День пам’яті преподобного Харитона Сповідника

28 вересня/11 жовтня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Харитона Сповідника.

Преподобний Харитон жив у місті Іконії, Лікаонської єпархії (в Малій Азії), у другій половині ІІІ — першій половині IV сторіччя. Він був благочестивим християнином.

Під час правління імператора Авреліана усіма країнами розійшося його безбожний наказ змушувати християн приносити жертви ідолам. Тому Харитона як сповідника віри во Христа зв’язали та привели на суд.

Ігемон запитав його, чому він не поклоняється богам. Харитон відповів, що всі боги язичників демони, які скоро разом із тими, хто їм вклоняється, загинуть.

Ігемон сказав, що вже тільки за це Харитон заслуговує смерті. Проте, він проголосив, що виявить до нього поблажливість, щоб Харитон опам’ятався та попросив прощення в богів.

Тоді сповідник Христовий зауважив ігемону, що в тому разі, якщо його боги справжні, він мав би стояти за їхню честь і не прощати тих, хто ганьбить їх. “А якщо ж боги несправжні, – продовжував Харитон, – то марно наказувати їм вклонятися”.

Ігемон відповів, що їхні боги не послали би їм благополучного життя, багатства та слави, якщо б не були богами.

На те Харитон заперечив йому, сказавши, що той помиляється. “Адже боги не можуть дати комусь що-небудь, бо не можуть ні рук простягнути, ні ногами піти, ні язиком промовити, ні вухами почути, і якщо їх обпалювати чи ламати, вони не відчують болю, бо не мають ні життя, ні дихання”, – доводив християнин.

Почувши те, ігемон наказав оголити Харитона та нещадно бити жилами. І Мученика так били по всьому тілу, що кров лилася рікою, м’ясо відпадало від кісток і було видно його нутрощі. Після цього святого віднесли в темницю.

Там Господь зцілив його від ран, і той, кого нечестиві сподівалися побачити мертвим, залишився живим і здоровим. Тоді Харитона знову привели на суд.

Розлючений мучитель наказав обпалювати його тіло свічками, і воно спеклося, як м’ясо, що приготовали в їжу. Після цього Харитона знову ув’язнили.

Між тим помер імператор Авреліан, і гоніння на християн припинилося. Харитон, прикрашений ранами, вийшов на волю.

Він зрікся світу й пішов у Єрусалим, щоб завжди мати перед очима своїми Божественні страждання Христа.

Поблизу Єрусалима Харитон потрапив до рук розбійників, які відвели його до своєї печери, щоб там вбити, а самі пішли шукати подорожніх.

У той час у печеру заповз змій і, знайшовши посудину з вином, почав пити. Обпившись, він виблював вино в посудину разом зі своєю отрутою й виповз назовні.

Розбійники повернулися, напилися з тієї посудини, отруїлися та повмирали.

Врятувавшись від смерті, Харитон знайшов у печері велику кількість золота, частину якого роздав убогим, церквам і монастирям. На решту він побудував на тому місці обитель, що називалася Фаре, та зібрав братію.

Преподобний мав благодать зцілювати недуги та виганяти бісів, через що звідусіль до нього приходили люди.

Через те, що він не мав повної чернечої безмовності, подвижник вирішив залишити монастир.

Харитон наставив братію, привів обитель у належний порядок, поставив замість себе пастирем найбільш доброчесного мужа, попрощався з усіма й пішов у дальні пустелі та непрохідні нетрі.

Через день він знайшов іншу печеру неподалік від Ієрихонських кордонів і почав жити в ній для Бога та день і ніч прославляти Його Ім’я.

Дехто з братії, що тужили за своїм наставником, пішли його шукати. Коли вони знайшли Святого, то місце його усамітнення стало відомим, і до нього почали приходити чорноризці та миряни, щоб подвизатися разом із ним.

Невдовзі зібралося немале стадо словесних овець і був влаштований другий монастир.

Преподобний знову залишив обитель і пішов у найглибшу пустелю, де довгий час блукав нетрями, пагорбами, розщілинами та проваллями земними.

Однак Бог захотів явити Харитона людям, і дехто з подвижників, що проходили пустелею, знайшли його та почали вмовляти дозволити їм залишитися з ним, щоб наслідувати його благочестиві подвиги.

Невдовзі зібралося третє стадо Христових овець і була влаштована обитель, яка сирійською мовою згодом почала називатися Сукійською, а грецькою – Старою Лаврою.

Харитон зійшов на вершину гори, що там була, та поселився в невеликій печері. На тому місці він прожив до глибокої старості в пості, молитвах і подвигах, які навіть важко описати.

Харитон дізнався від Бога про наближення своєї кончини, призвав із трьох своїх монастирів ігуменів і братію та повідомив їм про свій швидкий відхід.

Почувши те, всі почали плакати, а потім запитали в старця, де його поховати.

Преподобний сказав віддати землю землі там, де захочуть. Але братія наполягала, щоб Святий заповідав, де покласти його тіло, бо всі захочуть мати його мощі.

Тоді Харитон сказав похоронити його в першому монастирі, де його схопили розбійники, й чудесно, Божою благодаттю, від них врятувався.

Монахи привели Преподобного в той монастир. Там він довго повчав братію, після чого спочив без будь-якої тілесної хвороби. Братія з честю погребла його тіло.

Слава Богу вовіки. Амінь.