Повчальні притчі для дітей

Покійний залишив два заповіти. Один потрібно було розкрити відразу після його смерті, інший — аж після похорону. В першому заповіті було написано: «Я хочу, щоб мене поховали о четвертій годині ранку».

Це дивне бажання було виконане. Біля труни — лише п’ять чоловік у скорботі. Тоді відкрили другий заповіт.

Там було написано: «Хочу, щоб все моє майно розділили порівну між тими, хто був присутній на моєму похороні».

Цим п’ятьом правдивим друзям пощастило! Їм можна позаздрити. Та, зрештою, така заздрість безпідставна. Ми маємо ще більше щастя.

Яке?

Ми приходимо щонеділі до церкви з причини одного заповіту. Заповіту Господа Іісуса, який сказав нам: «Чиніть це на Мій спомин», чимало людей вважає цей заповіт дивним. Проте ми знаємо, що коли пам’ятатимемо про вчинок любові Іісуса Христа, отримаємо значно більше, ніж мільйон. Під час Літургії ми отримуємо благодать і силу в святих Таїнствах, що ведуть нас до вічної радості.

Якось пішов король зі своїми придворними до ювеліра. Він розмовляв із підприємцем, а придворні розглядали коштовності.

Коли вони вийшли з магазину, схвильований ювелір кинувся їм навздогін. Він повідомив, що пропав один коштовний діамант.

Король наказав своїй свиті повернутися до магазину.

Він попросив ювеліра принести горнятко та наповнити його сіллю. Тоді зажадав, щоб кожен занурив свій кулак у горнятко та вийняв розкриту руку.

Після того, як усі це зробили, сіль висипали на стіл.

І — о диво! — діамант виблискував на столі.

Той король був великодушним. Він хотів дати злодієві можливість позбутися обману без відкритої ганьби.

Так робить і Христос із нами. Доки перебуваємо на землі, завжди можемо через таємну сповідь отримати відпущення своїх гріхів.

Старий досвідчений суддя прогулювався ввечері. У міському парку він зустрів знайомого юнака.

 — Моє вітання, Павле, — сказав старий пан. — Я чув, ти незабаром хочеш одружуватись. Це добре. Скажи, хто ж вона, твоя обраниця?

 — О, це чарівна дівчина, — відповів хлопець. — Як намальована!

Суддя вийняв записничок з кишені й написав нуль.

 — Вона ще й зграбна.

Тоді суддя написав ще один нуль.

 — Восени отримає добре оплачувану роботу.

Знову нуль. І так — аж до шести нулів.

 — А взагалі, — додав Павло, — моя наречена має золоте серце. Я зауважив, вона завжди там, де потрібна допомога.

Тоді суддя написав одиницю навпроти шести нулів і закрив свій записник. Він сердечно потиснув руку молодому чоловікові:

 — Вітаю, Павле! Твоя наречена вартує мільйон! З нею можеш зважитися на спільне життя. Тільки добре серце примножує всі наші чесноти.

Наша любов до Бога повинна виявлятися не тільки в гучних словах і за сприятливих умов, а в будь-яких обставинах життя.

Спочатку все йшло добре. І хоча хрести були важкі, сили вистачало. Та через кілька днів плечі від постійного тертя вкрилися ранами. У якомусь селі мандрівники зайшли до теслі. Один з подорожніх попросив, щоб той відпиляв нижню частину його важкого хреста. Коли робота була зроблена, чоловік сказав: «Тепер він став набагато коротшим, та все ж таки це хрест».

Інший хотів не вкоротити, а тільки звузити свій хрест. Майстер стесав другого хреста так, що він став наполовину тоншим. І другий мандрівник залишився задоволеним: «Так значно краще».

Іти стало легше.

Далі їхній шлях пролягав безлюдною пустелею. Через кілька днів закінчилася їжа. І, як на те, вони опинилися перед несподіваною перешкодою: глибока прірва перегородила їм дорогу. І ніде ніякого моста. Чоловіків охопив розпач. Раптом одному з них спало на думку: «Ми можемо використати замість моста наші хрести».

Проте один хрест виявився закоротким. Інший — достатньо довгим, але затонким…

Кожному Господь дає свій хрест, яким ми можемо спастися. 

Якось уві сні з’явився чоловікові Ангел і сказав:

 — Господь виконає три твоїх бажання. Серйозно обдумай, що ти хочеш попросити.

Зраділий чоловік без вагань виклав перше прохання:

 — Мені вже настільки обридли і моя робота, і люди, з якими мені доводиться жити, і навіть ця хата, що я хочу, аби усе це зникло. Хочу почати нове життя.

Його бажання було негайно виконане. Він опинився у великому місті, серед чужих, байдужих до нього людей і швидко зрозумів, що те, від чого він так легко відрікся, було не таким уже й поганим.

Тоді він попросив Господа повернути все назад, як було раніше. Це було його друге прохання. Залишалося ще одне — останнє.

Цього разу він намірився не помилятися, бо не буде жодного шансу виправити помилку.

За порадою чоловік звернувся до знайомих.

Дехто радив йому попросити безсмертя. «Але що доброго в безсмерті, — говорили інші, — якщо він не матиме міцного здоров’я? А в здоров’ї, якщо не матиме грошей? А в грошах, якщо не матиме друзів?»

Минав час, а він все ще не зробив вибору: довге життя чи здоров’я, багатство чи владу просити в Господа? Чи, може, любов?

Урешті-решт чоловік спитав у Бога:

 — Що ж мені попросити?

 — Попроси вміння бути задоволеним тим, що ти маєш, — відповів Господь. 

Адже не той багатий, хто багато має, а той, хто мало потребує.