День пам’яті мучеників Бідзіни, Шалви та Елізбара
18 вересня/1 жовтня Праославна Церква вшановує пам’ять мучеників Бідзіни, Шалви та Єлізбара.
Шах Аббас І із династії Сефевідів, що правив Сефевідською імперією (Сефевідською Персією) у 1588–1629 роках, захопив частину Грузії та примусив Кахетинське й Картлійське царства визнати над собою його верховну владу.
За сповідування віри Христової він знищив велику кількість місцевих жителів і більшість кахетинців переселив у Персію.
Його внук Аббас ІІ (1642–1667) заселив спустошену Кахетію тисячами перських сімей. Перси розташувалися на найкращих землях, вбивали та грабували грузинів, руйнували й оскверняли храми, а древній соборний Алавердський храм перетворили на мечеть.
Князь Бідзіна Холокашвілі з Кахетії скорбів душею та намагався врятувати народ, який гинув, і Церкву Божу.
Щоб звільнити країну, він призвав на допомогу ерістава Арагвського Заала та своїх родичів, єріставів Ксанських, Елізбара та його племінника Шалву, якого Елізбар усиновив.
Заради порятунку Церкви та віри свого народу вони негайно зібрали військо. Проте Заал устрашився перського шаха, тому потай послав зібране ним добірне військо, а сам до святих не приєднався.
У 1659 році заступництвом Божої Матері та при допомозі великомученика Георгія, з’явлення якого бачили під час битви, грузини знищили майже всіх персів, що жили по обидва боки річки Алазані. Султану Пенкархану, якого шах поставив правити Кахетією, вдалося врятуватися втечею.
Переможці прославили Бога та почали відновлювати осквернені й зруйновані нечестивцями святині, у тому числі Алавердський собор.
Архієреї та священники, що перебували у вигнанні, повернулися до свого служіння. Монастирі наповнилися монахами. Християни Кахетії здобули повну свободу.
Коли шах Аббас ІІ дізнався про те, що сталося, то наказав царю Картлійського царства Вахтангу V (1658–1675), який прийняв мусульманство й був відомий під іменем Шах-Наваз, видати йому Бідзіну, Шалву та Елізбара.
Зв’язаних воїнів Христових доправили в столицю Перського царства Іспагань. Святі постали перед Аббасом ІІ, сповідали себе християнами. Також вони сказали, що не визнають шаха та не покоряються його закону.
Вони проявили твердість своєї віри, і ніхто не міг змінити їхніх переконань.
Тоді Аббас ІІ послав мучеників до алдаранського султана, який у той час жив в Іспагані. Він наказав йому схилити святих до прийняття закону Магомета, а в разі непокори жорстоко катувати та вбити.
Султан намагався звабити святих облесливими обіцянками почестей, дарів і слави, однак всі його зусилля залишилися марними.
Угодники Божі висловили готовність заради любові Христової тисячу разів випити чашу смерті.
Султан переконався у твердості мучеників і розпочав катування. Воїнів Христових нещадно били палками по всьому тілу та волокли по землі. Їхні тіла роздиралися на шматки, що падали на землю, а кров текла потоком.
Після того святих ув’язнили. Мучителі даремно приходили до них у темницю та намагалися відвернути від істинної віри.
За наказом султана страждальців вивели на двір, прив’язали до стовпів і обмастили медом. Тіла мучеників жарили промені південного сонця та жалили тисячі бджіл і шершнів.
Після того катування в прив’язаних до дерева Елізбара і Шалву стріляли з рушниць таким чином, щоб вони залишалися живими.
Потім Елізбару й Шалві посікли шашками гомілки та зрештою відрубали голови.
Катування й страта звершувалися на очах у святого Бідзіна, якого намагалися залякати й відвернути від Істинного Бога.
Святий просив Господа прийняти душі своїх товаришів і удостоїти його також мученицької кончини.
Щоб поглумитися над мучеником, його одягнули в жіноче вбрання, посадили на віслюка й возили містом.
Потім до святого приступили свого роду ритори. Їм від імені шаха пообіцяли щедрі дари та винагороди за навернення Бідзіни в магометанство.
Проте страждалець залишався непохитним.
Насамкінець султан засудив мученика до страти, якої зазнав від шаха Іздигерда великомученик Іаков Перський.
Бідзіні поступово відсікали частини тіла. Спочатку відрізали кисті рук та стопи, допоки не відсікли руки до плечей, а ноги до таза. Потім страждальцеві почали зрізати з тіла м’які частини.
Бідзіна залишався живим і непрестанно молився Богу.
Після жахливих катувань мученика тягли по землі за волосся, а потім обезголовили.
Кончина воїнів Христових настала в 1661 році.
Тіла Елізбара й Шалви витягли з землі та разом із тілом Бідзіни кинули на поживу звірам. До чесних тіл святих приставили варту.
Вночі мощі святих мучеників осяяв стовп світла. Також промені небесного світла освітили місця, де пролилася кров мучеників. Налякана варта втікла.
У той час в Іспагані в торговельних справах перебували вірмени, жителі міста Нове Джугамі. Вони забрали тіла угодників Божих і з честю поклали у своїй церкві. Від мощей святих звершилося безліч чудес.
Через декілька років дружина Шалви благочестива Кетевань, дочка ерістава Заала, та її син, ерістав Ксанський Давид послали декількох християн та одного вірменина перенести мощі угодників Божих.
З радістю та благоговінням грузини зустріли святиню. Мощі мучеників поховали в соборі в Ікортському Архангельському монастирі.
У 2008 році мощі святих мучеників Шалви та Елізбара Ксанських приніс як подарунок Аланському Богоявленському жіночому монастирю відомий у Осетії-Аланії та за її межами ктитор і благодійник Володимир Короєв.
