Чи правильно всі мощі називати нетлінними?
Насправді далеко не всі мощі нетлінні. Звичайно, нетлінність тіла є одним з критеріїв при зборі свідчень для канонізації праведника. Однак цей критерій не основний.
Втім, примітніше факт нетлінності мощей окремих святих, як, наприклад, святитель Спиридон Триміфунтський або преподобний Іов Почаївський. А таких дійсно чимало.
Однак ще більше тих, чиї мощі нетлінні лише частково, а то й зовсім збереглися у вигляді окремих кісток.
Як вже було сказано, нетління мощей не основна та не єдина ознака святості людини. Тому святий залишається святим незалежно від того, в якому стані знаходиться його тіло після смерті.
Цілком очевидно, що називати нетлінними всі мощі поспіль, на підставі того, що всі вони – святиня, неправильно та неприпустимо.
Власне, всі мощі Церква нетлінними не називає, та й не називала ніколи.
Безумовно, мощі будь-якого святого є святими. Однак нетлінними можна назвати тільки ті мощі, які з моменту смерті святого не піддалися розкладанню.
Розширювально й за бажання це поняття можна застосувати ще до тих мощів, які збереглися нетлінними частково, як, наприклад, мощі преподобного Олександра Свірського. Але не більше того.
Передбачаю питання: «Чому ж відбувається так, що тіла одних святих повністю нетлінні, а інші зотліли до кісток?» – поясню.
Святість – це стан, який досягається за допомогою віри людини, його покаяння та життя згідно з Євангелієм.
Але, оскільки ніякими людськими зусиллями святість недосяжна, вона завжди – дар Божий. І дар цей – виключно особистий.
Інші ж благодатні дари, в нашій свідомості нерідко пов’язані зі святістю, праведник отримує вже не для себе.
… святість недосяжна, вона завжди – дар Божий. І дар цей – виключно особистий. Інші ж благодатні дари, в нашій свідомості нерідко пов’язані зі святістю, праведник отримує вже не для себе.
Відомі нам із досвіду спілкування з праведними людьми або хоча б просто з книг прозорливість, старецтво, дар зцілення та інші дари даються святому заради тих, кому вони можуть принести користь.
Мощі прп. Іова Почаївського
Відкрийте життєпис будь-якого зі святих минулого сторіччя, і ви побачите не один десяток свідчень про зцілення невиліковно хворих, чудесні застереження від вчинків, що загрожують трагічними наслідками, молитовної допомоги в безвихідних ситуаціях.
Заради всіх таких свідків, учасників, зцілених, навчених, розкаяних і даються праведникам дари благодаті.
Нетління тіла – явище схожого порядку. До нетлінних мощей йдуть люди, біля них зцілюються, каються, знаходять віру.
У зв’язку з цим цілком зрозуміла нетлінність мощей, наприклад, преподобних Києво-Печерських.
Але уявіть собі, що святий півжиття подвизався в пустелі, де й помер. Або загинув під час масового винищення християн десь на тепер мусульманському Сході, або сам заповідав не віддавати собі посмертні почесті й залишити тіло де-небудь в непрохідних нетрях. Або жив у такій місцевості, де шанування мощей не було як такого (а в період I–V ст. такі існували).
Чи є сенс в тому, щоб тіло такого святого не зотліло? Кому та яку користь це принесе? А в чому користь нетлінності заради нетлінності, я, зізнатися, не знаю й сам.
Другий фактор, безпосередньо та вкрай негативно вплинув на збереження мощей багатьох святих, як не дивно, – ревність вірян.
До мощей святих церковний люд завжди ставився з благоговійною повагою. І на збереженні багатьох мощей це позначилося найгіршим чином. Їх просто розібрали по частинках. Тим більше що в історії Церкви бували й такі часи, коли інтерес до мощей був буквально повальним.
Можете уявити собі, скільки цілих, збережених і, можливо, нетлінних на той момент мощей не збереглися до наших днів в цілості тільки тому, що святий був відомий і шанований.
Не подумайте, я не маю нічого проти відділення від мощей частинок, тим більше, в деяких випадках це – необхідність. Без частинок мощей мучеників неможливо, наприклад, ні престол освятити, ні антимінс для храму видати.
Але частинки частинкам різниця. Якщо в наш час ставлення до цього уважне та благоговійне, то в VIII або XII ст. навряд чи хто відділяв від мощей частки по волосині.
І знову-таки, якщо в нетлінності тіла святого є ясний сенс, то який сенс в нетлінності окремо взятої фаланги його пальця – незрозуміло.
На цьому, вважаю, можна завершити. На тому завершити, з чого почали.
Так, далеко не всі мощі нетлінні, але, незважаючи ні на що, будь-які рештки тіла святого – святі мощі.
Ставлення до святині, як нам добре відомо, має бути шанобливим і благоговійним незалежно від того, що перед нами – нетлінне тіло в монументальній раці або маленька кісточка в мощевику на іконі.
Титульне фото: мощі свт. Іоанна Сан-Франциського та Шанхайського
