого Господа?! – Він не загальний тільки є Спаситель, а мій і твій, – і кожного особисто.

Душу кожного приймає, в душу кожного вкладає благі думки, душі кожного подає міць і силу на здійснення благих справ і неухильний потяг прямим шляхом до Нього, яким би він тернистим не був. 

Як же не любити такого Господа?! Людей-благодійників любимо, Бога Всеблагодійника як не любити? 

Людей-опікунів любимо, Бога Всепопечителя, як не любити? 

Людей-охоронців любимо, Бога Всехоронителя як не любити?..

Він раніше нас полюбив, щоб навчити нас любові та зробити безмовною нашу до Нього нелюбов.

Сприйми почуттям свідчення любові Божої до тебе, – і побачиш, як винна твоя нелюбов до Нього, і як справедливе суворе засудження за неї.

Почувши це хтось, можливо, байдужим залишиться, а інший ще більше вдасться до недбальства. 

І байдужість злочинна, і недбання засудження гідне. Недаремно промовлено це грізне слово через Апостола Духом Святим! – І воно, звичайно, не перейде. Прокинься, сплячий, і устрашися.

Але не для того, щоб до недбання вдатися, а щоб почати зі страхом і трепетом звершувати своє спасіння. 

Жити, щоб виправити несправне

От ще Господь дає жити – навіщо? Щоб ми могли виправити несправне.

Як виправити? Це Він у слові Своєму дає нам чути.

Чув слово? – Навчися, і ходи за вказівкою Його. – Нині слово цього навчає; а по смерті воно судити буде. 

Так, поки є життя, поспішай вийти з-під грізного слова. – І знову до зайвого страху вдаватися не слід.

Страх мати потрібно, але настільки, щоб він збуджував до Боговгодної діяльності, а не пригнічував сили.

Хто занадто боязкий, той із самої боязні нехай бере запевнення, що в ньому є вже зачатки рятівного налаштування, – зачатки любові. – Любов міри свої має, і на всяку з них вона є любов, – і суду нелюбов’ю промовленого не заслуговує, а, навпаки, відхиляє його.

Любов до Господа поєднує всі наші стосунки в Ньому. Господа от що ми повинні мати! – Вірувати, що Він є наш Господь, і ми Його, – бути упевненим, що Він не залишить нас не в цьому, не в майбутньому житті, та до Нього приліпленим мати своє серце. – Тут сім’я і корінь святого та боговгодного життя. – У цьому виражається і любов; – і в якій мірі є ці налаштування, у такій є і любов. Коли запалюєш і прославляєш їх, – будеш запалювати й прославляти любов.  Стань же в них і живи їх.

Народжені в Господі Іісусі до нового життя

Скажу ще одну думку. 

Народжений того, хто його породив, природно любить. – Ми усі народжені в Господі Іісусі до нового життя.

Не подумки вважаємося народженими, а дійсно відроджені в Ньому. Це означає, – не можемо не любити Його.

Якщо не бачимо самі, й інші в нас не бачать цієї любові, – це тільки тому, що ми не виявляємо сил християнських. – Почнімо виявляти їх, – розбудимо любов; збуджена любов почне зі свого боку дієвіше збуджувати сили християнські до діяльності, – і їх діяльністю сама буде рости й міцніти. 

Християнські сили є; розуміння Бога та розуміння речей Божественних, ревнощі про виконання заповідей і молитва з благоговійною участю в усіх чинах і священнодіяннях Церковних. – Приводь у рух сили ці, й кожна з них прямо приведе тебе у сферу любові до Господа.

Як це, – справа покаже; – тільки почни. Скажу тільки, що цей діяльний шлях до любові, коли утверджується на благодатному народженні, є шляхом найнадійнішим, швидким і полегшує самого себе.

Милостивий Господь нехай пошле нам Духа Свого, щоб Він силою Своєю сповнив нас любові до Нього Єдиного!

Зі свого ж боку дамо обіцянку, що не присиплятимемо та не заглушатимемо того, що Ним дається та вселяється, а будемо запалювати, вправляти, діяти за тим, – і, вірно, незабаром, станемо сосудами блаженної любові. Амінь.

Святитель Феофан Затворник Вишенський. 6 вересня 1864 року