Авва Дорофей: Про совість
Християни знають преподобного авву Дорофей як видатного угодника Божого, ревного воїна Христового та знаного духовного письменника.
Читачі його відомого твору “Душекорисні повчання” розуміють, що книга написана не тільки для монахів, а й для всіх християн, які бажають зростати духовно. Ці повчання корисні для тих, хто відчувє потребу в духовному керівництві, яке в наш важкий час не завжди легко знайти.
Зокрема ця публікація містить 3-й розділ “Душекорисних повчань” про совість – один із найбільших дарів, які Бог дав людині.
___________________________________________________________
Коли Бог сотворив людину, то Він посіяв у ній щось Божественне, немовби якийсь помисел, який має в собі, подібно до іскри, і світло, і тепло.
Цей помисел, який просвітлює розум і показує їй, що добре, а що зле, називається совістю, й вона є природним законом.
Помисел, який просвітлює розум і показує людині, що добре, а що зле, називається совістю, й вона є природним законом.
Це ті криниці, які, як тлумачать Святі отці, викопував Ісаак, а филистимляни засипали1(Бут. 26).
Патріархи і всі святі, коли дотримувалися цього закону, тобто совісті, ще перед написаними заповідями догодили Богові.
Та коли люди через гріхопадіння закопали й потоптали совість, тоді виникла потреба в законі написаному. Стали потрібними святі пророки, потрібним став сам прихід Владики нашого Іісуса Христа, щоб відкрити й воздвигнути її (совість); щоб засипану цю іскру знову запалити дотриманням святих Його заповідей.
Нині ж у нашій владі або знову засипати її, або дати їй світитися в нас і просвітлювати нас, якщо будемо її слухати.
Адже коли наша совість каже нам щось зробити, а ми нехтуємо цим, і коли вона знову каже, а ми не робимо, а продовжуємо зневажати її, тоді ми засипаємо ї, і вона не може вже чітко говорити нам через тягар, що лежить на ній. І як світильник, який сяє за завісою, вона починає показувати нам речі темнішими.
…коли наша совість каже нам щось зробити, а ми нехтуємо цим, і коли вона знову каже, а ми не робимо, а продовжуємо зневажати її, тоді ми засипаємо ї, і вона не може вже чітко говорити нам через тягар, що лежить на ній.
І як у воді, що скаламучена від великого намулу, ніхто не може впізнати свого обличчя, так і ми після переступу не розуміємо, що говорить нам наша совість, так що нам здається, нібито її взагалі немає в нас.
Однак немає людини, яка не мала б совісті, бо вона є, як ми вже сказали, чимось Божественним, ніколи не гине й завжди нагадує нам про корисне. А ми не відчуваємо цього, тому що, як уже сказано, нехтуємо нею та зневажаємо її.
Тому-то Пророк оплакує Ефрем і говорить: «Здолав Ефрем супротивника свого, і поправ суд»2(Осії 5, 11).
Супротивником же він називає совість. Тому й у Євангелії сказано: «Мирися зі твоїм супротивником, коли ти ще з ним у дорозі, щоб противник часом не віддав тебе судді, а суддя – слугам, і вкинуть тебе в темницю; істинно кажу тобі: не вийдеш звідти, доки не заплатиш останнього шага»3(Мф. 5, 25, 26).
Але чому ж совість називається противником?
Противником називається вона тому, що противиться завжди злій нашій волі та нагадує нам, що ми маємо робити, а не робимо. І навпаки, чого не маємо робити, а робимо, і за це вона осуджує нас. Тому й Господь називає її супротивником і заповідає нам, кажучи: «Мирися з твоїм супротивником, коли ти ще з ним у дорозі». Дорога, як говорить Василій Великий, – це цей світ.
Отож стараймося, браття, берегти нашу совість, поки ми перебуваємо в цьому світі, не допустімо, щоб вона викривала нас у якій-небудь справі. Не зневажаймо її в жодному разі ні в чому, хоча б то було й мізерне.
Знайте, що через занедбання цього мізерного і, по суті, незначного ми переходимо й до нехтування великим.
…через занедбання мізерного і, по суті, незначного ми переходимо й до нехтування великим.
Бо якщо хтось почне говорити: «Що тут такого, як я скажу це слово? Що поганого в тому, коли я з’їм оцю дещицю? Що поганого в тому, коли я подивлюся на цю чи на ту річ?», то від цього «що поганого в тому, що поганого в іншому» він впадає в лиху звичку та починає нехтувати великим і важливим, зневажає свою совість, а таким чином, шкарубнучи (в злі), перебуває в небезпеці прийти й до цілковитого нечуття.
Тому остерігайтесь, браття, нехтувати малим, остерігайтесь зневажати його як мале та незначне – воно не мале, через нього утворюється погана звичка.
Остерігайтесь, браття, нехтувати малим, остерігайтесь зневажати його як мале та незначне – воно не мале, через нього утворюється погана звичка.
Будьмо ж уважні до себе та дбаймо про легке, поки воно легке, щоб воно не стало тяжким.
Бо і чесноти, і гріхи починаються від малого та приходять до великого добра й зла.
…і чесноти, і гріхи починаються від малого та приходять до великого добра й зла.
Тому заповідує нам Господь оберігати свою совість і немовби особливо наставляє (кожного з нас), кажучи: «Подивись, що ти робиш, нещасний! Опам’ятайся, помирись зі твоїм противником, коли ти ще з ним у дорозі».
Потім Він вказує на тяжкі наслідки від недотримання цієї заповіді: «Щоб противник часом не віддав тебе судді, а суддя – слугам, і вкинуть тебе в темницю».
А потім що? – «Істинно кажу тобі: не вийдеш звідти, доки не заплатиш останнього шага».
Бо совість викриває нас, як я вже сказав, і в добрі й у злі та показує нам, що робити й чого не робити. І знову вона ж засудить нас у майбутньому віці, тому й сказано: щоб противник часом не віддав тебе судді та інше.
А оберігати совість можна по-різному: людина мусить оберігати її щодо Бога, щодо ближнього й щодо речей.
…оберігати совість можна по-різному: людина мусить оберігати її щодо Бога, щодо ближнього й щодо речей.
- Щодо Бога оберігає совість той, хто не нехтує Його заповідями навіть у тому, чого не бачать люди й чого ніхто не вимагає від нас; він оберігає свою совість до Бога таємно.
Наприклад, чи лінивий хтось до молитви, чи пристрасний помисел увійшов у його серце, а він не спротивився йому та не вгамував себе, а прийняв його. Також, якщо хтось, бачачи ближнього, який робить чи говорить щось, і, як (звичайно) буває, осудив його.
Коротко кажучи, все, що буває таємним, чого ніхто не знає, крім Бога і нашої совісті, ми мусимо оберігати. Ось це і є оберіганням совісті стосовно Бога.
- А оберігання совісті стосовно ближнього вимагає, щоб не робити ніколи нічого такого, що, як ми знаємо, ображає чи ганьбить ближнього ділом, або словом, або виглядом, або поглядом. Адже й виглядом, як я часто повторюю, навіть і поглядом можна образити брата.
Коротко кажучи, людина не має робити нічого такого, про що знає, що вона робить це з наміром образити ближнього. Якщо вона усвідомлює, що це вчинено для того, щоб пошкодити братові чи засмутити його, вона осквернює свою совість. Це й означає оберігати свою совість стосовно ближнього.
- А оберігання совісті щодо речей полягає в тому, щоб не поводитися недбало з якою-небудь річчю, не допускати її псування та не кидати її як-небудь.
А якщо побачимо що-небудь кинуте, то не слід нехтувати цим, хоча б воно було й незначне, а підняти й покласти на місце.
Не слід також поводитися недбало зі своїм одягом: бо трапляється, що хтось міг би носити одежу тиждень чи два або навіть місяць, а він часто пере її передчасно й тим псує її. І замість того, щоб носити її п’ять місяців чи більше, він частим пранням робить її старою та непридатною; а це проти совісті.
Також і щодо постелі: часто хтось міг би задовільнятися однією подушкою, а він шукає більшої постелі. Або має волосяницю, але хоче змінити її та придбати іншу, нову або гарнішу, через марнославство чи від нудьги.
Інший може обійтися одним покривалом, але шукає іншого, кращого, іноді навіть і сперечається, коли не одержить його.
А якщо він ще почне помічати за братом своїм і говорити: «Чому в нього є, а в мене нема?», то такий далекий від успіху.
Також якщо хтось розвішає свою одежу або покривало на сонці й полінується вчасно зняти їх і дасть їм від спеки псуватися, то й це проти совісті.
Також і в їжі: хтось може задовільнити свою потребу малою кількістю якогось овоча, або сочевицею, або кількома маслинами, а він не хоче цього, а шукає іншої їжі, смачнішої та кращої – це все проти совісті.
Отці ж говорять, що монах ніколи не має допускати, щоб совість викривала його в будь-чому.
Отже, треба нам, браття, дослухатися до себе завжди й оберігати себе від усього цього, щоб не зазнати лиха, від якого Сам Господь застерігає нас, як ми вище згадали.
Нехай дасть нам Бог чути й виконувати це, щоб слова Отців наших не послужили нам на осудження.
Авва Дорофей. Душекорисні повчання. Повчання третє: Про совість
