День пам’яті преподобного Павла Ксиропотамського
28 липня/10 серпня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Павла Ксиропотамського.
Святий Павло, у Святому Хрещенні Прокопій, був сином благочестивого візантійського імператора Михаїла Куропалата (811–813) і його дружини Прокопії, дочки імператора Никифора І Геніка.
Він здобув прекрасну освіту та став одним із найосвіченіших мужів свого часу.
Складені Прокопієм Слово на Введення в храм Пресвятої Богородиці, канон Сорока мученикам, канон Чесному Хресту й інші твори прославили його.
Однак Святий не захопився вченістю та марною славою цього світу, змінив свій багатий одяг на вбоге руб’я та прийшов на Афонську Гору.
Там на місці Ксиропотаму в руїнах розореного монастиря, заснованого колись царицею Пульхерією на честь 40-ка мучеників, він збудував собі келію.
Від пустельника Косми Преподобний прийняв чернечий постриг із іменем Павло.
Будучи смиренним, угодник Божий приховував свою вченість, але все одно прославився своїм суворим життям і подвижництвом.
Його почали називати Павлом Ксиропотамським, а монастир, де він подвизався, і нині називається Ксиропотамом (Сухим потоком).
Коли імператор Роман зійшов на престол, то з почуття родинної любові наказав розшукати Павла, після чого через Прота Афонської Гори ледве впросив його прибути в Константинополь.
Преподобному влаштували урочисту зустріч. Хоча Павло з’явився серед придворного блиску та величі в подертій рясі, вельможі з пошаною припадали до нього та просили благословення.
У той час імператор страждав від тяжкої хвороби. Павло звернувся з молитвою до Господа, поклав на хворого свої руки та зцілив його.
Імператор Роман не хотів розлучатися зі Святим, дозволив йому поводити себе при дворі згідно з аскетичними правилами й обітницями відлюдницького життя та доручив йому виховання і навчання своїх дітей.
Павло томився в Константинополі та не знаходив собі втіхи. Тоді імператор відпустив Преподобного на Святу Гору й за його проханням відбудував заснований царицею Пульхерією монастир. Також він дарував Павлу велику частину Животворящого Дерева Хреста Господнього, яку згодом поклали на престолі в соборному храмі відбудованого монастиря.
Невдовзі в Ксиропотамську обитель зібралося багато монахів, які бажали подвизатися під керівництвом Святого.
Павло доручив управління обителлю одному з монахів, а сам поселився у віддаленій пустелі.
Безмовність Преподобного порушили його учні, й він за сприяння імператора заснував новий монастир на честь великомученика Георгія, в якому став настоятелем. Туди Святий також приніс часточки Чесного Древа Хреста Господнього.
Павло отримав одкровення про свою кончину, скликав братію обох монастирів і промовив останнє слово повчання.
У день смерті він причастився Тіла й Крові Христових, після чого віддав душу Господу.
Тіло Преподобного за його заповітом хотіли поховати на півострові Лонгос, що розташовувався навпроти Афонської Гори. Проте на це не було Божої волі.
Корабель прибило хвилями до берегів Константинополя, де імператор і патріарх із благоговінням взяли чесні мощі та поклали у Великій церкві. Після розорення Константинополя хрестоносці перенесли мощі Павла до Венеції.
Слава Богу вовіки. Амінь.
