Поради на Успенський піст
З 14 по 28 серпня православні християни готують себе постом до другої православної Пасхи – свята Успіння Пресвятої Богородиці. Публікуємо деякі поради архієпископа Іони (Черепанова), які допоможуть вірянам з користю для душі пройти цей піст і з радістю зустріти велике Богородичне свято.
________________________________________________________________
- Правильно розставляйте пріоритети. Якщо Христос — на чільному місці, то й піст — на радість.
Літо – час відпочинку та певної духовної розслабленості, коли людина налаштовує себе на ледарство, відпочиває від своєї праці. Часто їй буває важко зосередитись на тому, щоб утримуватися, постити. Виникають стосовно цього нарікання й на адресу Успенського посту.
Але якщо людина живе іншими пріоритетами, якщо цінності зміщені, якщо більш важливе місце займає відпочинок, розваги, комфорт, тоді, звичайно, піст стає дуже складним і перетворюється вже на якусь дієту, яку важко здійснити.
- Розумійте правильно церковнослов’янські вирази. «Постімося приємним постом» — не нам приємним, а тим, який приймає Господь.
Церква закликає: «Постімося постом приємним, приємним Господеві». У цьому випадку слово «приємним» означає не щось приємне нам, а те, що Господь приймає.
Господь приймає той піст, який звершується з радістю, у чистоті серця, з бажанням постити, а не з напругою, ремствуванням і вигадками, як це часто буває серед деяких православних.
- Не шукайте виправдань порушення посту та не зодягайте їх у цитати зі Святих отців.
Завдяки доступності інформації в Інтернеті зараз можна знайти будь-яку цитату істориків Церкви або Святих отців, якою можна виправдати той чи інший гріх. Вирвана з контексту всього православного життя цитата може виправдати практично будь-яку людську неміч.
Але ми знаємо слова Псалтирі, які звучать по-слов’янськи так: «Нє уклоні сєрцє моє в словєса лукавствія, нєпщєвати віни о грєсєх».
«Непщування» — це пошук виправдань. І ми молимося разом зі святим пророком Давидом, щоб Господь не ухилив наше серце в лукаві словеса шукати виправдання наших гріхів, у тому числі й порушення Успенського чи інших постів.
- Якщо відступили від посту, принесіть покаяння та знову спробуйте дотримуватися його так, як належить православним християнам.
Якщо трапився якийсь відступ, треба не виправдовувати себе, не заспокоювати, а зі сокрухою в серці сказати: «Господи, пробач нас, ми були нестримні. Господи, помилуй! Господи, дай нам залишок посту провести так, як належить православним християнам». Щоб посправжньому зустріти з радістю Богородичну Пасху – приставлення до Господа Його Пречистої Матері – Діви Марії. - Не плутайте: дерево гріхопадіння до яблука не має жодного стосунку.
У багатьох людей яблуко асоціюється з гріхопадінням Адама та Єви в раю, а також із освяченням на свято Преображення.
Почнемо з того, що у православній традиції плодом гріхопадіння є зовсім не яблуко, а смоква. У Біблії немає згадки про те, яким саме було дерево.
Але православні отці, зокрема ті, що склали синаксар (повчання до тих чи інших найбільш значущих служб Великого посту), вважають, що саме смоковниця (інжир) і була тим деревом, через яке все сталося.
Вони пояснюють, чому саме смоковниця та її плоди є символом гріха. Кожен їв інжир і знає, що поки їж, дуже приємно та смачно. Але після, особливо, якщо з’їсти багато, виникає печія в порожнині рота.
Святі отці тлумачать, що гріх подібний до інжиру, тобто до смокви. Поки людина їсть її, вона здається солодкою та приємною, але після вчинення гріха вся гіркота виступає назовні.
Людина відчуває докори совісті й тужить за скоєним. Тому Святі отці й вважають, що древом гріхопадіння була саме смоковниця.
Вони далі розвивають свою думку та вважають, що смоковниця, яку прокляв Христос і яка засохла за словом Господа, безпосередньо пов’язана з древом гріхопадіння.
Власне, гріхопадіння до тих плодів, які людина куштує, стосунку не має. Тому що гріхопадіння — це прояв вільної волі людини.
Адам із Євою свідомо обрали злочинне нехтування Божою заповіддю. А плоди, які ми куштуємо, дані Господом людині на радість, на їжу.
- Пам’ятайте: плоди для освячення в храм приносять на знак подяки Богу, а не для того, щоб вони там набули якихось особливих властивостей.
Господь міг би створити плоди непоказними чи несмачними, але поживними та корисними. Однак, люблячи людину, Він зробив їх привабливими для нас, зробив так, що під час смакування, завдяки нашим смаковим рецепторам, які теж дав Господь, ми відчуваємо приємні відчуття, нам радісно їсти те, що Господь створив для нас.
На свято Преображення ми приносимо в храм перше від врожаю для того, щоб із вдячністю сказати Богові: «Господи, Ти створив все необхідне для нас, для нашого проживання на цій землі. Створив все “добро та красно” (як говориться по-церковнослов’янськи, тобто дуже добре, красиво та смачно). Ми приносимо ці плоди на подяку за те, що Ти дав можливість їх виростити, зібрати та скуштувати».
У цьому й полягає сенс освячення плодів — подяка Господу за новий урожай, а не в тому, що плоди освячуються та набувають якихось особливих властивостей. Ні, вони такими ж плодами залишаються.
- Не чекайте, доки яблука зіпсуються. Приносити плоди для освячення в храм можна в будь-який час, у міру їхнього дозрівання.
Плоди можна приносити до храму для благословення будь-коли. Якщо яблука швидкостиглих сортів, не можна чекати до Преображення, адже за цей час вони зіпсуються. Якщо Господь через мудрих селекціонерів влаштував так, що яблука зріють значно раніше, ніж у ті часи, коли було встановлено освячувати їх того чи іншого дня, то їх також можна принести до храму для благословення. Для того щоб показати Господу та сказати: «Дякую Тобі за цей урожай!» - Не профануйте Православ’я «яблучними» та «медовими» Спасами. Не можна свята безпосередньо пов’язані з нашим порятунком називати спрощеними назвами.
Православ’я – це релігія дуже чітких формулювань. У давнину, наприклад, буквально за одну літеру в слові «омоусіос» або «оміусіос», тобто «односущий» або «подобосущний», велися великі словесні баталії, збиралися Вселенські Собори. Наймудріші люди домагалися істини та не заспокоювалися, доки її не встановлювали.
У Православ’ї слід дотримуватись формулювань, які Церква вустами Святих отців донесла до нас.
І свято Преображення слід називати святом Преображення. Свято Винесення Чесних Древ Господа нашого Іісуса Христа треба називати саме так, а не “першим Спасом”, та інше.
Не можна профанувати Православ’я. Не можна задля псевдоблагочестивих народних традицій опускати Православ’я до побутового рівня, називати свята, безпосередньо пов’язані з нашим порятунком, спрощеними назвами.
- Завжди пам’ятайте, чим свято Преображення є таким важливим для нас.
Цього дня Господь не змінився, Він не став іншим перед апостолами, які побачивши невимовне світло від здивування впали на землю, закривши обличчя руками. Господь показав лише частину Свого Божества, Свого Божественного сяйва, й вони бачили це сяйво.
Це нетварне світло, яке Святі отці називають Фаворським (людям він був показаний саме на святій горі Фавор), може побачити кожен, хто щиро хоче жити во Христі та поєднує це бажання з певними діями – добрими справами, життям за Євангелієм.
Апостол говорив: «Подібні мені будьте, як я Христу» (1 Кор. 4, 16). Слова сміливі, але коли апостол таке написав, то й для всіх нас це можливо.
Якщо полюбимо Бога всім серцем, то або в цьому земному житті — якщо будемо якось особливо старанно подвизатися, або в майбутній побачимо славу Фаворського світла, яку бачили апостоли.
Ще раз наголошу: Христос не змінився на Фаворі, Він не став іншим. Ми знаємо, що у втіленні Він став таким самим, як ми, людиною, адже Він був і істинним Богом, і істинною людиною, з усім людським, крім гріха.
Навколишні не бачили за Його людською оболонкою Славу Божества, яку Він носив у собі, але в Преображенні Господь частково, трішки показав учням сяйво Своєї Божественної Слави.
- Прийдіть до Христа в день Його Преображення та з’єднайтеся з Ним, причастившись Його Тіла та Крові.
Прийти до Христа неможливо без виконання Його заповідей. І одна з найважливіших заповідей — про причастя Його Тіла й Крові. «А Іісус сказав їм: Істинно, істинно кажу вам: Якщо не будете їсти Плоти Сина Людського і пити Крові Його, то не будете мати в собі життя. Той, Хто їсть Мою Плоть і пив Мою Кров, має життя вічне» (Інн. 6, 53–54). Без цих слів Спасителя неможливо прийти до Нього.
Зараз піст, і все — і обмеження в їжі, і богослужіння Православної Церкви — сприяють тому, щоб підготуватися та приступити в день Преображення до таїнства Причастя. Це свято — одне з найбільш христоцентричних у Православній Церкві.
Цього дня обов’язково потрібно постаратися з’єднатися з Преобразившимся і Воскреслим Христом, причастившись Його Тіла та Крові.
Архієпископ Обухівський Іона (Черепанов)
