День пам’яті преподобного Сергія Радонезького
25 вересня/8 жовтня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Сергія Радонезького, чудотворця.
Святий Сергій походив із Ростовської області, він народився в сім’ї благочестивих бояр Кирила та Марії.
Ще коли Преподобний перебував у материнській утробі, було чудесно вказане його майбутнє служіння Богу.
Якось Марія незадовго до народження дитини була в храмі на Літургії. Несподівано перед читанням святого Євангелія дитина в її утробі голосно скрикнула, до кінця Богослужіння дитя закричало ще двічі.
У Святому Хрещенні немовля назвали Варфоломієм. Воно не приймало материнського молока в щосереди та щоп’ятниці й тоді, коли його матір вживала м’ясну їжу.
У 7-річному віці разом із братами отрока віддали навчатися грамоти. Навчання Варфоломію давалося важко, тому він просив Господа дарувати йому розуміння грамоти.
Одного разу за повелінням батька Варфоломій вирушив за кіньми в поле. На полі він побачив старця в чернечому вбранні, що стояв і молився.
Отрок зачекав, допоки старець закінчить молитву, а потім попросив його помолитися, щоб Господь допоміг йому в навчанні.
Монах помолився, благословив майбутнього Святого та дав йому з’їсти часточку від проскури.
Старець сказав отроку, що ця часточка дається йому в знамення благодаті Божої та для розуміння Святого Письма.
Після того Варфоломій зміг чітко й виразно читати. Монах же сповістив його батькам, що їхній син буде великим перед Богом.
У 15-річному віці юнак разом із батьками переселився в Радонеж. Згодом він почав просити їх відпустити його в монастир.
Вони ж порадили йому дочекатися їхньої кончини, після чого невдовзі прийняли чернечий постриг і один за одним померли.
Тоді Варфоломій впросив свого старшого брата Стефана, що вже був монахом, подвизатися разом із ним у пустельному місці.
Серед дрімучих лісів брати спорудили собі хатину, біля якої збудували невеликий храм, що за їхнім проханням був освячений на честь Пресвятої Трійці.
Для Стефана пустельницьке життя було важким, і він переселився в монастир.
Варфоломій же ревно подвизався й через деякий час прийняв чернечий постриг із іменем Сергій у день пам’яті мучеників Сергія та Вакха.
Преподобний умертвляв свою плоть постом, постійно молився, читав Слово Боже. З великою злобою на Подвижника почали нападати нечисті духи, що намагалися залякати його, й вигнати з місця подвигів. Святий перемагав їх молитвою та хресним знаменням.
Повз келію пустельника пробігали голодні вовки, проходили ведмеді. Сергій молився Богу, а Господь беріг його. Одного ведмедя угодник Божий підгодовував хлібом.
Згодом довкола Преподобного зібралися учні. Вони жили в окремих келіях і здобували на прожиття працею своїх рук. Разом подвижники збиралися в храм на молитву.
Проти своєї волі преподобного Сергія висвятили в ієромонаха й призначили ігуменом монастиря.
Раніше нього близько року обителлю управляв ієромонах Митрофан.
Насельником обителі став архімандрит Симон зі Смоленська. На його пожертви збудували більш простору дерев’яну церква на честь Живоначальної Трійці.
Згодом повернувся брат святого Стефан разом із 12-річним сином Іоанном. На прохання Стефана Сергій постриг Іоанна в чернецтво з іменем Феодор.
Кількість братії зростала. При цьому виникла нестача води. Дехто з монахи почали нарікати на ігумена.
Тоді Святий із одним монахом пішов у лісову гущавину й звернувся з молитвою до Бога. Господь почув Свого угодника, й там забило нове джерело. Люди, які пили з того джерела з вірою, зцілювалися від своїх недугів.
Якось один селянин приніс до Преподобного свого невиліковно хворого сина. Допоки він просив святого Сергія про допомогу, отрок помер.
Засмучений батько пішов приготувати необхідне для погребіння. Тим часом угодник Божий помолився Господу й воскресив померлого.
Чутки про чудеса Святого поширювалися всюди, й звідусіль до нього почали приходити люди.
Одного разу преподобний Сергій удостоївся чудесного видіння, за яким дізнався, що кількість його учнів дуже примножиться й не зменшиться, якщо вони дотримуватимуться його шляху.
За порадою Константинопольського патріарха Філофея Преподобний започаткував у своїй обителі співжиття. З того часу в братії стали спільними їжа, одяг і житло. Кожний виконував послух на благо обителі. Усі надлишки, які були в монастирі, використовувалися для допомоги бідним.
Невдоволена, очевидно, суворістю співжиття, братія повстала проти свого ігумена.
Тоді він покинув монастир і поселився на ріці Кіржач, де заснував нову обитель.
Тим часом в обителі Пресвятої Трійці кількість братії почала зменшуватися, монастирський порядок розладнався.
Тоді її насельники попросили митрополита Олексія повеліти преподобному Сергію повернутися. За проханням святителя Святий знову почав управляти монастирем.
Під час звершення Літургії разом із Преподобним служив Ангел. Одного разу Святому з’явилася у видінні Сама Богородиця.
Перед смертю митрополит Олексій хотів передати престол ігумену Сергію, але той категорично відмовився.
Коли татарський хан Мамай рушив на Русь із незліченними полчищами, Великий князь Димитрій Іоаннович прийшов до Святого просити благословення виступити проти ворогів.
Угодник Божий благословив князя та передрік йому славну перемогу.
У вересні 1380 року за Доном на Куликовому полі руське воїнство розбило грізного супротивника.
Прозорливий Сергій у своїй обителі поминав поіменно русичів, які загибли на полі бою.
У 78-річному віці Преподобний прозрів свій відхід до Бога. Він доручив обитель своєму учню Никону й через деякий час тяжко занедужав.
Святий востаннє звернувся зі словом повчання до братії, перед кончиною причастився Святих Христових Тайн і з миром спочив.
Обличчя преподобного Сергія сяяло небесним блаженством, а келія наповнилася пахощами. Братія поховала тіло ігумена в церкві на честь Живоначальної Трійці. Господь прославив Свого угодника чудесами й після його кончини.
Слава Богу вовіки. Амінь.
