День пам’яті священномученика Сергія (Звєрєва)
1/14 листопада Православна Церква вшановує пам’ять священномученика Сергія (Звєрєва), архієпископа Єлецького та Мелітопольського.
24 лютого 1870 року в селі Новопавлівка Бердянського повіту Таврійської губернії (нині Запорізька область) у сім’ї священника Михайла Звєрєва народився син Олександр.
Хлопчик мав здібності до наук, тому з відзнакою закінчив Таврійську духовну семінарію. Потім Олександр успішно закінчив юридичний факультет Московського університету й співочу капелу зі званням регента та вчителя церковного співу першого розряду.
Проте, приваблений благодаттю Божою, Олександр вирішив іти шляхом батька.
У 1897 році він закінчив Московську духовну академію зі званням кандидата богослов’я, досягнувши успіху в науках і благочесті.
8 серпня 1899 року Олександр Михайловича висвятили в ієрея, й він остаточно обрав служіння Христу і Його Церкві.
Того ж року священника Олександра призначили інспектором і законоучителем Таврійського єпархіального жіночого училища, а потім головою сімферопольського відділення Таврійської єпархіальної училищної ради.
19 вересня 1912 року за заслуги перед Церквою отця Олександра возвели в сан протоієрея.
У 1921 році він став другим священником Петро-Павлівського собору в Сімферополі, а згодом виконував обов’язки його настоятеля.
Для протоієрея Олександра, як і для багатьох священнослужителів, наближався час сповідницького подвигу.
У 1922 році в Таврійській єпархії пройшла кампанія з вилучення церковних цінностей на користь тих, хто голодує.
Архієпископ Таврійський Никодим (Кротков), майбутній священномученик, пішов назустріч закликам влади й благословив парафіям та вірянам надати посильну допомогу тим, хто голодує.
Однак метою кампанії було не так вилучення цінностей, як фізичне знищення найстійкіших і найактивніших священнослужителів, насамперед владики Никодима.
У липні 1922 року священноначаліє прийняло таємне рішення висвятити вдового протоієрея Петро-Павловського собору Олександра Звєрєва на єпископа.
Чернецький постриг із ім’ям Сергій було звершено 28 серпня. А наступного дня архієпископ Никодим (Кротков) і архієпископ Димитрій (Абашидзе) возвели ієромонаха Сергя в сан єпископа.
Згідно з указом владики Никодима в Мелітополі була заснована вікарна кафедра для Мелітопольського, Бердянського та Генічеського повітів, що входили тоді до Запорізької губернії. Вікарієм призначили єпископа Сергія.
Через деякий час єпископа Сергія безбожна влада притягла до кримінальної відповідальності. Але «через нестачу доказів» він отримав один рік умовно й одразу після суду його відпустили.
Через судові розгляди, невизначеність канонічного положення Таврійської єпархії та протидію оновленців, які безперервно писали доноси до ДПУ, НКВС та інших органів влади, єпископ Сергій зміг приступити до виконання своїх обов’язків на Мелітопольській кафедрі лише після його однодушного обрання з’їздом духовенства й мирян Мелітопольського повіту.
З’їзд відбувся в Мелітополі 13 лютого 1923 року. 21 лютого єпископа офіційно затвердили на своїй посаді.
Попри безперервне цькування оновленцями, все більший тиск влади та побутову невлаштованість священномученик Сергій не залишав свою паству без архієрейського піклування. Зокрема, у квітні 1923 року під час голоду на території Таврійської єпархії він закликав надати допомогу тим, хто голодує.
Попри все, влада бачила в ньому лише свого ідеологічного ворога. Ворогом він був і для оновленців, проти яких активно виступав у своїх проповідях та посланнях. Вони не переставали писати на нього доноси.
11 травня архієрея заарештовували разом із благочинним протоієреєм Євгенієм Сердобольським і ув’язнили у Сімферопольській в’язниці, але вже в липні відпустили. Любов народу до свого ієрарха, його популярність на той час ще могли призупинити руку катів.
8 жовтня єпископа Сергія знову заарештували.
У січні 1924 року його разом із отцем Євгенієм Сердобольським переправили до харківського «будинку правосуддя».
У травні наступного року їх звільнили через «відсутність складу злочину».
У 1925 році після арешту єпископа Самарського Анатолія (Грисюка) єпископ Сергій очолив Самарську єпархію. Він докладав багато зусиль для повернення кліриків і мирян, які ухилилися в оновленський розкол, до лона Православної Церкви.
Внаслідок його продуманих жвавих дій до кінця 1926 року більшість парафій опинилися під юрисдикцією єпископа Сергія. Того ж року єпископа Сергія заарештовували, засудили на два роки та вислали.
Після закінчення заслання у 1929 році єпископ Сергій продовжив своє служіння.
16 грудня його возвели в сан архієпископа та призначили на Єлецьку кафедру.
У 1935 року архієпископа Сергія знову заарештовували та засудили на п’ять років ув’язнення. Відбувати покарання його відправили до Карагандинського табору НКВС.
Незважаючи на безглуздість обвинувачення, архієпископ зі справжнім християнським смиренням, із безперервною сердечною молитвою приймав усе покірно, як із рук Самого Христа.
У таборі архієпископ Сергій разом із іншими священниками й мирянами таємно збиралися для молитов. Молилися щиро, переносячи все покірно, з лагідністю та любов’ю, бачачи в усьому Промисел Божий.
Це все не могло сподобатися табірному начальству. На архієпископа та декількох ув’язнених священнослужителів і мирян було заведено кримінальну справу. Їх звинуватили у тому, що протягом усього часу перебування в таборі вони проводили активну контрреволюційну діяльність. Вона начебто полягала в нелегальних молитовних зборах; пропаганді серед ув’язнених, спрямованій на підрив радянської влади та її повалення; зв’язках із закордоном. Одним із «злочинів» було звершення панахиди за вбитими священнослужителями.
20 листопада 1937 року за постановою трійки УНКВС у Карагандинській області архієпископа Сергія і з ним ще вісім осіб засудили до страти через розстріл.
Так, після довгих років сповідництва, боротьби з розколом оновленства, збереження й ствердження Православ’я в суворі роки гонінь, завершився хресний шлях дивного сина Православної Церкви архієпископа Сергія (Звєрєва).
На розширеному засіданні Священного Синоду Української Православної Церкви від 11 червня 1997 року священомученик Сергій (Звєрєв) причислений до лику місцевошанованих святих.
