Будьте, як діти
«Істинно кажу вам: хто не прийме Царства Божого, як дитя, той не ввійде до нього»(Мф. 18, 1-4).
У часи Христа
У І сторіччі н. е., за часів, коли жив Іісус Христос на землі серед людей, до дітей було зовсім нше ставлення, ніж зараз. Їх здебільшого вважали нічого не вартими, чимось подібними до речей.
Проте нам відомо з Євангелія, як Господь Іісус Христос добре ставився та любив дітей. Євангеліє від Матфея, Марка та Луки містять історії про те, як Він благословляв дітей, казав своїм учням не забирати від Нього дітей і твердив, що Його послідовники повинні бути як діти.
Вислови Христа про дітей в Євангелії
1. Дітям належить Царство Небесне
«Тоді приведено до Нього дітей, щоб Він, поклавши на них руки, помолився. Учні ж боронили їм. Іісус сказав їм: “Пустіть дітей! Не бороніть їм приходити до Мене, бо таких Царство Небесне»1(Мф. 19, 13-14).
2. Хто приймає дитину, той приймає Христа
«Потім узяв дитину, поставив її серед них і, обнявши її, каже до них: Хто прийме одне з таких дитят в Моє ім’я, — мене приймає; а хто Мене приймає, — не Мене приймає, а Того, хто послав Мене»2(Мк. 9, 36-37).
3. Малі, як діти, — найбільші у Небесному Царстві
«Того часу підійшли до Іісуса учні й запитали: “Хто найбільший у Небеснім Царстві?” Іісус покликав дитину, поставив її серед них — і каже: “Істинно кажу вам: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство. Хто, отже, стане малим, як ця дитина, той буде найбільший у Небеснім Царстві»3(Мф. 18, 1-4).
4. Ангели дітей завжди споглядають обличчя Бога
«Глядіть, щоб ви ніким з оцих малих не гордували: кажу бо вам, що ангели їхні на небі повсякчас бачать обличчя Мого Небесного Отця»4(Мф. 18, 10).
5. Найменший і наподібніший до дитини — найбільший у Божих очах
«Одне спало їм на думку: Хто з них буде найбільший? Іісус, знаючи думки їхніх сердець, узяв малу дитину, поставив її біля себе і сказав їм: “Хто приймає цю малу дитину в Моє ім’я, той Мене приймає; а хто Мене приймає, той приймає Того, хто Мене послав, бо хто найменший поміж усіма вами, той — великий”»5(Лк. 9, 46-48).
Чому ж Господь так звеличував дітей?
Господь невипадково поставив як приклад дитину.
- Він показав нам, яким має бути наша серце, щоб увійти до Царства Божого. Не вченість, не сила, не багатство відчиняють ворота Небесні, а проста віра та чистота серця.
- Дитина довіряє батькові без міркувань.
Вона не сумнівається, не шукає доказів, вона просто вірить. Так і ми маємо вірити Богові: не розумом, а серцем. Адже Бог – наш Отець, і все, що Він робить, є любов, навіть, якщо нам це не відразу зрозуміло.
- Дитина радіє й найменшому: сонячній погоді, посмішці, доброму слову.
Отак і ми повинні за все бути вдячними Богу та Його Провидінню та радіти зажди в Господі.
- Дитина довіряє свою безпеку та свої думки батькам.
І ми повинні в усіх своїх справах віддавати себе Божому Промислу й усе робити з Його благословення та з молитвою до Нього.
- Дитина не звеличується над іншими не роздувається пихою, може погрожувати тільки силою своїх батьків. Так і ми повинні смирятися й іменем Христа долати ворогів.
- Дитина не робить нічого формально, все в неї в цей момент справжнє. Якщо сльози – то справжні, якщо сміх – також. Дивиться вона мультик, грає в гру, чи читає казку – вона вся там. Ми, дорослі, багато що робимо удавано: і живемо, і любимо, і дружимо, і, навіть, молимося.
Ось тому й сказано, що Царство Боже для таких, у кого все по-справжньому.
Святі отці про Євангельські слова Христа (Мф. 18, 1-4)
Свт. Іоанн Золотоустий
“Ви шукаєте, каже, хто більше, і сперечаєтеся про першість. Я ж кажу: хто не буде нижчим за всіх, той недостойний Царства Небесного. І чудовий представляє приклад. Але й не удаваний тільки, а насправді поставляє серед них отрока, соромлячи тим, що бачать вони перед собою; переконує бути стільки ж смиренними і простосердечними, як і немовля, яке не має ні заздрості, ні марнославства, ні бажання першості, але має високу доброчесність простоти, беззлобності та смирення. Отже, треба мати не тільки мужність і розсудливість, а й чесноту смиренномудрості та простоти. Коли ми не маємо цих чеснот, то хоч би якими великими були наші справи, спасіння наше сумнівне. Немовля хоч би ганьбили, хоч би карали, хоч би хвалили, хоч би честили, воно ні в першому випадку не зазнає прикрощів і не докоряє, і в останньому не пишається”.
Свт. Василій Великий
Запитання. У чому має полягати звернення та уподібнення наше дітям? Відповідь. Цьому навчає нас те саме місце Євангелія, пояснюючи випадок, яким це сказано, а саме, щоб не шукати переваги, але знати рівночесність природи і любити це рівночестя стосовно тих, які, мабуть, в іншому нижче. Бо такі стосунки один до одного й діти, які ще не звикли порочності поводилися з ними.
Блж. Ієронім Стридонський
Після знаходження статира(золотої монети) та сплати (нею) податі, що може означати раптове запитання апостолів: Тоді учні приступили до Іісуса й сказали: хто більше в Царстві Небесному? Тому що вони бачили, що за Петра й Господа віддано однакову (idem) подать, то через рівність сплати подумали, що Петро піднесений над усіма апостолами, оскільки при внеску податі він порівняний із Господом. Тому вони й запитують: хто більший у Царстві Небесному? І Іісус, бачачи їхні думки та зрозумівши причину їхньої помилки, має намір (vult) зцілити бажання ними слави, збудивши в них ревність до смирення.
Євфимій Зігабен
Перш, ніж прийшли до Петра збирачі, що збирали дідрахми, вони (апостоли) розмірковували про це ж дорогою; а прийшовши до Капернаума, де підійшли до Петра ці збирачі, і бачачи, що він знову вподобаний, ще більше були збуджені, – й саме тоді запитали. Очевидно, вони (апостоли) питали про те, що вже знали; але насправді не так. На підставі того, що вони (апостоли) бачили, вони знали лише, що Петро вважався кращим, ніж вони, на землі; але вони хотіли знати, чи користуватиметься він більшою честю й на небі. Тоді вони обурювалися на те, але згодом, ставши досконалими, вони взаємно один одному поступалися першістю.
Свт. Лука Кримський
…Господь нам вказує умову зовсім несподівану, умову разючу. Коли хтось ставив собі прикладом мале дитя? Чи не всі люди ставлять собі за приклад людей видатних, людей, які високо стоять, людей, які процвітають у житті, людей величезної сили волі. Їх ставлять собі прикладом для наслідування, їхнім шляхом хочуть йти.
А Господь так разюче, так несподівано перекреслює все це: якщо ставитимете собі такі цілі, якщо захочете наслідувати тих, кого світ вважає славними і великими, — горе вам! Не ввійдете, не ввійдете в Боже Царство. Тільки ті увійдуть, хто зменшився, як малі слабкі діти. Навіщо таку умову поставив нам Христос, навіщо вказав такий несподіваний приклад для наслідування, прикладом для всього життя нашого поставив мале, крихітне дитя?..
Серце ваше говорить вам, що глибока, велика правда у цих словах. Любимо ми, всі любимо малих, чистих, невинних дітей… Якщо ми любимо дітей, значить гідні вони; якщо гідні, то й наслідувати їх слід: добре мати чистоту дитячу прикладом життя нашого…
Їхня любов чиста, вони всім своїм маленьким серцем люблять батьків своїх, вони люблять усіх інших людей; вони люблять щирою та чистою любов’ю всіх тих малюків, із якими бвавляться…
Їхня любов не заздрить. Вони одне одному зовсім не заздрять.
Їхня любов не возноситься6(див. 1 Кор. 13:4-7). Ніхто з них не возноситься над іншими, всі вони смиренні, ніхто не має зарозумілості, ніхто не пишається, бо гордість — диявольська пристрасть дорослих людей, в якій не винні крихітні діти: їм нема чим пишатися, всі вони почуваються маленькими, безпорадними і беззахисними. Ще немає у них розвиненого розуму – не можуть вони пишатися розумом; в ножах і ручках немає сили, і вони не можуть пишатися фізичною силою своєю…
Не можуть вони безчинствувати, як дорослі люди. Їхня любов тиха, скромна, їхня любов не шукає свого, власності вони не визнають, у них все спільне. Вони не заражені придбанням. Хіба ви не бачили, як малі діти один одному простягають свої ласощі, свої іграшки? У них свого немає, все спільне.
Ні перед ким вони не пишаються, гордість не знаходить собі місця у дитячому серці. Гордість гніздиться в серцях дорослих і гордістю нашою ми отруюємося, як отрутою кобри, отруюємося смертельною отрутою, бо гордість – смертний гріх, гордість – духовна сутність диявола. Малі діти не пишаються, їм нічим марнославитися. Їхня дитяча любов не радіє неправді, а втішається істиною.
…Їхня віра не розмірковує. Без жодної критики, без будь-якого міркування вони приймають усе, що чують від батьків. Серцем чистим вони не приймають отрути, і серця їхні вміють розрізняти чисте та нечисте, вони приймають усе, що чисте, приймають із довірою.
…Чи не треба й нам бути ласкавими, бути привітними, чи не треба бути нам лагідними, як маленькі діти? Чи не треба нам бути смиренними, як вони? Без лагідності, без смирення немає нам шляху до Царства Божого, закритий шлях, абсолютно закритий. Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать7(Як. 4:6; 1 Петр. 5:5).
Звичайно, все те чисте, все світле, добре і правдиве, що бачимо в дітях, ми повинні ставити прикладом для самих себе, повинні найбільше і завжди наслідувати приклад великої смирення малих дітей”.
