День пам’яті священномученика Прокопія Херсонського
10/23 листопада Православна Церква вшановує память священномученика Прокопія (Тітова) Херсонського, архієпископа.
Святий Прокопій (Петро Сімеонович Тітов) народився в 1877 році в місті Кузнецьку Томської губернії у священницькій сім’ї.
Юнак закінчив духовне училище, після чого навчався в Томській Духовній семінарії.
У 1897 році він став студентом Казанської Духовної академії.
У 1901 році Петро захистив кандидатську дисертацію, здобув вчений ступінь і його призначили учителем російської та церковнослов’янської мов у Томське духовне училище.
Того ж року він прийняв чернечий постриг із іменем Прокопій, удостоївся сану ієродиякона та ієромонаха.
Восени 1901 року ієромонах Прокопій обійняв посаду завідувача Томської церковно-учительської школи при архієрейському домі. Її завданням була підготовка вчителів для декількох єпархій. Водночас святий керував воскресною школою, що діяла при церковно-учительській школі.
У 1906 році отець Прокопій став викладачем Святого Письма в Іркутській Духовній семінарії, де працював під керівництвом майбутнього преподобномученика архімандрита Євгенія (Зернова).
У 1909 році він увійшов до складу комісії з огляду мощей святителя Софронія Іркутського, що прославився чудесами.
У 1908–1909 роках Святий був цензором «Іркутських єпархіальних відомостей».
У 1909 році угодник Божий удостоївся сану архімандрита й став помічником завідувача пастирського училища в Житомирі. З жалем прощалися з ним викладачі й учні Іркутської семінарії, духовенство міста, де він був одним із найбільш натхненних проповідників та організатором благодійного відділу при Братстві святителя Інокентія.
У Житомирі Святий, як і всюди, проповідував і вчителював. В училищі він викладав аскетику, полемічне та пастирське богослов’я.
У 1910–1914 роках архімандрит Прокопій був цензором «Волинських єпархіальних відомостей».
Влітку 1914 року в кафедральному соборі Одеси угодника Божого хіротонісали в єпископа. Його призначили вікарієм Одесько-Херсонської єпархії з титулом Єлисаветградський.
Єпископ Прокопій жив скромно, був простим у спілкуванні, вирізнявся смиренням, співчутливістю, високою працездатністю, благодіяв нужденним людям. Він здобув любов пастви, яку не змогли зруйнувати ні жорстокі богоборчі гоніння, ні роки заслань і ув’язнень.
Угодник Божий взяв участь у Помісному Соборі Руської Православної Церкви 1917–1918 років. На цьому Соборі його призначили намісником Олександро-Невської Лаври.
Коли більшовики намагалися захопити Лавру, з благословення єпископа Прокопія почали бити в набат. Зібралося стільки православного народу, що богоборці втекли з обителі.
На початку 1918 року єпископ Прокопій, митрополит Петроградський Веніамін (Казанський) і весь Духовний собор Лаври потрапили за ґрати через відмову покинути обитель для розташування в її приміщеннях більшовицького військового лазарету.
Невдовзі Святий вийшов на волю і його призначили єпископом Миколаївським, вікарієм Одеської єпархії.
У 1921 році угодник Божий зійшов на Херсонську святительську кафедру. Певний час він виконував обов’язки управляючого Катеринославської єпархії.
У 1922 році відбулося знайомство Святого з ієреєм Іоанном Скадовським, разом із яким він удостоївся мученицького вінця.
У 1923 році в Херсоні почало ширитися оновленство. Владика Прокопій постав проти тієї духовної згуби й у лютому того ж року його заарештували та ув’язнили в херсонській тюрмі. У серпні страждальця перевели в одеську тюрму.
У той час у Херсоні виникла нелегальна релігійна община духовних чад і духовних однодумців єпископа Прокопія, яку очолив отець Іоанн Скадовський і диякон Михаїл Захаров. Члени общини підтримували зв’язок із архіпастирем. Вони супроводжували його на етапах, доставляли передачі та листи. Завдяки такому піклуванню Святий був обізнаний із усіма єпархіальними справами. Він відповідав на листи, втішав, наставляв, благословляв, робив розпорядження і таким чином до самої мученицької кончини фактично керував єпархією.
Звинуваченого в підтримці Руської Добровольчої Армії, зборі пожертв для солдатів і молитві за них угодника Божого засудили до розстрілу. Однак пізніше вирок замінили на висилку за межі України.
9 місяців Святий перебував у Москві. Він був присутнім на похоронах патріарха Тихона та при оголошенні патріаршого заповіту, а також підписав акт про передачу вищої церковної влади Патріаршому Місцеблюстителю митрополиту Крутицькому Петру (Полянському).
Святий удостоївся сану архієпископа й став одним із найближчих помічників митрополита Петра.
Восени 1925 року архієпископа Прокопія арештували й ув’язнили в Бутирській тюрмі Москви. Йому приписали участь у діяльності монархічної групи єпископів і мирян, завданням якої було використання Церкви для заподіяння шкоди диктатурі пролетаріату.
У травні 1926 року угодника Божого засудили до 3-річного ув’язнення у виправно-трудовому таборі. Він потрапив у Соловецький табір спецпризначення, де взяв участь у написанні «Соловецького послання» — звернення до влади СРСР православних єпископів із Соловецького табору.
У грудні 1928 року архієпископа Прокопія послали етапом у 3-річне заслання на Урал. Разом із ним відправили в заслання єпископа Амвросія (Полянського). Архієреїв супроводжувала матушка Катерина, дружина отця Іоанна Скадовського, яка приносила на зупинках їм передачі в будинки ув’язнення.
У Тобольську святителів і матушку Катерину заарештували за звинуваченням в антирадянській агітації. У них вилучили церковну літературу, яку привезла Катерина Володимирівна.
Через півтора місяці справу за відсутності складу злочину закрили. Архієреїв відправили в місто Обдорськ, а матушка повернулася в Херсон.
Через місяць засланих архієреїв поселили в різних селах в околицях Обдорська.
З початку 1929 року по липень 1931 року архієпископ Прокопій жив у глухому селі Новий Кієват. Зв’язки з митрополитом Петром (Полянським) й іншими засланими архіпастирями він підтримував через члена церковної ради Христину Терентьєву.
У жовтні 1929 року матушка Катерина привезла Святому антимінси, облачення та церковне начиння, а також продукти.
У січні наступного року вона вирушила у зворотну путь і в дорозі її арештували. За ґрати потрапило багато членів нелегальної Херсонської общини духовних чад Святителя.
Влітку 1931 року угодника Божого вкотре заарештували за контрреволюційну діяльність, підбурювання проти радянської влади місцевого зиряно-остяцького населення, переписку з Херсонською єпархією.
Засуджений до 3-річного заслання в Казахстан Святий потрапив в Алма-Ату (нині Алмати).
Після закінчення строку заслання архієпископ Прокопій побував у Москві, певний час жив у Томську з матір’ю, а потім поселився в місті Камишині Сталінградської області, де відбував заслання отець Іоанн Скадовський.
Архієпископ жив на квартирі в Дарії Олексіївни Фунтікової разом із отцем Іоанном, матушкою Катериною та висланим з України єпископом Іоасафом (Поповим).
Архієпископ Прокопій і отець Іоанн влаштували домашню церкву та потай звершували Богослужіння.
Восени 1934 року архієреїв Прокопія та Іоасафа, священників Іоанна та Євстафія (Норіца) арештували.
Владику Прокопія засудили до 5-річного заслання в Каракалпакію (нині суверенна республіка в складі Узбекистану). Разом із отцем Іоанном і матушкою Катериною Святий жив у місті Турткулі. Як і в Камишині, вони влаштували домашню церкву, доступну для місцевих жителів. Херсонська єпархія підтримувала засланих матеріально.
У серпні 1937 року за доносом одного парафіянина архієпископа Прокопія та священника Іоанна вкотре заарештували.
У жовтні того ж року їх засудили до розстрілу за однією груповою справою. Вирок привели у виконання 23 листопада 1937 року.
Мощі священномучеників почивають у невідомій загальній могилі.
Слава Богу вовіки. Амінь.
