Сміх буває різним

Є два сміхи:

• світлий і
• темний.

Їх зараз же можна розрізнити за посмішкою та по очах того, хто сміється.

У собі його розрізнити можна за духом, що супроводжує:

• якщо немає легкої радості, тонкого, віяння, що пом’якшує серце, то сміх несвітлий.
• Якщо ж у грудях жорстко та сухо, а усмішка кривиться, то сміх – брудний.

Він буває завжди після анекдоту, після якогось глузування з гармонії світу. Викривлена ​​гармонія світу викривляє душу людини, і це виявляється в кривлянні рис обличчя.

Горе вам, що так сміється нині, бо заплачете (Лк. 6: 25). Заплачете! Тому що побачите, що доклали радість не до того, до чого можна докласти, а до того, що гідне муки.

Аскетичний досвід святих

“Благосна усмішка”, є дзеркалом знайденої гармонії.

Святі посміхалися, не сміючись.

Сміх як повнота чистої радості є станом майбутнього віку. Блаженні, що нині плачуть, бо ви возсмієтеся.

“Благосна усмішка”, є дзеркалом знайденої гармонії. Святі посміхалися, не сміючись. Сміх як повнота чистої радості є станом майбутнього віку.

Аскетичний досвід освітлення та преображення людини радить навіть усміхатися, не відкривши зубів (краще трохи менше радості, ніж хоча б мимовільна нечистота в ній!)

«Анекдотичний сміх», яким сміються в кінематографах, театрах, на гулянках і вечірках, яким легко осміюють ближнього, сміються над слабкостями та гідністю людською, над совістю її й над гріхами, для розваги та для забуття печалі, без сенсу, і марнославно смішучи інших, все це – хворба духу. Можна сказати навіть точніше – симптом хвороби духу.

У світі духів живуть нечисті духи; вони видимі бувають на обличчях, що «закочуються» сміхом…

Ангельська радість осяює обличчя усмішкою.

Добрим сміхом можна безшумно розвіяти скупчені хмари злобної суперечливості, ненависті, навіть – вбивства…

Хорошим сміхом відновлюється дружба, сімейний осередок.

«Їдкий» сміх – не від Бога

«Їдкий» сміх – не від Бога. Уїдлива посмішка, сарказм гостроти, – це пародія на євангельську сіль мудрості.

Пародія, що викривляється в посмішці.

«Гострота» слова завжди ріже душу. Але гострота, – будучи однаковою навіть у двох ножів – хірургічного та розбійницького – справляє зовсім різну дію.

Одна, коли вирізає, пропускає світло небесне й теплоту Духа, або вирізає нагноєння, обрізає мертвість; інша – безблагодатна гострота – ріже, шматує душу й часто вбиває.

Гострі тільки святі, і лише святе гостре. Брудні ж духи пародують гостроту, й багато людей у ​​світі витончується у «висловленні себе» через ці гостроти.

Межа духовної нечистоти сміху: «гомеричний регіт» – гоготання… Такий сміх наздоганяє людей неподалік рясних трапез.

Для тих, хто благоговіє перед таємницею свого життя

Той, хто наглядає за собою, благоговіє перед таємницею свого життя, буде наглядати як за всім своїм життям, так і за своїм сміхом. Навіть свою посмішку він стримуватиме перед Богом. Все буде в нього – з допомогою невидимих ​​хранителів його – чистим та ясним.

Святі світили світові й плачем своїм, і усмішкою. Як діти. Бо тільки в дітей – і в тих, хто справді вірує у Христа людей – є чистота життя, видима тілесними очима, навіть у рисах обличчя.

Просто й чисто все в дітей, які ще не торкнулися тлінного духу. Смерть ще не виявилася в посмішці їхньої смертної природи, їм дана весна життя, як початок і як спогад раю. І ось, вони чисто дивляться, чисто сміються, нелукаво говорять, легко плачуть, легко забувають свій плач…

«Якщо не навернетеся та не будете як діти, не увійдете до Царства Небесного…» (Мф. 18:3). Зрозуміло – чому.

Вища похвала людині сказати: «У нього дитячий сміх»… сміх непорочний, близький до райської гармонії.

Архієп. Іоанн Шаховской. Про сміх