Відомий перуанський художник – зараз афонський монах-відлюдник
Коли Мігелю Анхель де ла Хара Хіггінсон виповнилося сім років, його матері було видіння. Вона відчула, що одного разу син залишить її заради «далекого місця, подібного до острова, де люди живуть самотньо, постійно перебувають у молитві й рідко виходять у світ».
Однак, здається, що вона навіть ледве могла уявити, наскільки далеко від рідного Перу, фізично та духовно, пошуки життєвого шляху закинуть її сина.
Сьогодні він – отець Симеон, самітник, православний грецький монах, який живе на Святій горі, що представляє собою самоврядне, виключно чоловіче співтовариство, розташоване на горі Афон (східний один з трьох найбільш виступаючих півострівів у Північній Греції, в префектурі Халдіки).
Однак, не стільки перуанське походження, скільки яскрава присутність у ньому поета та художника, зробила отця Симеона такою відомою фігурою серед відвідувачів Святої Гори, особливо в молодіжному середовищі.
Його мандри почалися у 1968 році, коли він 18-річним юнаком залишив Перу для того, щоб вивчити світ.
Коли він подорожував Європою та Азією протягом двох років, то відкрив для себе східну філософію та релігійні традиції, такі як буддизм, індуїзм і йогу. Зрештою, він оселився в Парижі, де жив упродовж наступних трьох років.
Саме в Парижі він уперше познайомився з грецьким ченцем і дізнався про Православ’я. Та зустріч надзвичайно вплинула на нього.
Протягом наступних двох із половиною років він вивчав агіографію (іконопис) у Леоніда Успенського, тоді його інтерес до Православ’я посилився.
Вперше Мігель відвідав Грецію в 1972 році, де й прийняв Православну віру для того, щоб повернутися в 1973 році та залишитися там назавжди. Тоді він вступив до братства монастиря Агіос Георгіос (Св. Георгія), що розташовується на великому грецькому острові Евія (Евбея).
У 1974 році весь монастир перейшов у обитель Агіос Григоріос (Св. Григорія), що на Афоні. Тоді Симеон пішов за братією й жив у монастирі Агіос Григоріос до 1987 року.
Згодом він став самітником, перебравшись у стародавній пустельницький скит Тіміос Ставрос поруч із монастирем Ставронікіта. Там він зробив нову прибудову й облаштувався.
Під час першої ж зустрічі з отцем Симеоном дивуєшся його юнацькому захопленню та радості – ті якості, які, за його словами, «неможливо приховати».
Уважний слухач і легкий співрозмовник, він відповідає на запитання просто й точно, жодного разу не виявивши різкої категоричності в судженнях чи холодності в розмові.
У його проникливому, гострому погляді видно допитливий розум, який постійно шукає способів вираження любові та радості, якими він хоче поділитися з іншими.
Після 24-х років життя в Греції отець Симеон висловлює глибоку любов і захоплення грецькою культурою та мовою. Він каже, що навіть не пише рідною іспанською мовою, а віддає перевагу грецькій.
Завдяки численним подорожам, монах Симеон володіє багатими та різноманітними навичками й знаннями в таких галузях як: французький сюрреалізм, мати татамі, японська кухня та китайське мистецтво.
А любові до творчості він завдячує своїй перуанській родині.
Отець Симеон каже, що потреба долучитися до внутрішньої, духовної радості й привела його до мистецтва та молитви; це було силою, що переважала в його житті.
Через поезію, картини, фотографію, молитви та настанови він зміг досягти цього і спробував торкнутися людських сердець, не дивлячись на географічні межі Святої Гори Афон.
Декілька робіт отця Симеона були опубліковані. Його повчання «Nifalios Methi» (“Пияцтво, яке витверезує”) опубліковане в 1995 році, публікація «Свята Гора сьогодні» побачила світ у 1993 році завдяки видавництву Олександрія Прес у Лондоні, а також поетична збірка «Simeon Mnema», надрукована в 1994 році. Нова збірка віршів, яка називається «Me Imation Melan» (“У чорному одязі”) незабаром має бути опублікована видавництвом Агра Едішенс в Афінах.
Художник, який перебуває на самоті, й відлюдник, чернець, занурений у духовне мистецтво, його поезія та живопис мають як свіжість для «тут і зараз», так і висоту, що стосується вічних питань; його твори сповнені разючою безпосередністю й водночас урівноваженості. Він приніс свій талант і прагнення в дарунок Богу.
За матералами джерела
