Врятуй нас від бід, Богородице чиста!

Врятуй нас від бід, Богородице чиста!

У нашій Церкві є два молебні канони Божій Матері — великий і малий. Великий написав імператор Феодор ΙΙ (Ласкаріс), а малий – благочестивий монах Феостирікт або відомий пісняр Феофан Начертаний.

Малий молебний канон читається насамперед у період Успенського посту, але й у інших випадках: при небезпеці чи якийсь нужді.

Сьогодні ми трохи розповімо про нього та дамо тлумачення одного з його тропарів, який говорить:

У цьому тропарі прихована перлина — велика істина, яку я спробую пояснити.


Про що тут ідеться?

Ми дякуємо Пресвятій Богородиці, Пречистій Владичиці нашій, за народження Христа, спасіння світу.

Ми дякуємо Пресвятій Богородиці, Пречистій Владичиці нашій, за народження Христа, спасіння світу.

У тропарі це визволення називається «вічним». Слово «визволення» має широке вживання й може ставитись і до малих речей, і до великих. Зараз ми пояснимо нашу думку докладніше.

Тут, на землі, де ми тимчасово мешкаємо, ми постійно перебуваємо в небезпеці. Ми наражаємося на небезпеку під час різних лих: пожежі, землетрусу, повені, хвороб та епідемій, голоду, міжусобиць, війни, нещасних випадків та багато іншого.

Життя сповнене небезпек. І в цих небезпеках навіть найсильніша та наймогутніша людина в якийсь момент почувається слабкою.

Коли в небезпеці людина, сім’я чи світ, ми повинні знайти притулок у Богові. Про це нагадується в тропарі: «Врятуй нас від бід, Богородице чиста», тобто «Боже наш, через Богородицю визволи нас від небезпек, від бід і лих, що існують у світі».

Але, крім цих небезпек для тіла, які ми відчуваємо, є й інша небезпека, яку ми, на жаль, не відчуваємо.

Якщо в нас заболить голова, якщо занедужає наша дитина, якщо машина потрапить в аварію, якщо ми летимо в літаку й у ньому стається поломка, якщо трапляється землетрус чи інша біда, ми кричимо: «Пресвята Богородиця, я згрішив (згрішила). Пресвята Богородиця, спаси мене!».

Тоді ми згадуємо Бога. А в інших випадках?

Хіба в інший час ми не наражаємося на небезпеку? Наражаємося.

Є ще одна небезпека й вона дуже велика. На жаль, ніхто її не усвідомлює — ні миряни, ні навіть священники та єпископи. Давайте сьогодні ввечері попросимо Бога відкрити нам очі, щоб зрозуміти цю велику небезпеку.

Що це за небезпека? Якщо я відповім вам зараз, ви почнете позіхати. Тому що всі ми невіруючі.

Ми тільки називаємося «християни». Від того, що я перерахував вам вище, в небезпеці перебуває тіло. Але на небезпеку наражається й щось інше, що нескінченно перевершує все інше за своєю великою значимістю та цінністю. Це – душа.

У небезпеці перебуває наша душа. Але хто сьогодні думає про душу та піклується про неї?

Наша душа перебуває в небезпеці. І від небезпеки, яка загрожує душі, ми повинні позбутися, звільнитися.

Наша душа перебуває в небезпеці. І від небезпеки, яка загрожує душі, ми повинні позбутися, звільнитися.

Уявіть таку картину. За старих часів гори були сповнені розбійників. Що вони робили? Вони спускалися до міст і приходили до будинків. Не до бідняків, а до будинків багатіїв.

Вони хапали найбагатшу дитину, відвозили її в гори, а потім надсилали батькові повідомлення: ти маєш дати нам тисячу лір; не пришлеш ліри — ми заріжемо дитину!..

І бідний батько біг як божевільний, щоби зібрати гроші; щоб відправити їх грабіжнику та врятувати дитину.

Хіба це було лише тоді? Хіба сьогодні в Чикаго та Нью-Йорку можна побачити не те саме?

Такі речі відбуваються щодня. Вимагають мільйони доларів. Ці гроші мають ім’я. Вони називаються “викуп”. Це те, що дають люди, щоби звільнити своїх рідних. Звільнення називається спасінням і порятунком.

Зазвичай викуп вимагає викрадач, наприклад, розбійники. Але небезпека приходить не лише від них. Є й ще невидимий ватажок, ватажок розбійників, який страшніший за всіх інших. Це диявол.

Він захопив душі людей і тримає їх у полоні. Бранці злості та пристрастей, люди стогнуть. Душі їхні шукають визволення.

«Бідна людина! — Каже апостол Павло (Рим. 7, 24). — Хто врятує, хто звільнить мене, хто виведе мене з гріха?».

Відкрийте в Новому Заповіті Перше послання Петра, розділ 1, вірш 18: там говориться про те, що ми врятовані від суєтного життя, до якого звикли, дорогоцінною Кров’ю Христа.

“Ви викуплені”, – говорить він1(1 Пет. 1, 18).

Ми були в полоні диявола, ватажка розбійників, а Христос заплатив за нас викуп — Боже, напоум нас, невдячних, щоб ми зрозуміли, що це таке! Який викуп дав Він? Гроші, срібло, золото? Ні. Він віддав Свою чесну Кров на хресті. Таким чином були звільнені наші душі. Це і є «вічний порятунок», про яке ми чуємо в малому молебному каноні.

Отже, є два порятунки: однин малий, тимчасовий, а інший — великий, вічний, про який і йдеться в тропарі, який ми розглядаємо. «Ізбаві нас от бєд, Богородіце чистая, вєчное рождші ізбавлєніє, і мір, всяк ум прєімущій».

Зверніть увагу на слова “і мір, всяк ум прєімущій“.

Діва Марія народила Того, Хто приніс визволення, порятунок, а також мир. Який це мир та якими він позначається словами?

Діва Марія народила Того, Хто приніс визволення, порятунок, а також мир.

«Мір, всяк ум прєімущій». Христос приніс такий мир, який перевершує будь-який інший мир, відомий нашому розуму. Подумайте тільки, що це означає.

Я був маленькою дитиною років семи, дзвонили. Почалася війна, Перша світова. Вона тривала чотири роки: почалася в 1914, а закінчилася в 1917.

Потім знову задзвонили дзвони. Мир! І ми чули від наших батьків і вчителів, що війни вже більше не буде. Все минулося, люди заспокоїлися.

З’явилася Організація Об’єднаних Націй, Ліга Націй… Але через двадцять років заревли сирени. Виявилося, що мир був хибним і тимчасовим! Почалася Друга світова війна.

Проблеми не вирішуються мовою дипломатії. Дипломатія – справа диявола: це брехня, хитрість, злість, користь.

Проблеми не вирішуються мовою дипломатії.

Тому ми просимо: “Дай нам, Господи, не мир, встановлений організацією типу ООН, а Твій власний мир. Той мир, про який ми чуємо під час Божественної Літургії: «Мир усім». Твій мир, дай нам, Христе Боже!”.

Бачите, які великі думки містить молебний канон? Порятунок і мир!


Закінчу сьогоднішню проповідь однією історією.

Якось уночі в стайні зібралося з десяток людей. Серед них був один старий пастух.

Щоб скоротити час біля вогнища, він запитав молодих: «Скажіть мені, хлопці, яке зло — найбільше в світі?».

Говорили різне: коли вночі приходять вовки та з’їдають овець, коли на стадо нападає хвороба, коли відбувається землетрус чи пожежа, коли вода в річці підніметься й приходить повінь, коли хвороба обрушується на людей і нікого не залишається в живих, коли стикаються машини чи поїзди та гинуть люди, коли грім і блискавка і т. д.

Нарешті висловив свою думку старий пастух: ніщо з цього не є найбільшим злом.

Найбільше зло – це гріх. Немає нічого страшнішого за гріх! Тільки його одного слід уникати та побоюватися, — сказав сивий старець.

Найбільше зло – це гріх. Немає нічого страшнішого за гріх!

Якби ангел спустився, щоб забрати гріх із наших сердець і викорінити його, о, тоді дзвоніть у дзвони! Мир назавжди. Тому що війни та інші лиха є результатом гріха. Де злочин, там і смерть.

…війни та інші лиха є результатом гріха. Де злочин, там і смерть.

Це, любі мої, я повинен був вам сказати й зробив це простими та доступними словами.

Моліть Бога, щоб Він дарував спасіння й мир у нашій країні, на нашому континенті, мир у всьому світі.

† Митрополит Августин (Кантіотіс)

 

0 0 голоси
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest
0 Коментарі
Найстаріші
Найновіше Найбільше голосів
Зворотній зв'язок в режимі реального часу
Переглянути всі коментарі
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
0
Буду рада вашим думкам, прокоментуйте.x
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
0
Буду рада вашим думкам, прокоментуйте.x