Шлях мучеництва можна виміряти тільки власними сльозами
Уся історія Церкви будувалася на подвигах. Коли ми читаємо про життя новомучеників і сповідників, ми взнаємо про досвід стояння у вірі, стояння за Христа. Про подвиги, які загартовують серця, перемагають смерть, зміцнюють Церкву розповідає митрополит Антоній (Паканич).
______________________________________________________________________________
– Владико, сьогодні, на жаль, серед «популярних святих» новомучеників зустрінеш не часто. Чому так відбувається?
– Не можу погодитись із Вашим твердженням. Мої спостереження свідчать про інше.
Наші співвітчизники глибоко шанують святих новомучеників і сповідників, які близькі нам за часом і навіть певною мірою за умов життя.
Водночас слід визнати, що дуже часто люди звикли шукати у святих допомоги у своїх життєвих справах та проблемах.
Напевно, не так просто просити благополуччя в того, хто заради Христа відмовився від щасливого та ситого життя.
Я думаю, святі новомученики докоряють нашому сумлінню, адже, не дивлячись на християнські переконання, наше серце все одно залишається належати цьому світу.
Сьогодні ми бачимо, як сучасна людина, яка живе в умовах споживчого суспільства, стає все менш здатною до стійкого перенесення труднощів та скорбот.
Але святитель Феофан Затворник вчить, що «за Господом, який проніс Хрест на Голгофу, не можна йти без хреста, і всі, хто йде за Ним, неодмінно йдуть із хрестом».
Це означає, що компроміс євангельського ідеалу з цінностями світу просто неможливий. Прагнення до Бога означає для нас подолання вітхої людини, звільнення від кайданів світу, виправлення в собі тієї колосальної спотвореності, яка виникла внаслідок гріхопадіння.
Шлях до Господа лежить через хрест.
І якщо ми чогось іншого в житті шукаємо – значить, ми дуже далекі від Євангелія, «бо де скарб ваш, там буде й серце ваше»1(Мф. 6: 21).
– Нині Церква переживає складні часи – це і захоплення храмів, і наклеп, і погрози. Наскільки актуальним для нас є приклад новомучеників сьогодні?
– Те, що ми спостерігаємо у деяких західних областях нашої Батьківщини, де захоплюються православні храми, а наших вірян побивають, священників із сім’ями виганяють на вулицю, інакше як правовим свавіллям не назвеш.
На адресу нашої Церкви звучать наклепи та погрози, які часом нічим не відрізняються за своєю логікою та контекстом від богоборчих ідей, що призвели у ХХ сторіччі до масових жертв та репресій.
Разом із тим, ми повинні чітко усвідомити, що насамперед від нас самих залежить майбутнє нашої Церкви.
…ми повинні чітко усвідомити, що насамперед від нас самих залежить майбутнє нашої Церкви.
Якщо ми не навчимося самим життям свідчити світові правду Божу, якщо, коли називаємо себе християнами, продовжимо шукати тлінних і тимчасових життєвих благ, то наша доля буде плачевною.
Новомученики відкрили своє серце для Христа, і всі спокуси цього світу перетворилися для них на порох. З такою мужністю вони переносили всі скорботи та гоніння, адже хтось живе з Христом, тому нічого не страшно.
У книзі Сергія Фуделя «Спогади» як епіграф наводиться чудовий уривок з його приватного листа:
«У Церкві з кожним роком все страшніше стояти, але чи не говорить це тільки про те, що поступово остаточно знімаються, здавалося б, незламні стіни якогось церковно-візантського християнства. Гефсиманський сад. Страшно? Так! Але в цьому саду Христос сказав учням: “Побудьте тут і пильнуйте. І це повинно зобов’язати наше серце, воно має прислухатися до цього голосу.”
Думаю, сьогодні ці слова звучать особливо актуально. Через сповідництво та жертовне слідування за Христом кожен християнин, коли звертається до них, отримує можливість і в своєму житті наблизитися до євангельського ідеалу.
– Часи гонінь – це можливість для кожного остаточно визначитися у своїй позиції: слідувати за Христом або зрадити Його.
Багато наших співвітчизників показали приклад стійкості у вірі за часів безбожного режиму. Вони зі смиренням прийняли всі скорботи, що випали на їхню долю: табори, знущання наглядачів, тортури та побиття, знущання. Вшанування новомучеників – це смислове дотримання їхнього подвигу. І насамперед – необхідність дати оцінку богоборчій владі… Прокоментуйте, будь ласка.
– Страшні події безбожних гонінь – це не привід декламувати пафосні ідеологічні сентенції.
Шлях мучеництва можна виміряти лише власними сльозами. Якщо ми не віддали жодної краплі власної крові за свою віру, то нам краще помовчати в благоговійному страху та повазі перед тишею та самотністю чужої Голгофи.
Якщо ми не віддали жодної краплі власної крові за свою віру, то нам краще помовчати в благоговійному страху та повазі перед тишею та самотністю чужої Голгофи.
Ця Голгофа нам не належить. Принаймні зараз. Про цей хрест можна дізнатися лише тоді, коли на нього сходиш. І лише після цього він стає твоїм. Все інше – фетиш та марнослів’я.
Оцінку історичним діячам і подіям, як і кожному з нас, дасть Сам Господь Бог.
Святі мученики та сповідники власними кістками лягли під жорна тоталітарної машини й тим самим хоч трохи, але все ж таки стримали згубний рух зла в цьому світі.
Дивлячись на своє життя, ми розуміємо, як далеко стоїмо сьогодні від цього подвигу. І все, що нам залишається, – молитися зі скрухою та каятися у своїх гріхах та немочах.
Попросимо в молитві в сонму святих новомучеників і сповідників міцності сил і сміливості, щоб віра наша була живою та дієвою, а хрест – радісним та рятівним.
Розмовляла Наталія Горошкова
