День пам’яті преподобного Олександра Свірського

30 серпня/12 вересня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Олександра Свірського.

Святий Олександр народився 15 травня 1448 року у володіннях Великого Новгорода, які охоплювали великий простір і ділилися на п’ять п’ятин (частин).

Місцем народження Олександра було село Мандера, що розташовувалося в найбільшій із цих п’ятин — Обонезькій області. Б

Батьків Преподобного звали Стефаном і Василисою. У Святому Хрещенні Олександра назвали Амосом.

У належному віці батьки віддали його навчатися грамоти й вивчати Святе Письмо. Отроку важко давалося навчання, що було проявом особливого Промислу Божого, щоб Святий отримав розуміння від Бога, а не від людей.

Якось Амос прийшов у храм Божий і став зі сльозами молити Господа дати йому розум для вивчення Писання. Тоді ж отрок почув Голос, який сказав йому, що він отримає те, про що просить.

Після того Святий повернувся до своїх батьків із великою духовною радістю. Вони зрозуміли, що їхній син радіє через прояв до нього милості Божої та дякували Господу.

З того часу Амос почав успішно навчатися. Він у всьому слухався батька та матір і дотримувався суворого посту. Їжу отрок приймав лише один раз у день, причому його трапеза складалася з простого хліба.

Крім того Святий мало спав, що дивувало його батьків. Тому матір сказала Амосу, щоб він приймав їжу разом із ними й спав стільки ж, скільки сплять вони.

Проте отрок не схилився до слів матері й продовжував жити суворго, подвижницьки.

Коли батьки хотіли одружити Амоса, він ухилявся від того, бо прагнув чернецтва.

Одного разу Святий попросив у батька благословення піти в поселення, що розташовувалося неподалік, а сам попрямував у Валаамський монастир на честь Преображення Господнього. Там невдовзі, коли йому було 26 років, Амос прийняв чернечий постриг із іменем Олександр.

Молодий монах ревно віддавався подвигам і вдосконалювався в чеснотах. Це привертало увагу братії, тому Святий, щоб уникнути суєтної слави, з благословення настоятеля монастиря почав жити пустельницьки.

Олександр поселився на березі Рощинського озера за чотири поприща від ріки Свірі, де спорудив собі келію. Проте він не залишив пошуків кращого місця проживання.

Якось Святий побачив, осяяне божественним світлом, місце і почав подвизатися там.

Згодом Олександр знову удостоївся почути Голос із Неба, який повідомив йому, що до нього збереться велика кількість людей, яких він має радо прийняти та наставити на шлях спасіння.

Коли Преподобний почув те, то впав на землю й подякував Господу.

Першим подвижником, що прийшов до Преподобного, був його рідний брат Іоанн. Вони обидва почали трудитися над спорудженням більш просторого житла, але Іоанн невдовзі помер.

Після смерті брата до Святого почала сходитися братія, і її кількість збільшувалася.

Усі монахи жили окремо в безмовності й намагалися наслідувати подвиги Преподобного.

За свою доброчесність Господь наділив Олександра даром звершення чудес.

Одного разу Преподобному з’явився в трьох Іпостасях Господь і говорив із ним про те, як збудувати церкву й монастир і зібрати братію.

Згодом Ангел показав Святому й місце, де мала бути споруджена церква. Після того, змушений братією, Олександр прийняв священний сан, а потім збудував церкву на честь Пресвятої Трійці, і кількість братії почала ще більше зростати.

Будучи ігуменом монастиря, Преподобний вирізнявся своїм смиренням. Він старанно виконував будь-які монастирські роботи: носив воду, рубав дрова, пік хліб тощо. При цьому брався за роботу раніше за інших. Так само і в храм Божий на молитву Олександр приходив раніше за братію й виходив із нього, коли всі вийдуть.

Одяг Преподобний носив із грубої тканини, старий і залатаний. Багато хто через те знущалися з нього, Святий же з радістю терпів ганьбу.

Згодом стараннями Олександра збудували кам’яну церкву та розширений монастир. Так усе своє життя Преподобний провів у трудах і подвигах.

Коли Святий відчув, що скоро відійде до Господа, то скликав братію, сповістив їм про наближення своєї кончини, а потім сказав слово повчання.

Співрозмовник і спглядач Самого Бога перед своєю смертю дав монастирській братії такий незвичайний заповіт: «Зв’яжіть тіло моє грішне по руках і ногах мотузкою та відволочіть його в болото і, закопавши в моху, потопчіть своїми ногами». Ченці навідріз відмовилися від такого принизливого на їхній погляд поховання. Вони ледь випросили в нього благословення на відповідне поховання.

Перед своїм останнім подихом святий Олександр помолився Богу й промовив: «Господи! У руки Твої віддаю дух мій.» Після тих слів Святий одразу спочив.

Преподобний відійшов до Господа в 85 років, 30 серпня 1533 року. Його чесне тіло поховали в храмі на честь Преображення Господнього.

Після смерті прославленого подвижника пройшли сторіччя. Тіло Преподобного Олександра Свірського не зазнало тління.

Від нетлінних мощей Святого подаються й зараз чудесні зцілення тим, хто з вірою просить його молитовного заступництва.

Слава Богу вовіки. Амінь.