День пам’яті святителя Тихона Задонського

13/26 серпня Православна Церква вшановує пам’ять святителя Тихона Задонського, єпископа Воронезького.

Святий Тихон, в миру Тимофій, народився в 1724 році в селі Короцьку Валдайського повіту Новгородської губернії в бідній сім’ї дяка Савелія Кирилова.

Голод і холод…

Батько Святого рано помер, і матір залишилася вдовою з малолітніми дітьми.

Один багатий бездітний ямщик полюбив хлопчика й хотів його всиновити. Проте матір Тимофія не погодилася віддати сина, однак згодом через велику скруту повела дитя до ямщика. Її встиг наздогнати старший син Євфимій і на колінах благав не віддавати Тишу, при цьому він пообіцяв навчити його грамоти, щоб Тимофій міг стати дяком чи паламарем при якомусь храмі.

Дитинство Святого проходило у великій нужді, він їв один чорний хліб. Бувало йому доводилося працювати весь день в якого-небудь заможного селянина, щоб заробити вбогу трапезу. До 14-ти років Тимофій жив у батьківському домі. Матір Тимофія Домніка не могла забезпечити утримання сина в духовному училищі. Святого мали взяти на військову службу, для того йому попередньо потрібно було закінчити військове училище.

Новгородська духовна школа

Старший брат, що був причетником в одному з храмів міста, знову змилувався над Тимофієм і вирішив взяти його на своє утримання, хоча й сам був бідним. Його турботами в 1738 році Тимофія зарахували до Новгородської духовної слов’янської школи при архієрейському домі.

У 1740 році школу перетворили на семінарію, в яку, як одного з найбільш здібних учнів, прийняли Святого. Через нестачу вчителів декотрі предмети довелося вивчати декілька років, тому в семінарії Тимофій навчався 14 років.

Прийняття монашества. Викладацтво

У 1754 році Святий закінчив навчання та почав викладати спочатку грецьку мову, а пізніше риторику та філософію. Угодник Божий прагнув до чернецтва й остаточно вирішив стати монахом після видіння, коли побачив однієї травневої ночі відкриті небеса та дивне світло. У 1758 році Тимофій прийняв чернечий постриг із іменем Тихон. Його хіротонісали в ієродиякона, а потім в ієромонаха. Того ж року Святий став префектом семінарії.

Невдовзі за клопотанням Тверського архієпископа Афанасія отця Тихона перевели в Тверську єпархію. Він удостоївся сану архімандрита й почав управляти Жолтиковим монастирем.

Єпископство

У 1759 році Святого призначили ректором Тверської семінарії та настоятелем Отрочого монастиря. Якось під час Пасхальної Літургії архімандрит Тихон підійшов разом із іншими пресвітерами до архієпископа Афанасія та промовив: «Пом’яни мене, владико святий».

Владика забувся та відповів: «Єпископство твоє нехай пом’яне Господь Бог у Царстві Своєму».

Ті слова збентежили смиренного Тихона, а святитель Афанасій посміхнувся та побажав йому стати єпископом. Того ж дня митрополит Димитрій, головуючий член Синоду, і єпископ Смоленський Єпіфаній обирали вікарія в Новгород. Обрали сімох кандидатів і написали їхні імена. Обирати єпископа мали за жеребом.

Тоді єпископ Єпіфаній попросив дописати ім’я ректора Тверської семінарії. Митрополит Димитрій сказав, що Тихон ще молодий, але погодився додати і його ім’я до жеребкування.

Жереб кидали тричі, й тричі він випав на Тихона.

У 1761 році угодник Божий став єпископом Кексгольмським і Ладозьким, вікарієм Новгородської єпархії, й почав управляти Хутинською обителлю.

У 1763 році владика Тихон зійшов на Воронезький архіпастирський престол. У той час до складу Воронезької єпархії входили деякі міста Тамбовської, Орловської та Курської губерній і Земля Війська Донського.

У 1764 році Катерина ІІ провела секуляризацію церковних земель, і матеріальне становище єпархії погіршилося. Крім того спостерігався занепад духовної освіти та руйнування церковних будівель. У широких степах Дону переховувалася від переслідувань уряду велика кількість старообрядців і сектантів.

Святитель Тихон боровся з негараздами в церковному житті, споруджував і оновлював храми, дбав про розвиток духовної освіти, навертав людей до Православ’я. Йому належить ряд творів, зокрема «Про Таїнство Покаяння», «Нотатки зі Святого Письма для пробудження грішників від гріховного сну», «Настанови у взаємних обов’язках батьків і дітей», «Плоть і дух —  їх боротьба в людині».

У Воронезькій землі в той час зберігалися деякі язичницькі обряди. Щорічно звершувалося святкування на честь язичницького божества Ярили, що супроводжувалося навіженством і пияцтвом.

Якось єпископ Тихон прибув на мерзенне свято та присоромив його учасників. Потім Святитель влаштував всенародні збори в кафедральному соборі, викрив неподобство язичницького торжества й переконав людей назавжди відмовитися від нього.

Єпископ Тихон був надзвичайно активним і жодної вільної хвилини не витрачав даремно. Праця, турботи й відсутність відпочинку похитнули його здоров’я. Тому в 1767 році він вимушено пішов на покій.

На спокої

До 1769 року Святитель перебував у Толшевській Спасо-Преображенській обителі, а потім подвизався в Задонському монастирі. У той час він написав свої найкращі твори: «Правила чернечого життя», «Настанови тим, хто навернувся від суєтного світу».

Святитель Тихон проводив подвижницьке життя, ревно відвідував Богослужіння й цілковито присвятив себе служінню ближнім. Він збирав навколо себе дітей і вчив їх молитви. Селян угодник Божий навчав любові до праці та страху Божого. Убогих, що приходили до нього у великій кількості, єпископ Тихон не залишав без подаяння.

Він розмовляв із братією монастиря, послушниками і богомольцями й для кожного мав слово повчання. При цьому Святий намагався приховати свій високий сан, щоб люди більш вільно відкривали йому свої душі. Святитель захищав скривджених на судах, відвідував ув’язнених у тюрмах.

З допомогою єпископа Тихона була відроджена Знаменська жіноча обитель в Єльці, що згоріла в 1769 році під час пожежі.

Жив Святитель в простоті: їв бідну їжу, спав на соломі, носив простий одяг. Коли з нього насміхалися, він вважав себе достойним насмішок за свої гріхи та протягом усього життя з радістю терпів скорботи та образи.

Господь наділив Свого угодника прозорливістю, і єпископ Тихон передрік багато що з долі руського народу, зокрема перемогу у війні 1812 року. Про свою кончину святитель Тихон дізнався за три дні й дозволив знайомим прийти попрощатися. Вранці 13 серпня 1783 року Святий відійшов до Господа так тихо, неначе заснув. Тіло святителя Тихона поховали під вівтарем соборної церкви.

У 1861 році угодника Божого Церква прославила в сонмі святих.

Слава Богу вовіки. Амінь.