Татуювання: мода чи спокуса?
У наш час татуювання стало майже буденністю. Молодь робить це з цікавості, дорослі – для самовираження, навіть серед наших воїнів-захисників ця практика поширилася як символ мужності чи пам’яті.
Чи дійсно все так просто?
Дехто пишається цим, викладає фото в соцмережах, і здається, що в цьому немає нічого поганого. Але чи справді так? Чи замислювалися ми, що думає про це Господь, Який дав нам життя й тіло? Християнська Церква невипадково застерігає від татуювань. Адже ми не господарі власного тіла. Тіло не належить нам, а Богові. Святе Письмо говорить дуже прямо:
«Не робіть нарізів на тілі вашому за душу померлого і не наколюйте на собі письма. Я – Господь» (Лев. 19,28). «Хіба не знаєте, що ваше тіло – храм Духа Святого, що у вас, і ви маєте його від Бога? Ви не свої. Тож прославляйте Бога в тілі вашому» (1 Кор. 6,19–20).
Наше тіло – це храм. Уявіть, як би ми сприйняли, якби хтось почав розмальовувати стіни храму, де звершується Літургія? Це було б блюзнірство. А ми самі – живі храми Божі. Дехто скаже: «Але ж татуювання – це мистецтво, це красиво».
Та чи потрібно прикрашати те, що Бог уже створив прекрасним?
Відомий футболіст Кріштіану Роналду, якого часто запитували, чому він не має жодного татуювання, відповів: «На Ferrari не клеять наклейки». Його слова нагадують: якщо тіло дороге та цінне, навіщо псувати його?
Наш український чемпіон Олександр Усик відверто визнає: «Я вважаю, що тіло — це дар від Бога. А псувати його якимись картинками — зайве. По молодості я зробив, тепер шкодую, бо це залишається на все життя». Крім духовної небезпеки, є й цілком земні ризики. Лікарі попереджають: татуювання може призвести до зараження інфекціями (гепатит, ВІЛ), викликати алергію, ускладнити лікування шкіри. Донори з татуюванням певний час не можуть здавати кров. А ще ускладнюються МРТ-обстеження, бо пігменти інколи містять метали.
І навіть якщо людина схаменеться та захоче видалити малюнок – це боляче, дорого й часто залишає шрами. Але найстрашнішою з цього всього є духовна небезпека. Багато татуювань – це калька з тюремної культури чи навіть окультних символів.
Людина може й не знати, що несе на тілі знак демонічного символіки. А знак на шкірі нерідко стає дверима для спокуси. Бо те, що наноситься на тіло, відображає стан серця. І якщо серце наповнене Христом – навіщо малювати щось інше поверх Його образу?
Правда в тому, що краса – у простоті.
Чистота завжди сильніша за розмальованість. Смирення цінніше за пусту гордість. Христос не потребує від нас малюнків на тілі — Він хоче чистого серця, ясного розуму й тілесного стримання.
Коли в серці Христос, тоді й тіло засяє світлом – без жодних малюнків. Можливо, для когось татуювання стало даниною моді чи навіть пам’яттю про щось важливе. Але варто пам’ятати: найкращий «малюнок пам’яті» — це добра справа, допомога ближньому, молитва за живих і померлих. Бо тільки це не зітреться і не залишить шрамів.
Наприкінці хочу сказати:
Господь дав нам тіло не для того, щоб ми його прикрашали голками й фарбами, а щоб ми через нього прославляли Його.
Найкраще «татуювання», яке може мати людина, – це світло в очах, любов у серці та добрі вчинки в житті. Оце і є справжня краса, що залишається навіки.
Протоієрей Феодор Кулініч
